Геній українського кіно

Народився геній українського кіно 10 вересня (за старим стилем 29 серпня) 1894 року на хуторі В’юнище Сосницького повіту на Чернігівщині. Живучи в багатодітній і незаможній сім’ї, Олександр Довженко з дитячих літ виніс спогади про постійну бідність та гіркі материнські сльози від втрати дітей. Ось як він з любов’ю писав про свою маму: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Освіту Олександр Петрович здобував спочатку в місцевому Сосницькому чотирикласному училищі (1907—1911 рр.), а потім — в Глухівському вчительському інституті (1911—1914 рр.). Після закінчення інституту оселився в Житомирі, де до 1917 р. працював учителем у Кутузовському вищому та 2-му Житомирському початковому училищах.

У революційний 1917 рік О. Довженко перебрався до Києва та вступив на навчання до Київського комерційного інституту. Проте стояти осторонь буремних подій він не зміг і в 1918 р. залучився до лав армії Української Народної Республіки, за що в серпні 1919 р. був затриманий Волинською губернською надзвичайною комісією в Житомирі. Його звільненню посприяло знайомство з представниками Української комуністичної партії (боротьбистів), членом якої згодом він став. Однак партійна біографія Олександра Петровича скінчилася дуже швидко — із самоліквідацією УКП (боротьбистів) і влиттям її членів до Компартії (більшовиків) України.

Зі встановленням в Україні радянської влади О. Довженко працював у сфері закордонних справ: спочатку від листопада 1920 р. до липня 1921 р. секретарем Київського губернського відділення повноважного представника комісара закордонних справ УСРР у Варшаві, а весною — влітку 1922 р. — секретарем консульства від Торгівельного представництва УСРР у Берліні.

Улітку 1922 р. Олександру Петровичу випала нагода навчатися впродовж року мистецтву графіки в приватній художній школі в Берліні, що фактично дало можливість змінити його подальше життя. Повернувшись влітку 1923 р. в Україну, в Харків, який на той час був офіційною столицею УСРР та осередком творчої інтелігенції доби «українського відродження», О. Довженко брав участь у діяльності літературних об’єднань («Гарт», ВАПЛІТЕ), працював художником-карикатуристом у періодичних виданнях «Вісті ВУЦВК» і «Комуніст», подекуди ілюстрував книги, писав теоретичні статті та сценарії, цікавився кінематографом. А переїхавши в 1926 р. до Одеси, він повністю пов’язав своє життя з кіно. І, слід зазначити, що саме в даній сфері найяскравіше проявився талант Олександра Петровича — людини, про яку легендарний Чарлі Чаплін сказав: «Слов’янський кінематограф дав світові лише одного режисера — Олександра Довженка».

І хоча перші спроби в кінематографії (фільми «Вася-реформатор», «Ягідка кохання», «Сумка дипкур’єра»), на думку критиків та й самого О. Довженка, були невдалими, його картини «Звенигора» (1927 р.), «Арсенал» (1929 р.) та «Земля» (1930 р.) вважаються шедеврами світового кіно, а остання — на міжнародній конференції 1958 р. у Брюсселі була названа серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

А далі життя О. Довженка пішло вже за звичним для представника української інтелігенції того часу сценарієм — робота на замовлення партійного керівництва, жорсткий контроль за творчістю та утискання людської гідності. В 1932 р. за його сценарієм знімається перший звуковий фільм «Іван», в якому на прикладі будівництва Дніпрогесу оспівуються процеси індустріалізації. В той же час творчі задуми Олександра Петровича, що не влаштовували партійне керівництво, залишалися нереалізованими, більше того, в 1934 р. він змушений був переїхати працювати до Москви — під контроль «всевидящого» Й. Сталіна. В 1935 р. на замовлення останнього О. Довженко зняв стрічки «Аероград», у 1939 р. — «Щорс», у 1940 р. — «Визволення». Разом з тим його думки полонить давно вимріяна картина «Тарас Бульба», роботу над сценарієм якої він завершив у 1941 р.

Працюючи з 1940 р. на посаді художнього керівника Київської кіностудії, О. Довженко з початком Великої Вітчизняної війни разом з колективом евакуйовується до Ашгабата (Туркменістан), проте незабаром поїхав на фронт, де працював кореспондентом, публіцистом, кінорежисером. У цей час він зняв картини «Битва за нашу Радянську Україну» (в двох частинах — 1943 р., 1944 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та написав кіноповість «Україна в огні» (1943 р.).

Надалі Олександр Петрович жив і намагався працювати в Москві. Серед знятих ним у повоєнний час фільмів яскравою картиною, в яку режисер уклав усю свою згорьовану за рідною землею душу, був художній фільм «Мічурін» за власною п’єсою «Життя в цвіту» (1949 р.). На жаль, це була остання робота, закінчена ним за життя. Не завершив Олександр Петрович через втручання зверху картини «Прощавай, Америко!» та не зміг почати роботи над зйомками фільму «Відкриття Антарктиди». Не встиг він зняти й фільм «Поема про море», працювати над сценарієм якого йому пощастило в Україні (на будівництві Каховської ГЕС). Не судилося втілити режисерові й вимріяних проектів фільмів «Золоті ворота» і «Тарас Бульба». Картини «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», «Незабутнє», «Золоті ворота» побачили світ лише в постановці його дружини Юлії Солнцевої в 1950-60-х роках.

Дивлячись на життєвий шлях О. Довженка, з його злетами і падіннями, світовим визнанням і гонінням на батьківщині, поневолі виникає думка — можливо, саме світове визнання його як талановитого режисера врятувало йому життя, однак, не завадило скалічити долю. Помер Олександр Петрович у далекому Підмосков’ї 25 листопада 1956 р., а останній спочинок отримав на Новодівицькому цвинтарі в Москві. Та найбільшою трагедією життя великого режисера було свідоме позбавлення його можливості жити в Україні й права творити душею, оспівувати красу рідної землі та велич українського народу.

Нижче подаються мовою оригіналу витяги з документів із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, що розкривають одну з найдраматичніших сторінок життя О. Довженка після написання ним кіноповісті «Україна в огні».

О посещении товарища Сталина 30 января 1944 г. в составе тт. Коротченко Д. С., Корниец Л. Р., Старченко, Богомолец А., Гречуха М. С., Бажана Н. П., Корнийчука А. Е., Рыльского М., Довженко А. П.

Прием состоялся в 21-00 час. 30.1.44 года.

У товарища Сталина присутствовали: тт. Молотов В. М., Маленков Г. М., Микоян А. И., Хрущев Н. С., Щербаков А. С.

На столе у товарища Сталина лежала книга — сценарий Довженко «Украина в огне» с завернутыми уголками.

После приветствия товарищ Сталин, обращаясь ко всем сказал, что мы вызвали вас по вопросу книги, написанной Довженко «Украина в огне».

Обращаясь к Довженко товарищ Сталин сказал, что Ваш сценарий «Украина в огне» не может быть пропущен.

— Сначала думали критику на сценарий опубликовать в печати, но пожалели автора. В Вашей книге выдвинуто изрядное количество положений, где прямо пытаетесь ревизовать ленинизм. Характерно, что в большинстве случаев или почти всегда сценарии пишут без предисловия, однако Ваш сценарий написан с предисловием.

— Прежде чем говорить о предисловии необходимо сказать о всей книге. Сценарий «Украина в огне» — это попытка ревизовать ленинизм, это вылазка против нашей партии, против советской власти, против колхозного крестьянства, против нашей национальной политики. Книга отражает враждебную идеологию у автора. Враждебные напады пересыпаны по всей книге. Это не ошибка у автора, это не так например, как человек шел со своими мыслями, но в ходе не получил необходимых данных или материала и пришел в своих выводах к неправильным результатам. Это просто враждебная вылазка, имеющая своей целью проревизовать ленинизм. [...]

Гострим і гнівним був виступ тов. Корнійчука. З обуренням говорячи про наклепи Довженка, він підкреслив, що Довженко написав наскрізь ворожий нашому ладові твір. Тов. Корнійчук спрямував вогонь критики проти «мовчальників» і «напівмовчальників», які є ще в Спілці письменників. Він вимагав створення справжньої партійної, більшовицької атмосфери в Спілці.

Тов. Литвин [секретар ЦК КП(б) У з пропаганди і агітації. — Авт.] у своєму докладному виступі дав гостру і принципову критику сценарію Довженка, переконливо довівши, що у всіх питаннях, які зачеплені в сценарії, Довженко виявляє себе як антиленінець, як націоналіст. Тов. Литвин довів, що ворожі концепції Довженко протягував і в деяких попередніх своїх творах («На колючому дроті»).

Торкнувшись питання про виступи українських представників на пленумі СРП, тов. Литвин зазначив, що в виступі тов. Рильського було недоречним позитивне згадування Довженка, а тов. Панч у своєму виступі припустився цілого ряду помилок в питанні про виховання дівчат і про населення, що залишалось на окупованій території.

Усі письменники, що виступили (тов. тов. Тичина, Костюк, Новиченко, Городской, Гофштейн, Копиленко) відзначали, що антиленінські твердження Довженка невипадкові, вони випливають з усього його світогляду. Ряд товаришів (Корнійчук, Новиченко, Тичина) говорили про те, що Довженко весь час відзначався надзвичайним зазнайством, політичною претензійністю, він протиставляв себе, фактично, всій радянській громадськості. В зв’язку з цим майже всі промовці вимагали розгортання в Спілці письменників справжньої більшовицької критики, яка сміливо повинна вказувати на помилки всім, хто їх припускається. [...]