У селі Лев’ятин Радивилівського району люди переповідають одне одному історію про німецькі танк і танкетку, що потонули у тутешній водяній безодні під час війни. А також про те, що вони нібито перевозили награбовані фашистами скарби із відомого бункера Гітлера на Вінниччині.
Знайшлися і шукачі скарбів, які через 66 років після війни організували пошук німецької техніки. Для цього до Лев’ятина з Києва пригнали екскаватори, крани, трактори, вантажівки. Пошукові бригади працювали вдень і вночі (на знімку). Вичерпали із водойми сотні тонн мулу, але танка й танкетки так і не дістали.
— Проблем додавало те, що береги водойми — з крейдою, — розповідає житель Лев’ятина Олег Ковальчук (на знімку). — Щойно екскаватор зачерпне ґрунт, як він обвалюється і невідомо куди зникає, ніби йде під землю.
— А по-іншому й бути не може, — кажуть старожили. — Бо тут здавна містичне провалля — із сильними джерелами і підземною річкою. Сюди колись упала корова, то вона випливла аж за кілька кілометрів.
Реалістичніше пояснює ситуацію директор фірми «Експрес-2000» Олександр Лазарев, якій і належить пригнана зі столиці техніка. Він вважає, що танк із танкеткою тут неодмінно мають бути: про це стверджували очевидці. Однак пласт крейди за роки нашарувався на потонулі об’єкти, тому, хоч і за допомогою потужної техніки, поки що не вдалося втілити задум. Потрібні зовсім інші, спеціальні машини. А найперше — апаратура, яка з точністю до 95 відсотків може вказати, що, і де перебуває під землею. Така апаратура у світі є. Її виробник — Німеччина. Отож, коли вдасться отримати цей апарат, тоді й продовжаться роботи. А поки що пошук припиняється.
Утім, конкретно на чому базується таємниця, Олександр Миколайович не сказав. Натомість з інших джерел удалося дещо дізнатися. Зокрема, те, що під час війни гітлерівці скрупульозно вели облік своєї техніки — навіть у найважчі часи, коли відступали чи зазнавали поразок. Отож у фронтових записах, вочевидь, залишилися дані про танк і танкетку, які «пропали безвісти» саме в Лев’ятині. У бойових діях вони на той час (початок 1944 року) участі не брали, а виконували спецзавдання, про яке, звісно, мало хто знав. За одним із припущень, доставляли до рейху золото із гітлерівської ставки «Вервольф», що базувалася на Вінниччині.
— І я стверджую, що історія про танк і танкетку — не вигадка, — каже житель міста Радивилова Іван Молінський, — про неї мені розповідав мій сусід дід Володька. Йому на той воєнний час було десь років чотирнадцять-п’ятнадцять, і він на власні очі бачив, як через Лев’ятин їхала танкетка, а за нею — танк. Пробиралися вони в напрямку Бродів. Танкетка несподівано вскочила в болото і її почало затягувати... Екіпаж так і не встиг врятуватися. А далі спробували танком витягти танкетку. Теж марно. Більше того, і танк потягнуло на глибину. Щоправда, екіпаж врятувався. Через кілька днів сюди прибула якась додаткова техніка. Метушні було багато, а результату — нуль... Далі, як відомо, заварився відомий «Бродівський котел», німців погнали за межі СРСР... А при Союзі, кажуть люди, жодних спроб підняти затонулу техніку не було. Одне слово, все перетворилося на байку, яка тим паче не забулася...
Загалом у Лев’ятині по-різному поставилися до пошукових робіт, від яких поки що одна користь — захаращену і замулену водойму так почистили, що вода тут чиста-чистісінька...
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.