Ризик — справа благородна, але жити хочеться

Шахтар страшно обуриться, якщо ви скажете, що в майбутньому його професія буде не потрібна. Він не сприйме таке твердження навіть як невдалий жарт, бо вугільну галузь уважає стовпом економіки, а шахту — місцем, де проросло його коріння. Шахтарі — люди особливого гарту. Їхня професія належить до розряду найнебезпечніших, і така оцінка визначає образ гірника. Це не просто міцний чоловік, це в першу чергу людина, здатна ризикувати своїм життям. Уважаєте, голосно сказано? Тоді звернімося до статистики.

Гірничий округ Луганського територіального управління Держгірпромнагляду веде нагляд за станом промислової безпеки й охорони праці на більш як 350 підприємствах державної й недержавної форми власності, які видобувають і переробляють вугілля. Отож 64% цих підприємств належать до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику. Звідси й сумна статистика. Наприклад, у першому півріччі поточного року на шахтах області загинули 19 гірників. Стільки ж шахтарів не повернулися з роботи живими й у першому півріччі 2009 року. Причому аналіз смертельного травматизму вказує на те, що причиною смерті робітника не завжди стає нещасний випадок. Є тенденція до зростання випадків природної смерті шахтарів. З 19 чоловік, зокрема, таких шестеро. Тобто більш як 30% потерпілих загинули не через порушення правил промислової безпеки й охорони праці при виконанні робіт у підземних умовах, а через те, що зупинилося серце. Причому порівняно з минулими роками цей показник зростає: якщо в 2007-му випадків природної смерті на роботі було чотири, то в 2009 році — вже дев’ять. З одного боку, це дає підстави говорити про зниження виробничого смертельного травматизму, що не може не задовольняти. З другого боку, збільшення природної смертності в шахті тривожить. Це вже серйозний привід для того, щоб переглянути умови шахтарської праці й соціальних стандартів у цілому у вугільній промисловості. Насамперед ідеться про температурний чинник, механізоване перевезення людей до місць гірничих робіт, про серйозну боротьбу із загазованістю й шахтним пилом, а також про оздоровлення шахтарів, проведення якісних медичних оглядів і ефективність першої медичної допомоги. Що стосується останнього, то, за словами начальника територіального управління Держгірпромнагляду в Луганській області Олександра Труфанова, на травневій нараді гірничого округу розглянули питання взаємодії вугільних підприємств із державними воєнізованими гірничорятувальними силами (ДВГРС) у частині контролю викликів реанімаційних протишокових груп при травмуванні шахтарів. На жаль, бували випадки, коли викликалися неспеціалізовані бригади «швидкої», що значно знижувало ефективність надання першої медичної допомоги. Особливо в підземних умовах.

Говорячи про виробничі чинники, що визначають рівень смертельного травматизму, Олександр Труфанов відзначає відсутність тенденції їхнього зростання за останні два роки. Стосовно причин технічного, організаційного характеру, то нерідко нещастя спричиняє людський чинник. Тобто порушення посадових інструкцій, технології виробництва й паспортів робіт, низька виробнича дисципліна.

З 2008 року в рамках міжнародного проекту Євросоюзу «Програма підтримки вугільного сектору» українські гірники одержують корисний європейський досвід організації безпеки своєї праці. Наприклад, на шахтах ВАТ «Краснодонвугілля» уже впроваджені й виправдали себе міжнародні стандарти управління безпекою праці — OHSAS 18000. З-поміж іншого йдеться про методологію оцінки наявних ризиків. Керівники підприємства дотримуються такої логіки: якщо ми прагнемо уникнути нещасних випадків, то необхідно турбуватися не стільки про ліквідацію їхніх наслідків, скільки про постійне виявлення потенційних загроз і про заходи з їхнього зменшення. У цьому випадку без широкої підтримки самих гірників бажаних результатів досягти неможливо. До речі, європейські вчені, які беруть участь у розробці OHSAS 18000, такої думки: якщо на усунення технічних причин, котрі можуть призвести до травматизму, за достатнього фінансування знадобитися десь два-три роки, то на подолання людського чинника, або, як кажуть шахтарі, «розрухи в головах», необхідно щонайменше десять років. Однак краснодонці таку думку не підтримують. Їх власний досвід підтверджує, що українські шахтарі швидко вчаться й звикають до нових умов міжнародних стандартів безпеки праці.

Навіть далека від вуглевидобувної промисловості людина знає, наскільки небезпечний для життя шахтаря підземний газ метан. На жаль, вибухи метану в шахті останнім часом дедалі частіше стають причиною загибелі гірників. У шахтарських колах говорять про те, що глибини, на яких сьогодні видобувається вугілля, ще до кінця не вивчені наукою, тому, як поведеться метан, важко передбачити. Тому на всіх шахтах, які відпрацьовують пласти, небезпечні через газ та газодинамічні явища, проведені перерахунки витрати повітря, необхідного для провітрювання очисних і підготовчих вибоїв з обліком фактичного газовиділення, а також визначені максимально допустимі навантаження на очисні вибої відповідно до вимог «Посібника із проектування й вентиляції вугільних шахт».

І ще одна сумна статистика. З року в рік кількість стаціонарного устаткування шахт, які відпрацювали нормативний ресурс, збільшується. Якщо в 2006 році підйомних машин з відпрацьованим строком служби було 66% від загальної кількості, то в 2009 році — 71%. Тобто з 374 одиниць устаткування 256 давно треба списувати. Така само ситуація — і з головними вентиляційними установками шахт, стаціонарним устаткуванням — свій строк експлуатації відпрацювало до 80% одиниць. Причому ситуація погіршується, а перспектива фінансування технічного переозброєння вугільної галузі з боку уряду залишається досить віддаленою. Отже, безпека праці українських шахтарів досі не стала проблемою №1. Як бути?

— З метою гарантування безпечної експлуатації стаціонарних підйомних комплексів, головних вентиляційних установок шахт, недопущення аварій і виробничого травматизму теруправлінням вживаються заходи, — розповідає Олександр Труфанов. — І я повинен зазначити, що результат від цього є. Насамперед встановлено постійний контроль за виконанням графіків проведення ревізійно-налагоджувальних робіт спеціалізованими організаціями. Так, з початку поточного року на шахті «Краснолучська» ДП «Донбасантрацит» ми призупинили експлуатацію вантажолюдського підйомного комплексу допоміжного стовбура, в якого минув строк експлуатації гальмівного каната й виявлені інші недоліки. На шахті «Першотравнева» ГП «Первомайськвугілля» через те, що минув термін служби причіпного пристрою скіпа, призупинили експлуатацію породного підйому скіпового стовбура №1 до повного усунення порушень. Заборону на експлуатацію підйомних комплексів одержали шахти «Партизанська», «Комсомольська» ДП «Антрацит», «Карбоніт», «Горянська» ГП «Первомайськвугілля», «Фащевська» ДП «Луганськвугілля», «Міусинська» ДП «Донбасантрацит». При цьому до адміністративної відповідальності було притягнуто кількох керівників і посадових осіб.

Теруправління Держгірпромнагляду, звичайно, свою роботу знає і робить її, однак запобігти загибелі людей на вугільному виробництві повною мірою йому не під силу. Тим паче в умовах активного виникнення останнім часом міні-вугільних виробництв, названих у народі копанками. Про безпеку людей тут узагалі не думають. І це тема окремої розмови.