Володимир КАПЛІЄНКО: «Нам уже тоді було відомо, які процеси відбуваються за ковдрою»

— У парламенті 450 депутатів. Серед них депутатів, які дійсно впливають на ситуацію в парламенті, — 15-20, не більше. Це факт. Проте Конституція і закон про статус народного депутата, та й елементарна етика, не дозволяють публічно про це говорити. Нібито всі депутати впливають на законодавчі ініціативи. Але виносять до сесійної зали лише законопроекти, необхідні для вирішення суто політичних питань. Парламент начебто працює, але вирішує лише те, що «горить». Чи може один народний депутат відстояти свою позицію? Ні. Тому хочемо зібрати професійну групу, яка б не мала будь-яких зобов’язань ні перед ким. У нашій групі є будівельники, проектні менеджери, медики, освітяни, академіки. Кожен із них уже взяв окремий напрямок діяльності, й у межах програми «Стабільність і реформи» та нашої стратегії розвитку вноситимемо низку законодавчих ініціатив.

— На погоджувальній раді може бути присутній будь-який депутат. Але його голос ніким не буде почутий, законопроекти в порядок денний не вноситимуться. Завдання групи — знайти точки впливу на парламентський процес задля того, щоб зреалізувати свою програму — реформи заради людей. Це не політичне угруповання, яке спрямовує свої зусилля на досягнення якоїсь меркантильної мети. Ми зібрали ідейних людей, серед нас немає людей випадкових.

— Це була робота впродовж півтора-двох місяців, коло було то вужче, то ширше, як дихало.

— От нехай про суми відповідають ті, хто про це каже. Більшість депутатів, які ввійшли до складу нашої групи, це люди, які готові «підкоритися волі більшості», як писав Жан Жак Руссо. Водночас депутати, які вилились у склад коаліції «вільними» депутатами, відчули почуття шаленої свободи, і їх назад навряд чи затягнути. Це люди, які готові розділити нашу ідеологію через кропітку працю. Депутатська група «Реформи заради майбутнього» повинна стати четвертим реальним повноцінним суб’єктом коаліції, на рівні фракцій Партії регіонів, КПУ і Блоку Литвина, безумовно, на демократичних засадах. Найближчим часом ми проведемо презентацію групи, представимо кожного депутата, члена депутатської групи, презентуємо напрямок його діяльності в групі. Ми хочемо, щоб наш голос почули. От я, скажімо, вніс законопроект про сурогатне материнство. До мене звернулися парламентарі Франції, які були дуже здивовані, що в Україні народився такий проект, попросили згоди на його переклад, і зараз такий закон уже внесено до французького парламенту. Чому ж у нас цей закон навіть не винесено до зали — мабуть, нікому не потрібен? Дуже дивна, на мій погляд, байдужість.

Група відкрита до приєднання всіх народних депутатів, які поділяють наші ідеологічні й організаційні засади. Ми провели установчі збори публічно, перед телекамерами, провели прес-конференції. Впевнений, де факто група, за будь-яких обставин, буде мати вплив на рішення парламентської більшості. Ми працюємо в коаліції і підтримуємо позитивні реформи Президента України.

— Я повноцінний член коаліції і ввійшов до неї свідомо, написавши заяву. Коаліція — це більшість, яка утворилася в парламенті. Я вийшов із «Батьківщини» (разом із Йосипом Вінським, Геннадієм Задирком та Ігорем Рибаковим) тоді, коли Юлія Тимошенко ще була в фаворі, ще була Прем’єр-міністром України. Ми пішли тоді, коли це було немодним, і виключно з ідеологічних переконань.

— За дві хвилини до її звільнення. 22 хвилини тривала наша розмова тет-а-тет. Я розповів цій тендітній красивій жіночці, яка володіє шаленою харизмою, чому робитиму те, що йде проти неї. І намагався переконати, щоб на шляху розколу в команді БЮТ вона зупинилася, визнала свої помилки й повернула до команди групу людей. Зокрема, йшлося про Й. Вінського,          В. Каплієнка і Г. Задирка. У неї в руках тоді були всі важелі, щоб це зробити. Вона цей крок не зробила. Мені шкода. Це була наша остання зустріч.

— Не випадково. Я прийшов до одеської організації «Батьківщини» у 2003 році тому, що хотів докласти своїх зусиль до реалізації сильної великої програми, спрямованої на те, щоб Україна стала великою державою в усіх розуміннях цього вислову. У 2002 році на виборах до місцевих рад ми з друзями голосували за одного кандидата до районної ради, який за підсумками голосування не набрав жодного голосу. Хоча за нього проголосували чотири будинки. Була масова фальсифікація. Тоді я задав собі питання: хто ж впливає на політичний процес? Чому прості громадяни позбавлені природних прав на обрання та право голосу? С того часу я просив Бога дати мені шанс допомогти громаді, щоб такої ганьби більше не було. Через деякий час, починаючи з 2006 року, я вже працював фахівцем у центральному апараті партії «Батьківщина».

— Мої батьки — талановиті інженери, доволі відомі в своєму колі, проте не публічні особи. У мене дві сестри, одна сьогодні юрист, друга лікар, був ще брат, але він загинув. Займався спортом, кандидат у майстри спорту з плавання та з веслування на байдарках і каное. Після школи хотів стати льотчиком-винищувачем, вступав до Чернігівського авіаційного училища, але чомусь не пройшов за станом здоров’я. Вступив до Одеського політехнічного інституту, отримав спеціальність фізика-ядерника, тобто мав працювати на атомних електростанціях. Служив у морській піхоті військово-морського флоту СРСР. Розпочав комерційну діяльність на самому початку 90-х: перше підприємство відкрив в Одесі 1991 року, до речі, захищав його статут на засіданні Київського райвиконкому, який тоді очолював пан Костусєв. Мав виробництва, пік хліб, печиво, в мене працювало до 150 осіб. Такий собі невеликий підприємець. 1999 року мене запросили до співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку, і я співпрацював у межах тендерів, які проводились у чорнобильській зоні. У 2001 році професор Анатолій Рибак запросив мене навчатися до Академії державного управління при Президентові України, де я отримав статус магістра за фахом керівника проектів і програм. Третю освіту, психолога, отримав заочно в Одеському педагогічному університеті — так порадила мені мама. У 2004 році, переїхавши до Києва, виграв конкурс Світового банку й отримав посаду виконавчого директора Українського фонду соціальних інвестицій. Потім була помаранчева революція, у мене свої стосунки з нею... Після подій 2004-2005 років працював у центральному апараті БЮТ, у виконавчій службі БЮТ, займався місцевими радами всіх рівнів. Провів виборчу кампанію в Донецьку і став депутатом Верховної Ради. Я прийшов до політики із суто ідеологічних міркувань, завершивши свої бізнесові справи.

— Вона нас просто здала. Тимошенко та її команда поставилася до нас, як до людей, яких можна розміняти. Почалися надтяжкі звинувачення на адресу Вінського, мене й Задирка розривали на шматки особи від керівництва партії. Було гидко за деяких «колег у минулому». Ми все витримали й улітку 2009 року пішли з високо піднятими головами, заявивши про те, з чим не згодні. Я написав у заяві: «Заявляю про вихід із членів партії «Батьківщина» у зв’язку з серйозними розбіжностями з головою у баченні майбутнього партії та України як незалежної демократичної держави, методів партійного будівництва та етики відносин між членами однієї команди». Нам уже тоді було відомо, які процеси відбуваються «за ковдрою», і що за цим стояли виключно меркантильні інтереси певного кола з оточення лідера «Батьківщини».

— Ніяк, це дурниці. Хоча не ображаюся на це. До речі, термін «тушка» придумав Давид Жванія, який на сьогодні теж входить до складу коаліції. А не Юлія Тимошенко, не Андрій Кожем’якін чи будь-хто із так званих опозиціонерів. Депутат не може бути «тушкою», людиною, яку нібито несе за вітром. Нам сьогодні набагато легше було б залишитися там, на дні. Але ми хочемо впливати на процеси, які відбуваються у країні.

— Оцінюю незадовільно, бо більшість моїх законопроектів не було прийнято парламентом. Хоча я пропонував зміни до законів про ЦВК, про органи виконавчої влади, з питань шахтобудівної галузі, вніс 95 поправок до Податкового кодексу, чимало пропозицій до закону про вибори до місцевих рад. Хотілося б більшого і впевнений, що невдовзі зможу провести свої законодавчі ініціативи. Бо в мене є чітке розуміння напрямку та предметної галузі розвитку, за якими Україна стане розвинутою державою.

— Захоплююся полюванням на качок і підводним полюванням, дуже люблю гірські лижі, ковзаюся вже 17 років. Розпочинав у Карпатах, а зараз уже підкорюю гори сильніші. З Одеси родиною виїхали, але в Київ ще не приїхали — офіційно мешкаємо в готелі «Київ», та додатково ще наймаємо квартиру. Щоб придбати квартиру в Києві, треба багато зусиль, і для нас поки що накладно. Від депутатської квартири відмовився: Юлія Володимирівна нас просила квартири не отримувати, що я і мої колеги виконали.