Третього жовтня Німеччина відзначатиме 20-річчя свого об’єднання

Хоч минуло чимало часу, проте в німецькому суспільстві досі немає консолідованої думки щодо того, чим саме була для німців ця подія. Чимало з них вважають, що тоді було зроблено величезний крок до створення однієї з найпотужніших економік Європи, дехто — що відбулося поглинання однієї частини країни іншою, а мешканці колишньої НДР перетворилися у новій державі на людей другого сорту.

Кореспондент «Голосу України» нещодавно повернулася з ФРН, де мала нагоду спілкуватися на цю тему з офіційними особами, пересічними громадянами, а також ознайомитися з думками, викладеними і тими, й іншими у німецьких ЗМІ. Про те, яке склалося враження, — в замітках, що їх редакція пропонує читачам.

«Квітучі ландшафти» не скрізь, але все-таки є

«Квітучі ландшафти» пообіцяв східним німцям після об’єднання тодішній канцлер Гельмут Коль. Над цією обіцянкою у ФРН і досі знущаються всі, кому не ліньки, оскільки не вся Східна Німеччина на них перетворилася. Але заради справедливості треба визнати, що не помітити величезні зміни неможливо. Влітку я проїхала на автомобілі значну її частину й заздрила: нам би такі дороги й такий розмах будівництва та відновлення міст, зокрема їх історичних центрів. Приміром, від краси відновленого Дрездена перехоплює подих. Як і від того, які величезні кошти для цього було вкладено...

У цю частину Німеччини інвестуються мільярди, а всі працюючі західних земель сплачують і сплачуватимуть до 2019-го спеціальний податок на розвиток східних територій — небачений прояв солідарності за всю історію країни. Тут з’явилися нові виробництва, зокрема у сфері альтернативних джерел енергії, модернізовані телекомунікації, об’єкти енергетики, шляхове господарство. Тож мають рацію ті, хто вважає, що після краху соціалізму мешканці колишньої НДР витягнули щасливий білет вартістю 1 трильйон 300 мільярдів євро — саме стільки вкладено у відбудову Східної Німеччини. Причому значна частка цих коштів спрямована не на поліпшення інфраструктури, а на соціальні виплати її громадянам.

Дві сторони медалі

Але у цієї радості, як у медалі, — дві сторони: колишні кваліфіковані працівники змушені були перейти на допомогу з безробіття, оскільки економіка НДР в перші дні після об’єднання. Та й нині «нові» федеральні землі відстають в економічному розвитку від «старих», продуктивність праці тут нижча, ніж на заході країни, а безробіття, якого не було в НДР, — набагато вище. Тому кваліфіковані, дужі й молоді масово мігрують у західні землі, де і роботи більше, і заробіток вищий. Це створює ще одну проблему: у багатьох містах спустошуються цілі мікрорайони, а чимало регіонів перетворюються на депресивні. Тож процес об’єднання затягнувся і буде набагато дорожчим, ніж передбачалося. Офіційний Берлін цим, звісно, занепокоєний, але вище за будь-які блага вважає те, що мільйони східних німців тепер живуть в умовах свободи й демократії.

Тим часом значна кількість населення східних земель і досі сприймає себе як колишніх громадян різних систем — «оcсі» та «веcсі» — східних і західних. І далеко не всі вони вважають, що їхня колишня країна — НДР — була насправді слабкою і відсталою, якою вона зображається у ЗМІ. А також, що свобода, начебто подарована їм західними співвітчизниками, без соціальної справедливості — не та свобода...

Такі думки — не лише на рівні пересічного громадянина. Прем’єр-міністр землі Бранденбург Маттіас Платцек у недавньому інтерв’ю журналу «Шпігель» заявив, що ейфорія, яка оволоділа німцями після об’єднання, давно випарувалася. А «душевне піднесення зникло після того, як багато хто у Східній Німеччині відчув, що нові співвітчизники із заходу їх пригнічують, особливо в перший час після об’єднання. Скажімо, при прийнятті на роботу особисті якості, як і професійність, нікого не цікавили, головну роль відігравало те, де людина виросла — в НДР чи ФРН». Щодо відзначення 20-річчя об’єднання прем’єр-міністр заявив: «Не знаю, що тут святкувати. Ми не хотіли нікуди вступати. Ми хотіли співробітництва на рівних з новою Конституцією і новим гімном. Нам потрібні були символи нового спільного початку. Але гору взяв інший підхід». Платцек, власне, висловив думки багатьох громадян східних земель: після об’єднання їм довелося відчути, що їхнє колишнє життя не мало сенсу, й начебто в ньому були лише ідеологія і «Штазі». Утім, говорить в інтерв’ю Платцек, ЗМІ й досі грубо «демонізують» життя в НДР, зображуючи його пеклом і безперервним прагненням населення вирватися на захід.

Суб’єктивні висновки автора

Якщо трохи пожити у ФРН не туристом, а просто мешканцем, як усі, то різниця між «оссі» та «вессі» справді помітна. Не скажу, що ставлення багатьох «західняків» до «східняків» вороже, але що воно здебільшого зверхньо-зневажливе — то це напевне. Звісно, що не у всіх і не до всіх, але таке є. Треба взяти до уваги, що між «оссі» та «вессі» — ще одна чимала категорія громадян: тих, які втекли зі східної частини до західної. Таке враження, ніби вони чомусь не можуть пробачити колишнім землякам, що ті не вчинили так само. Навіть у якихось побутових ситуаціях, наприклад, стикаючись з персоналом, я безпомилково вгадувала, хто з якої частини ФРН є вихідцем: «східняки» — сердечніші (і не лише за обов’язком служби), вони більш схильні до співчуття або до здатності зрозуміти ситуацію. Звісно, не без винятків з обох сторін.

...Чимала частина політичної карти країни — Східний Берлін і довколишні райони — під час останніх виборів були зафарбовані у фіолетовий — колір Лівої партії, яка представляє інтереси невдоволених об’єднанням двох частин Німеччини. Прихильників у цієї політичної сили достатньо багато для того, щоб політики замислилися, що в «королівстві» не так. До речі, до неї увійшло чимало тих, хто виходив на демонстрації у 90-х, вимагаючи змін. Вони раді, що Берлінський мур, який роз’єднав не лише народ і країну, а й континент, рухнув. А також, що не лише вони, а й їхні діти та онуки — громадяни світу, вільні обирати, де їм жити і працювати. Але ціна перемоги виявилася вищою, ніж вони про це мріяли.