Дегазація

Рік тому економічна криза та підвищення ціни на природний газ змусили власників підприємств або зупинити виробництво, або перейти на інші джерела енергії. Наприклад, металурги практично повністю відмовилися від використання природного газу в доменному виробництві, віддавши перевагу технології пиловугільного вдування палива. На початку цього року, окрилені новиною про здешевлення газу, деякі металургійні заводи збільшили його споживання. Тоді як економісти вважають: криза могла би стати гарним поштовхом до радикальної модернізації підприємств та переорієнтації на альтернативні джерела енергії.

На металургійних підприємствах Донеччини витрати на природний газ становлять приблизно шосту частину в загальній структурі витрат. Найбільше «блакитне паливо» використовують у доменному та мартенівському виробництвах: 80—100 кубометрів на тонну чавуну. «Тим часом ще в 70-ті роки минулого століття радянські вчені розробили технологію пиловугільного вдування палива, яка дає колосальний ефект, передусім — зниження витрат на виробництво, — зазначив заступник начальника головного управління промисловості й розвитку інфраструктури Донецької облдержадміністрації Віктор Кисіль. — На Донецькому металургійному заводі така установка працює давно, і вони вийшли на показники кращих європейських країн. У світі із застосуванням пиловугільного вдування виплавляється кожна друга тонна чавуну. Лише технічне переозброєння галузі дає змогу істотно розв’язати проблему енергозбереження та скоротити використання газу. Практично всі підприємства сьогодні займаються переобладнанням доменних печей на установки пиловугільного вдування».

Співрозмовник додав, що здебільшого такі проекти виконуються за участю зарубіжних компаній: в Україні поки що не знайшлося організації, яка взялася б за розв’язання проблеми «під ключ». «Така реконструкція потребує тривалого часу і великих капіталовкладень. Але іншого шляху немає», — додав В. Кисіль. За його словами, впровадження установок пиловугільного вдування, перехід від мартенівського способу виробництва сталі та стовідсоткове розливання сталі на машинах безперервної розливки скоротить споживання енергоносіїв на 22 відсотки. Крім того, заслуговує на увагу досвід використання коксового газу для виробництва електроенергії — такі установки вже діють на Ясинівському та Авдіївському коксохімічних заводах.

У структурі енергетичного балансу України частка імпорту енергоресурсів перевищує їхній власний видобуток і виробництво. На думку директора регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень Юрія Макогона, це ставить країну в повну залежність від імпорту. «Виникає загроза забезпечення енергетичної безпеки країни, — заявляє вчений. — Нарощувати імпорт енергетичних ресурсів змушує надмірна енерговитратність вітчизняної економіки у комплексі зі скороченням національного енерговиробництва. Залежна на дві третини від зовнішніх поставок енергоносіїв, Україна змушена орієнтуватися на сформовану кон’юнктуру світових енергетичних ринків».

Співрозмовник вважає, що нині, коли всі розвинені країни шукають шляхи зниження енергомісткості валового внутрішнього продукту, збільшення частки використання альтернативних та вторинних джерел енергії замість традиційних, державі неможливо стояти осторонь. Поки що енергомісткість валового внутрішнього продукту України в 2—2,5 разу вища, ніж у середньому по європейських країнах, а частка альтернативної енергетики в загальній структурі споживання енергоносіїв (без гідроенергетики) становить менше одного відсотка. Передбачається, що до 2015 року частка відновних джерел енергії збільшиться до 5 відсотків, а енергоефективність поліпшиться на 20 відсотків.

Регіональна філія Національного інституту стратегічних досліджень виступила ініціатором широкого обговорення альтернативи природному газу в Україні. Відомі вчені висловили чимало пропозицій, які стосуються використання, наприклад, альтернативного палива з вугілля чи метану із вугільних пластів. Водночас фахівці відзначають: держава поки що слабко сприяє таким проектам. Так само не регулює енергоспоживання ринок. Висока енергоефективність досягається високими цінами на паливно-енергетичні ресурси. В епоху низьких цін на природний газ промисловці користуються кон’юнктурою та мало думають про заощадження. Економісти вважають, що в цій ситуації потрібні неприємні, але вольові політичні рішення, а не розмови «взагалі».

Показовим є приклад горлівського концерну «Стирол», де витрати на «блакитне паливо» становлять значну частку в собівартості. У 2009-му підприємство опинилося у скруті. Цього року керівництво сподівалося отримати преференції у вигляді дешевого газу. Як відомо, під час економічної кризи в 2009 році уряд давав переваги певним підприємствам, які мають стратегічне значення для держави. Але в 2010-му пільг не отримав ніхто. А «Стирол», один із найбільших виробників мінеральних добрив, змінив власника: новим господарем підприємства називають бізнесмена Дмитра Фірташа, який має доступ до дешевого природного газу.

Показово, що років сорок тому горлівський концерн не використовував природного газу у виробництві взагалі. Згодом підприємство перейшло на іншу технологію, зав’язану на майже «дармовому» «блакитному паливі». Питання навіть не в тому, чи можна на сучасному етапі виробляти мінеральні добрива без використання імпортного газу, а в тому, чи зацікавлені в цьому підприємці. Продаж пакета акцій «Стирола» поки що свідчить про те, що власники таких заводів воліють шукати дешевший газ, аніж шляхи відмови від нього. Так складається кон’юнктура.

«Безплатний сир лише у мишоловці, — образно змалював проблему голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк. — З огляду на те, що запаси і нафти, і газу не відновлюються, сировина однозначно дорожчатиме. Тоді як існує технологія газифікації вугілля. Отриманий газ можна використовувати замість природного на «Стиролі». Це відхід від традиційних схем, ця тема розглядається нами і «Стиролом» як імовірна стратегічна перспектива. Можливо, новий власник бачитиме свою економіку. Але з урахуванням того, що вуглеводневої сировини у нас немає, а імпортні енергоносії дорожчатимуть, ми повинні знаходити найефективніші методи спалювання вугілля. І підприємства в цій ідеології сьогодні працюють».

Тема підземної газифікації вугілля — не нова. Як розповів директор Інституту гірничої справи і геології Донецького національного технічного університету Юрій Булгаков, у 30-ті роки минулого століття навіть існувала окрема спеціальність — «підземна газифікація вугілля». Країна успішно продавала ліцензії Китаю та Америці. А от власними здобутками в цій галузі похвалитися не може. «Статистика свідчить: незважаючи на зниження видобутку вугілля, кількість екзогенних пожеж на шахтах не зменшується, — каже вчений. — Щороку в Україні трапляється від 50 до 80 пожеж екзогенного походження, які завдають економічної шкоди вугільним підприємствам у розмірі від 20 до 40 мільйонів гривень на рік. Наприклад, на донецькій шахті імені Скочинського підземна пожежа у виробленому просторі «гуляє» з 1992 року. Завдання — зробити процес горіння керованим. Потрібно узагальнити вітчизняний та закордонний досвід, що дасть можливість істотно підвищити гасіння підземних пожеж та промислового використання таких пожеж».

Перелік альтернатив імпортному «блакитному паливу» був би неповний без проектів використання шахтного метану. Про це йтиметься в окремій публікації, адже саме в Донецькій області накопичено чималий практичний досвід.

Директор Інституту економіки промисловості Національної академії наук України Олександр Амоша не поділяє сподівань на заміну імпортного природного газу вітчизняним вугіллям: «Побутує думка, що імпортний природний газ дуже дорогий і що його варто максимально витіснити зі споживання вітчизняним вугіллям. Але шахти самі по собі є великими споживачами енергоресурсів та матеріалів. Вироблений унаслідок переробки вугілля на коксохімзаводі чи електростанції продукт за своїми енергетичними якостями далеко не завжди здатний перекрити енергетичні витрати вітчизняної шахти. Імпортний природний газ, на відміну від вітчизняного вугілля, не створює додаткових енергетичних, матеріальних і трудових проблем в українській економіці. До того ж вугілля є енергоносієм із низькою екологічною прийнятністю. Якщо під час спалювання природного газу виділяється 1,3 тонни вуглецю на одну тонну умовного палива, то під час спалювання вугілля — 2,5—2,8 тонни, не кажучи вже про значні обсяги викидів діоксидів сірки та азоту».

Експерт вважає, що вихід — не в заміні газу вугіллям, а в широкому ресурсозбереженні та збільшенні видобутку вітчизняного природного газу. Наприклад, у Китаї уряд обмежує експорт та заохочує імпорт енергомісткої продукції, в Японії енергомісткі виробництва виносять за межі країни тощо. Для України були би прийнятні схеми роботи за так званою «давальницькою сировиною» для місцевих теплоелектростанцій, які завантажені лише на третину і практично всі можуть працювати на газі.