У сучасному книжковому потоці, позначеному духовною бідністю, найкомфортніше почуває себе той, хто має певні епістолярні амбіції, відповідні кошти на літературні вправи та енергійних помічників — безіменних платних реалізаторів різних проектів. Тому критичне око вдумливого читача ковзає пишними виданнями нардепів і генералів, багатого бізнесового люду, чий всесвіт крутиться навколо власного его.
Щось подібне спливло попервах на думку і при знайомстві з новинками тричі народного високопосадовця зі спорідненого мені цеху — Віталія Шевченка. Але заглиблення у книгу розвіяло перші враження.
Його автобіографічна повість «Спіраль» вихопила з історії дві події: терористичні атаки на «близнюків» у США 11 вересня 2001 року та катастрофу у жовтні того ж року над Чорним морем — аварію «Ту-154» російської авіакомпанії «Сибір», свідком якої та можливою жертвою був сам автор.
Як запевняють видавці, у цьому химерному за формою творі, де відомі усьому світу трагічні події обросли несподіваними подробицями, немає жодного вигаданого прізвища. Я беру реальні факти, теж почерпнуті з документів, а не вигадані автором. Тож все це читається із цікавістю. І цінне повчальними висновками. Хоча значно ґрунтовніші вони щодо загибелі «близнюків». А от історія з російським літаком наштовхує на думку, що автор повністю на боці офіційної версії: «Ту-154» збила українська ракета. Хоча в ті роки «гуляла» думка: трагедія над Чорним морем за своїм сценарієм близька до американської. Адже уламки літака, сумно говорив тодішній командувач ППО України В. Ткачов, але це, на жаль, не потрапило до книжки, свідчать про внутрішній вибух у літаку... Подейкували: комусь дуже хотілося зганьбити Україну...
Наступна новинка Віталія Шевченка — фотоальбом «До волі! Народження Руху». Його видано до 20-річчя цієї організації. У книзі зібрано світлини з установчого з’їзду Руху, що відбувся 7—9 вересня 1989 року в Києві і став важливими етапом громадянської активності українського народу, спрямованої на повалення комуністичного режиму та утворення суверенної Української держави.
Вдивляюся в натхненні обличчя тодішніх активістів Руху, зафіксовану тодішню атмосферу розбурханої столиці, свідком якої був і сам. Які прекрасні та рішучі помисли володіли тоді нашими душами. Як хотілося йти за цими вожаками вперед і творити вільну й щасливу Україну. Охоплюєш подумки зроблене Рухом за 20 років і доходиш невеселих висновків з цього новітнього уроку історії.
Віриться: альбом робився не заради ностальгічних настроїв. Як слушно зауважив у передмові до видання голова Української народної партії Юрій Костенко, «ми сприймаємо Рух не лише як яскраву й невід’ємну сторінку національної історії, а й як урок на майбутнє».
Фотоальбом нагадує і спонукає до роздумів. До повсякденної важкої державотворчої роботи, в якій закличне слово має відтворюватися добрими справами на благо рідної землі і свого народу.
І, нарешті, про маленьку деталь. У цих історичних світлин, що прикрасили фотоальбом, були реальні автори. На жаль, їх чомусь не названо у виданні.
