Нещодавно в ЗМІ з’явилося повідомлення, що Київська транспортна прокуратура розслідує кримінальні справи, порушені Генпрокуратурою і прокуратурою Києва за фактами порушення закону під час видачі дозвільних документів на швартування стояночних несамохідних суден на набережній Дніпра.

 Відповідно до експертизи, міська Гранітна набережна є винятково берегоукріплювальною спорудою і не пристосована для відстою плавзасобів. Улітку представники транспортної прокуратури повідомили, що до кінця липня тут не залишиться жодного готелю та розважального центру. Правда, поки що цього не сталося. Я розумію, чому: варто лишень ознайомитися з обуреними заявами їхніх власників, що з’явилися в друкованих та електронних ЗМІ: на яких, мовляв, підставах прокуратура заважає їм загрібати гроші? Та й, на їхню думку, «гола» набережна некрасива...

А я б запитав і в прокуратури, і в самих власників: «На яких підставах ресторани та готелі з’явилися на Гранітній набережній Дніпра в Києві, всупереч тому, що вона є «винятково берегоукріплювальною спорудою і не пристосована для відстою плавзасобів?». Згоден, нині її, понівечену й заставлену «коритами», новоявленим багатіям уявити зеленою й доглянутою, якою вона була до їхнього пришестя, неможливо. Адже тепер там, де кияни та й гості міста любувалися Дніпром і пейзажами Лівого берега, — «шанхай»: на тротуарах — машини, біля причалів — дебаркадери й «титаніки», біля метро — торговельні сараї. Але ж раніше тут можна було ходити й бачити наше місто, а не білборди і жлобські ресторани.

Знайшлися у власників цих «корит» і захисники: віце-президент Першого національного телеканала Валід Арфуш дуже здивований, мовляв, кому заважають ресторани на набережній? Ось він частенько з компанією навідувався до вже демонтованого «Мандарина», оскільки любить качку по-пекінськи.

Ми з дружиною не відвідуємо «мандарини» — немає такої можливості. Та й не уявляю, що потрібно робити працюючій людині, щоб туди «навідуватися». Але якось вирвалися на набережну, де не були кілька років, й остовпіли: до води не підійти, по пісочку-водичці не пройти. Спробували прогулятися, як колись, коли були молодими й коли набережна була призначена для таких цілей — одне слово, схотілося романтичного вечора. Та біля якогось «б...го» дебаркадера наштовхнулися на типу  а-ля секюріті. Чи треба розповідати, чим закінчилося? Одна радість, що по пиці не отримав. Така ось романтична прогулянка...

Багатіїв у нас у країні не так уже й багато. Вони хочуть жити так, як намагаються зараз? То нехай цю хрінь розмістять у гетто для білих. У них є джипи, катери, вертольоти, зрештою. Нехай літають, пливуть до своїх гетто й жеруть там качку 

по-пекінськи або омарів з кальмарами. Залишіть нам Київ і країну вільною, де можна кудись піти, поїсти морозива, випити келих пива. Просто жити. Нехай побудують собі дороги та їздять зустрічною. Нехай перелазять через голову, але у своєму гетто — для білих. Нехай там у них буде рай і кайф. Але нехай нам дадуть спокійно жити. І повернуть те, що в нас украли.

І Гранітну набережну (на знімку) в тому числі. Те, що їх почали звідти викурювати, — слава Богу. Правда, повільно йде процес. З другого боку, де гарантія, що там не поставлять дебаркадери нові багатії, котрі знову прийшли до влади? Відчуваю, що до гетто доведеться їхати нам — до чорного...

Від редакції: стиль автора листа збережено.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.