Перекваліфікувалися у травники

Батько Валерія працював на цементному заводі, хворів на хронічний бронхіт. Саме він започаткував нинішню «фамільну» справу: накупив книжок з фітотерапії, сам копав аїр і оман, сам заварював і пив зілля. Допомагало. А в 90-ті роки, коли родині жити, як і всім навколо, стало сутужно, мати Валерія — новоспечена пенсіонерка Галина Тимофіївна — вирішила на травах заробити. Простудіювавши праці відомих світил Товстухи та Носаля, Галина взялася збирати лікарські трави.

— По маминій лінії наш рід гончарський: прадід Роман представлений у книзі «Шляхами Хмельниччини» як кращий гончар XІX століття, — розповідає Валерій. — Мама знає всі секрети роботи з глиною, могла б продовжити родинну традицію, до того ж нині це ремесло відроджується. І на тому заробили б. Тільки гончарної печі вже нема. Тож ми «перекваліфікувалися». А я раніше працював на приладобудівному заводі, коли ж підприємство занепало, мати призвичаїла до заготівлі лікарських трав і мене. Зілля сушу на горищі батьківської хати.

На ринку до Валерія звертаються і місцеві, і туристи: давно зметикували, що лікарські трави в Україні значно дешевші. Наприклад, молода жінка, котра приходить придбати зілля для свого чоловіка з Німеччини, розповідає, що в Європі ані деревію, ані звіробою у лісі чи полі не зірвеш: усюди приватні землі, огороджені ліси, а на узбіччі автобанів зупинитися неможливо. Та й спориш із подорожником там не ростуть — усе дбайливо викошують дорожні служби. Зі своїми іноземними покупцями Валерій спілкується... латиною. Вони називають латинську назву лікарської рослини, він знаходить її на прилавку. З понад двох тисяч видів трав, що ростуть на Поділлі, в нього можна знайти 300.

Отримувати додаткову інформацію про ту чи іншу рослину Валерію допомагає «всесвітня павутина». Адже травознаї застосовують не лише традиційні українські трави, а й ті, що потрапили до нас із-за океану. В Червоняків уже своя електронна база даних «помічної трави». До відомостей з офіційних джерел додають власні спостереження й відгуки постійних покупців. Але якщо людина не знає свого діагнозу, їй радять спершу обстежитися та проконсультуватися в лікаря, а тоді вже приходити за зіллям.

Спочатку Червоняки мали на меті лише заробіток, а в результаті збагатилися й душею, і тілом. Живуть у контакті з природою, і хвороби до них не чіпляються. П’ють для профілактики цілющі чаї з лісових та гірських трав. Усі в родині врівноважені і несварливі. У походах на природу Валерія повсякчас супроводжують племінники Аліна та Дмитро.

— Знання з травознавства корисні кожному, — каже Валерій. — Своїх земних сусідів людина повинна знати краще, шанувати їх, не нищити. Тоді й вони допомагатимуть нам. Мої діти — шестирічна Таня та п’ятирічний Сашко — вже знають чимало рослин і ніколи не зривають їх для забав.

Батько впевнений, що таким чином виховує в дітях чуйність та милосердя. У цьому його підтримує й дружина. Який у сучасних дітей імунітет, знають усі: кожен вірус підхоплюють. А в Червоняків діти не хворіють, активно відвідують спортивну секцію з гімнастики. Щойно починають кашляти — одразу їх напоять відварами з медом. Може, виростуть спортсменами. Якщо ж пов’яжуть долі з фітотерапією, і батько, і бабуся будуть щасливі.