Сенат Французької Республіки має законодавчо закріпити здійснення реформи пенсійної системи. Проте і прихильники, і супротивники законодавчої зміни одноголосні: назвати її реформою буде перебільшенням. Для одних це рятівне коло, яке дасть змогу ще деякий час протримати на плаву нині існуючу пенсійну систему. Для інших — фіговий листочок, який насправді ненадовго прикриє дірку в бюджеті, але дратує необхідністю ним скористатися. Врешті, головний елемент реформи — це лише збільшення пенсійного віку на два роки...

Чиїм коштом бенкет?

«Мені іноді здається, що французи досі не зрозуміли, що Франція — вже не колонія. Вони живуть, як рантьє, і впевнені, що завжди буде звідки брати ренту. Але скоро їм доведеться спізнати велике розчарування». Колись ця думка видалася мені крамольною. Хоч її було не дивно почути від одного з найвідоміших українських дисидентів Леоніда Плюща. 1976 року його позбавили радянського громадянства, тож пан Леонід став французьким підданим. На момент нашої зустрічі він уже майже двадцять років мешкав у Парижі і намагався збагнути, що таке французький стиль життя.

Пізніше думку, що французи живуть «не за можливостями» і що чим довше так триватиме, тим більшою буде розплата, доводилося чути не раз. І передусім — від самих французів, які, проте, визнавали: більшість їхніх співвітчизників вважають, що робота — це важливо, але не найголовніше. Говорячи про майбутню реформу, пан Саркозі, хоч і завуальовано, заявив: французи мало працюють, рано йдуть на пенсію і хочуть мати соціальні гарантії. (До речі, на соціальні потреби щорічно країна витрачає близько 30 відсотків ВВП.) Се ля ві: у ставленні до реформ більшість французів — консерватори. І якби була статистика, яка підрахувала б кількість страйків і маніфестацій, проведених на душу населення, то французи впевнено посідали б перше місце.

Цього вересня зміни в пенсійній реформі об’єднали більш як два мільйони громадян. Причому навіть тих, кого ці зміни не стосуються взагалі. Наприклад, представників так званих спеціальних режимів (що воно таке — трохи згодом). Для них підняття пенсійного віку плановано розпочати з 1 січня 2017 року.

Як засвідчили результати соцопитування, 65% респондентів переконані, що страйки не перешкодять ухваленню нового закону про пенсії. Водночас 73% опитаних французів впевнені, що такі акції необхідні.

Експерт паризького Національного центру наукових досліджень Люк Рубан пояснює цей феномен так: «Французи виходять на вулиці з двох причин. По-перше, вони невдоволені пенсійною системою, яка навряд чи зможе забезпечити високий рівень пенсійних виплат для покоління демографічного вибуху 50-х років. По-друге, вони прагнуть висловити протест проти політики чинного уряду і проти президента Саркозі особисто».

Проте цього разу президент Саркозі висловився однозначно: реформі бути! Згідно з інформацією Ради з орієнтації пенсійної реформи Франції нині дефіцит пенсійної системи — 25 млрд. євро! За прогнозом ради, через 10 років він сягне 40-50 млрд. євро. Це — оборонний бюджет Франції нинішнього року. А 2050 року дефіцит може становити 115 млрд. євро. Нині одного пенсіонера годує два працюючих співвітчизники. За 40 років співвідношення стане один до одного.

У міністерстві праці впевнені, що завдяки реформі вже 2020 року дефіцитний пенсійний бюджет стане профіцитним. Окрім того, це допоможе здолати і дефіцит держбюджету. Щоправда, представники лівих партій та профспілок ставляться до таких прогнозів скептично. «Ніхто не може передбачити ситуацію 2050 року, — заявив глава профспілки «Форс Уврієр» Жан-Клод Маї. — Це вже Нострадамус, а не економіка». «Ми можемо припускати, яким буде суспільство 2050 року, так само успішно, як 1970 року передбачали рік 2010-й», — підтримує його засновник «Лівого фронту» Жан-Люк Меланош. І якщо дірки в бюджеті латати за рахунок збільшення пенсійного віку, то щоб залатати всі дірки, не вистачить людського життя.

Соціал-демократичний шедевр

Саме так донедавна називали пенсійну систему Франції. Вона — одна з найстаріших у Європі і водночас одна з найскладніших. Приміром, нині в країні налічується 100 головних і більш як 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. Одні називають такий стан різноманіттям, яке дає свободу вибору свого пенсійного майбутнього. Інші — бардаком у пенсійній системі. Проте лише 9,4 відсотка людей віком за 65 років живуть за межею бідності. Для порівняння: в сусідній Великобританії цей показник — 25 відсотків...

Скажімо, що таке спеціальні, або особливі, режими? Це те, що об’єднує і водночас виокремлює певні категорії громадян за професійною ознакою. Вперше спецрежим (не як пенсії, а як набір певних привілеїв) було даровано королем Людовіком-сонцем акторам Опери і Комеді франсез. Коли на початку 19 століття почала активно розвиватися банківська система, привілеї отримали службовці Банку Франції. На транспортників режим поширився 1855 року, коли в Європі почала розвиватися залізниця. Пізніше, коли в країні почала формуватися пенсійна система, на неї вплинули в тому числі і спеціальні режими. Щоб було зрозуміліше — це категорії так званих пільговиків: менші податки або, приміром, право виходити на пенсію на 15 років раніше тощо. Сьогодні до таких категорій належать журналісти, залізничники, актори, співробітники газової галузі, аграрники тощо. Є дані, що на особливі режими припадає близько 6 відсотків від пенсійних виплат. Це створює щорічний дефіцит пенсійного бюджету (близько 5 млрд. євро), який покривають з бюджету державного.

Проте нинішня реформа торкнеться майбутніх пенсіонерів двох найпоширеніших у країні схем: загальної, яка охоплює найманих працівників приватного сектору, і спеціальної — працівників державного сектору.

Одразу слід зауважити, що пенсійна система Франції базується на принципі солідарності поколінь. Нинішнє працездатне населення (коштом обов’язкових відрахувань до держскарбниці) «годує» пенсіонерів та малозабезпечених. Таку практику було запроваджено ще за часів Бісмарка, і вона лягла в основу багатьох пенсійних систем світу. Окрім того, у Франції діє і принцип професійної солідарності, яка передбачає існування спеціальних страхових фондів, якими керують на паритетних засадах роботодавці і працівники.

Першою спробою створити пенсійну схему, основану на принципі відрахувань, стало прийняття 1910 року закону про робітничо-селянські пенсії. Тоді було встановлено єдину ставку відрахувань до фондів, організованих роботодавцями, профспілками і товариством взаємодопомоги, або в галузеві, регіональні, національні аналогічні фонди. 1930 року в країні запровадили систему соціального страхування, що базується на подохідному принципі. У тридцяті роки робота щодо створення єдиної пенсійної системи продовжилася, проте війна і повоєнна інфляція унеможливили виплати пенсій із фондів. Тож по війні Франція запровадила мінімальну пенсію, гарантовану державою. У цей період пенсії почали виплачувати з поточних прибутків. Відтоді пенсійна система країни змінювалася, вдосконалювалася, а подеколи й ускладнювалася.

Нинішню пенсійну систему Франції називають трирівневою.

Перший рівень — це схема, основана на розподільчому принципі і фінансована за рахунок внесків працівника (7,6% від зарплати) і роботодавця (8,2 % від фонду зарплати). Для пенсіонерів 65 років і старших з низьким рівнем доходів передбачено мінімальну пенсію. Нині таку отримує близько 8 відсотків колишніх найманих працівників у приватному секторі. Держава гарантує 6 тисяч євро на рік. Але є таке поняття, як максимальна державна пенсія. Вона удвічі більша за мінімальну. Така пенсія складається з двох частин: перша нараховується залежно від розміру заробітної плати. Наймані працівники можуть обрати будь-які «найгрошовитіші» роки своєї трудової діяльності. Основу пенсії становитиме середня зарплата за цей період. Друга частина — дотації зі спеціального фонду солідарності, а в разі необхідності і бюджетні асигнування.

Для працівників державного сектору призначається тільки базова пенсія. Зазвичай береться 50 відсотків від середньої заробітної плати за останні 11 років. При цьому враховується кількість років виплати внесків. Щоб отримати повну пенсію, треба підтвердити виплату страхових відрахувань протягом 40 років. Нові правила, встановлені 2003 року, збільшили цей період до 41 року, починаючи від 2008-го, і до 41,9, починаючи з 2020-го. Завдяки страховим виплатам розмір пенсії збільшується до 75 % від заробітної плати.

Французька журналістка українського походження Зірка Вітошинська нині мешкає в Україні. Пенсійною реформою у Франції вона не надто переймається. «Останні 13 років я не робила страхових пенсійних виплат. Тож зможу розраховувати у Франції лише на мінімальну пенсію». До речі, 2000 року гарантований мінімум доходу для самотніх 65-річних пенсіонерів становив 3 600 франків на місяць. А для самотнього подружжя — 4 945 франків.

Зірка Вітошинська зауважила, що чимало пенсіонерів Франції отримують одночасно кілька пенсій. Таку змогу дає другий рівень формування пенсійної системи. Це — професійні добровільні схеми, розгалужена система галузевих форм соціального страхування.

Велика частина обов’язкових додаткових систем страхування зосереджена в двох фондах. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок підприємців і найманих працівників. Другий фонд здійснює обов’язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінців.

І, нарешті, третій рівень — індивідуальні пенсійні плани. 2000 року майже 46 % домогосподарок Франції брали участь хоча б в одній приватній пенсійній програмі.

Окрім того, існує можливість успадкувати пенсію чоловіка або дружини, отримувати надбавку до пенсії, якщо подружжя виховало троє і більше дітей. Врешті, один із подружжя може отримати надбавку до пенсії, якщо друга половина перебуває на його утриманні. Всіляких надбавок так багато, що можна з упевненістю сказати: французькі пенсії чи не найбільші в об’єднаній Європі. І щороку стає очевидніше, що країна вже не може дозволити собі розкіш мати заможних пенсіонерів.

Президент — за

Президент п’ятої республіки Ніколя Саркозі вирішив, що збільшення пенсійного віку аж на два роки може істотно вплинути на ситуацію. Власне, офіційна влада вже пішла на поступки. Адже напочатку планувалося підняти планку одразу до 65 років. Але що таке страйк майбутніх пенсіонерів, Ніколя Саркозі вже знає. 2003 року, коли відбулася остання пенсійна реформа, яка завершилася кількатижневим страйком держслужбовців усієї країни, нинішній президент очолював МВС Франції.

Тож нині в країні розгорнуто кампанію, яка переконує опонентів у необхідності збільшення пенсійного віку. На спеціальному урядовому сайті можна прочитати, в чому суть реформи і які переваги вона має. А також роз’яснюється, як саме реформу втілюватимуть у життя. Так, збільшувати пенсійний вік планують поступово. Розпочнеться це з 1 липня 2011 року і триватиме до 2018-го. Щороку вік виходу на пенсію збільшуватиметься на чотири місяці. Ті, хто народився після 1 липня 1951 року, працюватимуть на 4 місяці довше, а 1952-го — на 8 місяців.

Наприклад, роз’яснюється на сайті,Пан Мерті працює в приватній фірмі. Він народився 3 травня 1958 року. Працювати почав у 21-річному віці, у вересні 1979 року. На пенсію пан Мерті вийде 1 червня 2020 року у 62 роки.

Інший приклад. Пан Дюран працює в державному секторі. Він народився 1 січня 1952 року. Роботу розпочав 15 квітня 1975 року (23-річним). На пенсію пан Дюран вийде в 60 років і 8 місяців. І станеться це 1 вересня 2012 року.

Крім того, збільшення пенсійного віку не позначиться на людях, що працюють на шкідливому виробництві, які розпочали роботу у 18-річному віці, які мають так звану «carrіeres longeіs» — довгу кар’єру, а відповідно і великий «стаж» страхових відрахувань. На пенсію в 60 років можуть розраховувати і працівники, які мають професійні хвороби.

Додаткові роз’яснення стосуються жінок. У середньому їхні пенсії на 40 відсотків нижчі, ніж у чоловіків. Якщо середня пенсія чоловіка 1636 євро на місяць, то в жінки — 1020 євро. Це пояснюється тим, що середня зарплата жінок у середньому на 12 відсотків нижча, ніж у чоловіків на таких само посадах. Цікаво, що одружений чоловік має зарплату на 10 відсотків вищу, ніж холостяк. А ось для жінок такий привілей не передбачено. До того ж жінки переривають свою кар’єру задля народження і виховання дітей. Переходять на неповний робочий день або взагалі стають домогосподарками. Пан президент обіцяє, що в найближчі роки ситуація зміниться. Що вже розпочато переговори з роботодавцями щодо збільшення зарплат працюючим жінкам. Також держава планує й надалі гідно цінувати працю жінки-матері, що позначиться і на розмірі пенсії.

А опозиція проти

Натомість опозиція вважає, що офіційна влада продовжує практику фрагментарних реформ, не розуміючи, що реформування потребує вся пенсійна система. Іншими словами, ліва опозиція, зокрема Національний фронт Жака-Марі Ле Пена, не заперечує: потреба в реформуванні назріла. Інше питання, якою саме має бути реформа. Так, триває дискусія щодо доцільності збереження спеціальних режимів, повернення приватної системи страхування пенсій у контексті глобалізації ринків. Також великим навантаженням для країни стає збільшення іммігрантів та осіб без громадянства.

Якщо 1990 року нараховувалося 11 млн. пенсіонерів, то нині їх 15 млн. А 2030 року буде 20 млн. Це — населення кількох невеличких європейських країн. Щоб «прогодувати» його, знадобиться приплив нової робочої сили. А що демографічна ситуація у Франції не найкраща, то доведеться розраховувати на трудових іммігрантів. За підрахунками експертів, протягом наступних 10 років країні знадобиться 2 млн. нових робочих рук. Тож косметичні зміни в пенсійній системі Францію не врятують.

А стосовно виходу на пенсію в 62 роки... Нині 38 відсотків людей, старших за 55 років, не забезпечені роботою. І це — реалії, а не перспективи. Втратити робоче місце за кілька років до виходу на пенсію означає втратити повноцінну пенсію і перекреслити 40 років страхових відрахувань. Кожен додатковий рік, що віддаляє від пенсії, може перевести майбутнього пенсіонера з категорії добре забезпеченого в іншу, мало приємну, категорію. Мабуть, саме це і змушує страйкувати. Бо йдеться не про два зайві роки роботи. А про фінансову стабільність після завершення кар’єри.

Замість епілогу

Навіть після реформи французи все одно будуть одними з наймолодших пенсіонерів у ЄС. Приміром, у Німеччині пенсійний вік планують підняти до 67 років, у Великобританії — до 68, у Греції — до 65. Водночас середня тривалість життя в цій країні — одна з найвищих у Європі (у жінок — 84 роки, у чоловіків — 77 років). Нині у Франції запроваджено систему, яка дозволяє громадянину працювати до 70 років, при цьому отримуючи пенсію.