Внутрішня «кухня» ООН не часто стає надбанням широкої громадськості. Предметом гострої критики завжди був її бюрократичний апарат, що обтяжений тисячами умовностей і змушений маневрувати між національними інтересами всіх країн — членів організації. Тому було досить цікаво поспілкуватися з людиною, яка безпосередньо відповідає за поширення новин про діяльність ООН. Тим паче що це наш співвітчизник — у минулому журналіст Українського радіо, а нині заступник директора Служби новин і мас-медіа Олександр Таукач (на знімку).

Із досьє «Голосу України»

Олександр Таукач в 80-ті роки пройшов серйозну школу служби іномовлення. Вісім років він працював у редакції на Хрещатику, 26, розповідаючи закордонним радіослухачам про те, чим і як живе Україна. У часи СРСР більшість громадян країни мало знали про цю наймогутнішу радіостанцію, хоча в усьому світі голоси ведучих були дуже добре відомі. Із січня 1985 року почав працювати в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Спочатку, склавши спеціальний іспит не за своєю спеціальністю, але пізніше повернувся до улюбленої журналістики. Працював на радіо у величезному за кількістю службовців оонівському департаменті громадської інформації. Крім того, п’ять років працював у прес-службі Генерального секретаря. Найтісніше — з Пересом де Куельяром. Був прес-секретарем декількох голів Генасамблеї. Зокрема, Стояна Ганева та Геннадія Удовенка. Нині має постійний контракт із секретаріатом ООН і завідує великим відділом, який займається інтернет-ресурсом Об’єднаних націй.

— Зазвичай люди плутають: вважають, якщо ви працюєте в ООН, значить, у нашому представництві, але це ж не так?

— Справді, доводиться часто пояснювати, що є представництво України, до якого я не маю стосунку: там працюють українські дипломати, котрі відстоюють інтереси нашої держави. І є секретаріат ООН у Нью-Йорку, де я і працюю — безпосередньо за контрактом з організацією. Коли людина приходить на роботу в секретаріат, то дає клятву, що захищатиме винятково інтереси ООН і не виконуватиме інструкції інших країн.

— А українські дипломати звертаються до вас із проханням про протекцію або про допомогу у вирішенні якихось завдань?

— Українські дипломати — люди високопрофесійні й чудово знають, що таке ООН. Щодо прохань, то в рамках моєї діяльності в секретаріаті по допомогу звертаються не тільки земляки, а й дипломати з інших країн. Наприклад, з проханням, щоб Служба новин ООН або оонівське телебачення приділили увагу якомусь важливому заходу, який організовує та чи та країна. У міру можливості, я завжди йду назустріч таким проханням, незалежно від того, звертається до мене людина з Бахрейну, Америки чи, звичайно, України. Наприклад, коли було 10-річчя Чорнобиля, то керівник нашого департаменту призначив мене координатором з низки заходів, які відбувалися в рамках цієї події: було організовано концерт, улаштована виставка фотокореспондента Костіна з АПН, який побував у Чорнобилі один з перших.

— Розкажіть про «кухню» медіа ООН. Хто ваша аудиторія?

— Аудиторія — увесь світ. Головна відповідальність у цій сфері лежить на Департаменті громадської інформації, який займається широким колом питань — від розробки комунікаційних стратегій і проведення заходів для молоді й неурядових організацій до суто журналістської роботи з висвітлення того, що відбувається і у штаб-квартирі в Нью-Йорку, і в інших частинах земної кулі, де ООН намагається врегулювати конфлікти, підтримати мир чи надати гуманітарну допомогу. Підрозділ, у якому працюю, саме й висвітлює роботу ООН — можна сказати, ми поєднуємо функції агентства новин, телекомпанії, радіостанції...

— А друковані ЗМІ?

— У Департаменту є й друкована продукція, наприклад, такі періодичні видання, як «Хроніка ООН» і журнал, присвячений африканській проблематиці. Але в наш час, звичайно, Інтернет відіграє ключову роль, особливо в умовах бюджетних обмежень, і у всьому, що має відношення до новин. Тому ми приділяємо таку велику увагу розвитку «Центру новин ООН» — головного новинного порталу на оонівському веб-сайті, за який відповідає моя служба. І повертаючись до питання про аудиторію, цей портал відвідують усі, хто прагне щось дізнатися про останні події в ООН. Це й журналісти з різних кінців світу, і співробітники держустанов, і представники громадських організацій, і звичайна «людина з вулиці», як кажуть в Америці. Як ініціатора створення «Центру новин» близько 10 років тому, мене дуже радує, що портал став одним із найпопулярніших місць на оонівському веб-сайті.

— Ну а телебачення?

— В ООН є телебачення, яке виконує кілька функцій. По-перше, це пряма трансляція того, що відбувається в залах засідань, на прес-конференціях тощо. Наприклад, якщо українські глядачі бачать засідання Ради Безпеки або дебати на сесії Генеральної асамблеї, це робота ТБ ООН. Цю «картинку» безплатно отримують усі телекомпанії світу, які бажають цього. Але є програми й іншого плану: репортажі, інтерв’ю, сюжети в жанрі документалістики. Певні програми ТБ ООН регулярно з’являються в передачах таких відомих мовних компаній, як, наприклад, Бі-Бі-Сі та Сі-Ен-Ен.

— Україна цікавиться такими передачами?

— Як мені відомо, поки що ні. Але я порадив би українським телекомпаніям уважніше придивитися до продукції ТБ ООН — програми зроблені професійно, багато цікавих тем.

— Скільки журналістів акредитовано при ООН?

— ООН надає приміщення для роботи близько 250 постійно акредитованих журналістів. Але коли відбуваються якісь великі події, наприклад, відкриття Генасамблеї, то з’їжджаються понад 2000 кореспондентів з усього світу.

— Які основні теми цікавлять світову пресу? Можливо, реформування ООН спрямоване на те, щоб зробити організацію більш діючою й менш бюрократичною?

— Важко робити глобальні узагальнення, оскільки інтереси окремих держав і регіонів істотно впливають на те, які проблеми й теми привертають увагу ЗМІ в тій чи іншій країні. Поза сумнівом, є широкий інтерес до реформи ООН, але акценти часто відрізняються. У західній пресі журналісти мають тенденцію виявляти підвищену цікавість до питань фінансової дисципліни, менеджменту, боротьби з корупцією... У країнах, що розвиваються, пресу можуть більше хвилювати питання ролі ООН у наданні допомоги з економічного розвитку, або, наприклад, реформи Ради Безпеки й розширення його членства. Загалом пресу завжди цікавлять кризи — чи то збройні конфлікти, чи політичні перевороти, чи стихійні лиха — і зусилля ООН з подолання їх.

— Наскільки система інформації ООН, на вашу думку зсередини, бюрократизована, наскільки швидко можна одержати в Нью-Йорку коментар з гарячої тематики?

— Позиція нинішнього Генерального секретаря полягає в тому, що керівники різних департаментів ООН, глави місій повинні якомога тісніше спілкуватися з пресою, давати коментарі. Сам Генсек багато подорожує й постійно спілкується з журналістами. Крім щомісячних прес-конференцій, регулярно відповідає на запитання преси після повернення з відряджень. Наш департамент теж намагається робити все, щоб журналісти одержали якнайбільше інформації та якомога швидше.

— Раніше із цим було складніше?

— Основне завдання завжди було: надати об’єктивну інформацію — оперативно, повно й доступно. Але є певні особливості й складнощі, пов’язані зі статусом ООН як міждержавної організації. Деякі журналісти представляють Генерального секретаря наче в ролі президента приватної компанії, який може ухвалювати всі рішення на свій розсуд і коментувати події через призму своїх інтересів. Забувають про те, що є Генеральна асамблея — головний представницький і директивний орган, який визначає мандати діяльності Організації в багатьох сферах, включаючи, між іншим, й інформацію. А ще є Рада Безпеки, яка вирішує, скажімо, посилати війська в ту або іншу гарячу точку чи ні. Багато рішень ухвалюються в ООН на підставі консенсусу, але найчастіше між державами-членами є серйозні розбіжності. У таких ситуаціях інформаційні служби ООН мають підходити до висвітлення подій з особливою старанністю, щоб забезпечити баланс і точність. Коли тривають складні переговори, представники секретаріату не можуть щодня виходити до преси й коментувати позицію тієї чи іншої сторони. Отож об’єктивно бувають періоди, коли не все, що відбувається в стінах ООН, миттєво стає надбанням преси.

— А чи трапляються витоки інформації?

— Звичайно, таке буває. Як у будь-якій організації чи компанії.

— Вам особисто надходили пропозиції продати ексклюзивну інформацію?

— Ні. Журналісти знають правила гри. Звичайно, вони прагнуть одержати ексклюзивну інформацію. Але я не знаю випадків (сміється), щоб її в ООН хтось у когось купував.

— Питання до вас як до співробітника (чиновника) секретаріату: наскільки активна, на вашу думку, є позиція України в ООН? В яких питаннях вона активна? І якщо є можливість цю позицію підсилити, з что потрібно почати?

— Відстоювати національні інтереси — це функція так званих постійних представництв держав—членів при ООН і вони це роблять за узгодженням зі столицями. Мені, як співробітникові секретаріату, важко дати оцінку, наскільки ефективно діє те чи інше представництво. Але я уважно стежу за роботою основних органів ООН і знаю, що українські дипломати беруть активну участь у дискусіях і голосуванні з широкого спектра проблем.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

Наша довідка

Секретаріат ООН — це міжнародний персонал, що працює і у штаб-квартирі в Нью-Йорку, і в установах по всьому світу. Він обслуговує головні органи Організації Об’єднаних Націй і здійснює прийняті ними програми й політичні установки. На чолі секретаріату стоїть Генеральний секретар, який призначається Генеральною асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років з можливістю переобрання на новий строк.

Обов’язки, які виконує секретаріат, такі само різноманітні, як і проблеми, якими займається ООН, — від керівництва миротворчими операціями до посередництва в міжнародних суперечках, від складання оглядів економічних і соціальних тенденцій і проблем до підготовки досліджень із прав людини і сталого розвитку. Крім того, персонал секретаріату орієнтує й інформує світові засоби інформації про роботу Організації Об’єднаних Націй; організовує міжнародні конференції з проблем світового значення; стежить за виконанням рішень органів Організації Об’єднаних Націй і здійснює переклад виступів і документів на офіційні мови Організації.