Здається, ще ніколи, навіть в особливо «засушливі» часи семирічної давності, Сквирському району на Київщині не приділялося стільки прискіпливої уваги, як нині. Циркуляри про чергові перевірки установ та організацій надходять, наче за графіком зразково організованого руху потягів. Їхні «пасажири» — представники строкатого ревізорського племені — торують шлях до Сквири, мов затяті альпіністи на вершину. Ці «сходження» здебільшого закінчуються незмінним результатом: «гора», з’ясовується, не вартувала докладених зусиль. Проте констатація факту: «порушень не виявлено» — дорого коштує і перевіряльникам, які марнують час і державні кошти на перманентний аудит, і тим, кого перевіряють. Навіть не йдеться про потрачені нерви, коли займатися власне роботою, якщо постійно перебуваєш в облозі ревізій?

Звичайно, представники контролюючих органів не з доброго дива «копають від паркана до обіду». Зі Сквири також надходять «до верхів» сигнали про «злодіяння» на місцях, а звернення громадян, як відомо, для наших «верхів» — майже священна корова, особливо коли їхній зміст з якихось причин просто «лягає на душу» високочиновному адресату. Та й тут не обходиться без конфузу: звернення є, а громадян... не завжди знаходять. То за вказаною у «сигналі» адресою не тільки його автор — навіть миші не живуть, то «принциповий розвінчувач беззаконня» від перевіряльників з подивом для себе дізнається, що він насмілився потурбувати «земельними проблемами» дуже поважного посадовця. Здавалося б, до чого тут спека, як вдарили морози? Навіть коли б чоловік і справді написав ту скаргу, то чому саме цьому достойникові? Невже той такий лад навів у дорученій йому сфері першочергового державного значення, що залишилося тільки у Сквирі у «землі покопирсатися»?

Куратор... окремого району?

З’ясовується, важлива персона у цій історії справді відіграє не останню роль. Саме «на виконання його доручень» трясуть перевірками місцеві структури — починаючи від районної ради, посадові особи котрої начебто щось «нахімічили» під час передачі у власність та в оренду земельних ділянок, хоча не завадило б знати, і це зафіксовано у висновках перевірки, що до компетенції представницького органу роздавання землі не належить: на сесіях райрада просто затверджує технічну документацію, і в цьому процесі беруть участь депутати всіх наявних фракцій, а не кілька працівників апарату. «За останні чотири місяці мене тільки аптекарі ще не інспектували, — гірко жартує голова районної ради Василь Татарчук. — Нічого не знаходять, звісно, але хіба це життя під щоденним «прицілом»?».

Звідки така перейнятість високопосадовця справами окремо взятого району? Обізнані люди стверджують, що новий голова райдержадміністрації Микола Горбалінський, який свого часу працював помічником у поважних людей, використовує  колишні зв’язки у боротьбі з «класово ворожими» йому «елементами», до котрого належить більшість місцевого депутатського корпусу, зокрема, відомий не тільки на Київщині агропромисловець Іван Суслов, котрий нібито диригує колегами, керівники багатьох установ та організацій. «Нежиття» і у колективу центральної райлікарні — нині її (за тих само чотири місяці) ревізують уже вдесяте! А чим пояснити цей тотальний «штурм» цивільного об’єкта? Може, в ньому, під прикриттям пологового відділення чи реанімації, штампують артилерійські снаряди, що загрожує перетворити Сквиру на Новобогданівку чи Лозову? Втім, медики вважають, що і тут причина банальніша. «Репресії, — не виключають, — спрямовано на дискредитацію та усунення з посади головного лікаря В. Ковальчука. В його крісло пан Горбалінський хоче посадити іншу людину...» Співрозмовники переконані: їхній керівник за три роки, що працює у Сквирі, зарекомендував себе як здібний організатор і справжній фахівець. «Які претензії можуть бути до людини, завдяки котрій — і це відчутно на кожному кроці — районна медицина вийшла на абсолютно новий рівень? Відповідно до сучасних вимог упорядковано структуру галузі; поновлено матеріальну базу лікувальних закладів; за рахунок спонсорських коштів капітально відремонтовано реанімаційне, хірургічне, пологове, травматологічне відділення, амбулаторії та ФАПи, для молодих фахівців облаштовано гуртожиток — майже призабуте явище в новітній історії, поліпшено умови роботи медичного персоналу».

Лікарня справді далеко відійшла від традиційних провінційних стандартів. У такі «інтер’єри й екстер’єри» радо себе вписали б і столичні медики, і їхні пацієнти. Пологове відділення, наприклад, оснащено системою відеоспостереження: родичі породіллі — з її згоди — мають можливість, не виходячи з кімнати очікування, бути присутніми під час народження дитини. Не дивно, що дедалі більше майбутніх мам обирають для себе не «круті» столичні пологові будинки, а місцеву лікарню: тут і умови ліпші, і кваліфікація та ставлення медперсоналу відповідні...

Медицина абсолютно нового рівня — предмет гордощів не лише для колективу. Є чим пишатися, чим похвалитися перед сусідами-колегами і керівництву району. Але щось не складається з цим пишанням. Видно, справді, якась «притичина» муляє ініціаторам перевірок, якщо лікарню продовжують втягувати в штучно створену «епідемзону», наче в «білих халатів» немає інших турбот, ніж по десятому колу звітувати кожній комісії.

Аналогічна ситуація і в державному навчальному закладі «Сквирське вище професійне училище». Тут, схоже, місце керівника також хочуть зачистити від нинішнього директора Олександра Пасічника. Сам Олександр Сергійович розповідає, що зацікавлені особи поклали око на гуртожиток училища, який, між іншим, є державною власністю. Незгода віддати приміщення розцінюється як протидія владі, що суворо карається «законом»: директора погрожують звільнити з роботи, а навчальний заклад позбавити ліцензії, оскільки пан Горбалінський хоче відкрити у Сквирі податковий коледж. Можливо, Заради здійснення цих грандіозних планів голова РДА навіть спробував був ініціювати у зверненні до правоохоронних органів порушення кримінальної справи проти Олександра Пасічника, «винного» у «самочинному проведенні фестивалю «Травневий зорепад». До речі, цей традиційний уже для Сквири захід нинішнього травня за підтримки Міністерства освіти та науки одержав статус міжнародного.

Але не в цьому головний парадокс «самочинства»: засновниками фестивалю вже п’ять років є районна та міська рада і... райдержадміністрація: очевидно, за клопотами про «шкідників», які «завдали збитків трав’яному покриттю стадіону» і «створили реальну загрозу життю і здоров’ю людей», влаштувавши феєрверк (цього дня у зв’язку зі шкільним випуском «салютував» весь райцентр), Микола Дмитрович не звернув уваги на перелік «батьків-фундаторів». Утім, правоохоронці не мають претензій ні до засновників, ні до організаторів фестивалю: факти «криміналу», викладені у зверненні Миколи Горбалінського, під час перевірки не підтвердилися.

Список «персон нон грата» на цьому не вичерпується. Кажуть, до столиці направлено перелік керівників, запідозрених у симпатіях до опозиції.

До списку ввійшли не тільки ті, кого перевіряють, а й представники органів контролю: прокурор району Ю. Шахрай, головний лікар ЦРЛ В. Ковальчук, начальники КРУ А. Костира, відділу земельних ресурсів С. Тибулевич, управління пенсійного фонду Г. Куліш, міліції І. Лєвшин. Цікаво, що ці особи свого часу вже фігурували в процесі «полювання на відьом»: представники «помаранчевої» влади інкримінували їм підтримку... Віктора Януковича на виборах 2004 року. Але здоровий глузд тоді взяв гору — політичні ярлики облетіли, бо переконливішим виявився професіоналізм опальних людей. Нині, очевидно, ця чеснота остаточно виходить з моди: фаховість і відданість своїй справі без членства у «правильній» партії вважаються просто недійсними...

З такими мірками можна взагалі досягти абсурду. Не виключено, що поважного державного чоловіка «озадачать» вищими кадровими проблемами. Наприклад, піддати сумніву діяльність Генпрокурора чи голови облдержадміністрації, припустимо, представники ГПУ та відповідних обласних структур і надалі нічого не «накопають» протиправного в роботі непокірних керівників. До кого тоді звертатися — до ООН чи МВФ, аби приструнити «саботажників» нової влади зі Сквири?

«Незрима присутність»... відсутності об’єктивності

За збігом обставин (випадковим чи ні — судити читачам) до залпового вогню перевіряльників приєдналися постріли у пресі. Зокрема, серією публікацій тижневик «2000» намагався поцілити по головній мішені серед «неугодних» — Іванові Суслову, котрий «незримо присутній майже в кожному куточку Сквирського району» і є «генератором беззаконня», яке змушені викривати новоявлені борці з корупцією. У принципі, автор мав би рацію, якби судив про масштаби «присутності» Івана Миколайовича не тільки за площею землі, котру орендує його корпорація, «маєтком», збудованим на берегах Раставиці на місці колишнього міжрайонного сміттєзвалища або приміщенням у морзі (9 кв. м), яке винаймає фірма якогось начебто особистого лікаря підприємця, а й за кількістю гектарів, що обробляються і тішать око не бур’яном — врожаєм; постійними траншами спонсорських коштів, вкладених Сусловим у відбудову тієї самої лікарні чи в благоустрій міста. Та колегу чомусь цікавило зовсім інше: старі плітки, неперевірені чутки, невдоволеність «капіталістом» тих прихильників «соціалізму», за якого влаштовують і завали сміття біля річки, і порослі бур’яном у пояс тисячі гектарів поля. Синдром 1917 року: головне — відібрати, потрощити, заборонити, хай нікому ліпше не буде. На таких «переконливих фактах» ліпиться весь «правдолюбчий» пафос. Одне слово, в матеріалах «незримо присутній» хтось інший. І вплив цього «іншого» відчувається майже в кожному рядку публікацій...

«Нападки на Івана Миколайовича — не новина, не винахід нинішньої влади, — каже колишній керівник райдержадміністрації Тетяна Власюк. — Оговтавшись після перемоги на виборах, і її попередники, і попередники попередників починали шукати управи на Суслова. Таке враження, що це єдине стратегічне завдання з наведення в державі ладу... У мене особисто за ті три роки, що я працювала головою РДА, не було жодного конфлікту ні з ним, зокрема, ні з районною радою, ні з керівниками підприємств та установ. Навпаки, це був час активної співпраці, коли хотілося і моглося щось робити для району, для людей. То в чому тут кримінал? Для чого трощити фундамент, замість того щоб далі зводити стіни взаєморозуміння і злагоди? Тільки задля втілення власних амбіцій, для демонстрації примарної всемогутності? Такий стиль керівництва, переконана, більше шкодить репутації Президента й Партії регіонів, ніж «контрреволюційна» діяльність усієї депутатської більшості в райраді».

«Працюємо не проти когось, а для людей»

Перший заступник голови РДА Олександр Левчук нічого надзвичайного у ревізорській лихоманці не вбачає: «Перевірки — це нормальне явище в наш час» — і як аргумент наводить приклади з життя. Багатьох керівників нині «трусять» так, що Сквирі й не снилося. Крім того, стверджує Олександр Васильович, перевіряють не тільки опонентів, а й голову райдержадміністрації: організованих скарг на його «душу» припадає не менше — якщо не більше, — ніж на інших. І це лише один з методів боротьби. «Миколі Горбалінському за його принципову позицію конкретно погрожують конкретні особи; це особливо насторожує, адже на Миколу Дмитровича раніше вже чинилися замахи (щоправда, імена цих «конкретних осіб» і досі офіційно не встановлено, як, до речі, і замовників «метання гранат» у 2003 році по вікнах Івана Суслова. — Авт.)».

Пан Левчук переконаний: «Вибори все розставлять на свої місця». І розставлять, на його думку, правильно, адже нова влада вже дуже багато зробила для людей. Зокрема, «з подачі голови адміністрації працевлаштовано понад сто чоловік. Програма виконується...»

Сам Микола Дмитрович також дивується: в чому його звинувачують, у розпалюванні ворожнечі і переслідуваннях? «Усе це неправда, — доводив він під час нашої тривалої розмови. — У мене немає неприязні до депутатів, я просто порушую на сесіях проблемні питання, а бютівській більшості це не подобається. Їх не влаштовує рішучий наступ на корупцію і беззаконня...»

Пан Горбалінський не приховує: так, він працював помічником не одного народного депутата. Але використовує цю обставину лише на користь району. І люди це відчувають, бо його серце — як голови райдержадміністрації і як очільника численної місцевої організації ПР — завжди відкрите для чужих проблем. «Світло в кабінеті у мене до ночі горить. І люди заходять на вогник, незважаючи на неприйомний час. А якщо немає довіри до влади, то чого до неї йти?»

Особливо обурює Миколу Дмитровича, що політичні супротивники називають його «ганьбою Партії регіонів». «Я до останньої краплі крові людина Президента, людина уряду. Тут, на місці, я проводжу їхній курс на викорінення зловживань і поліпшення добробуту людей. Якщо це комусь не подобається, хай зійде з дороги...»

Голова держадміністрації відкидає й решту звинувачень. Так, лікарня гарна, але як колишній працівник КРУ він не може змиритися з тим, що головлікар зловживає приватними розмовами по службових телефонах. Не розуміє він і затятості Олександра Пасічника: хіба погано, що гуртожиток «піде» під податковий коледж? Утім, як керівник району він знає ціну злагоди, тому готовий запропонувати всім — і голові райради, і депутатам, і тим, кого нині перевіряють на предмет витрачання бюджетних коштів, «сісти за стіл переговорів, відкинути все дрібне і працювати не проти когось, а на район. Він складний, але спільну мову шукати потрібно».

***

Ідея, звичайно, хороша. Для заспокоєння ситуації та перетворення енергії столичних і всіх місцевих дійових осіб в «мирне русло», — більш ніж актуальна. На жаль, мій співрозмовник не зупинився на цій оптимістичній фразі, а знову згадав про підступи опонентів і навіть пред’явив мені суперважливий документ, де йдеться про «неспростовні факти» наклепу на нього і нову владу. Цим документом виявилась... резолюція місцевого мітингу зразка 2004 року з популярним тоді кліше: «Бандити рвуться до влади! Ми не допустимо...». «Ось самі бачите, — каже Микола Дмитрович, — якщо ми повернулися до влади, то я, виходить, бандит?»

Документ, м’яко кажучи, напевно, не був би переконливий навіть для Печерського суду, але, якщо голова РДА за цим доволі описовим і розпливчастим фактажем когось ідентифікував, авторові залишається тільки кивнути головою...

...Попри декларації про наміри за «круглим столом», ніхто не квапиться зайняти місця. На останній сесії райради більшістю голосами (35 проти 5) депутати підтримали ідею винести на розгляд питання про недовіру голові РДА.

До речі, я також якось хотіла заглянути на вечірній вогник до Миколи Дмитровича. Але того дня його вікна «до ночі не світилися». Не виключаю, що колишній працівник КРУ просто економив електроенергію...