Кому потрібні карликові сільські ради?

Кожного року Боратинська сільська рада, що в Луцькому районі, радує земляків цікавими «обновами». Тут найкращі в області сільський стадіон, дитячий садочок, найкрасивіший адмінбудинок... У підпорядкованому їй селі Рованці, де ніколи не було навчальних закладів, торік здали школу. Ініціаторами і безпосередніми учасниками будівництва були депутати.

Чимало добрих справ і на рахунку депутатів Заборольської, Липинської, Підгайцівської, Гіркополонківської, Маяківської сільських рад цього ж району. Це потужні громади, кожна з яких нараховує від трьох до шести тисяч чоловік. На їх території розташовано по кілька приватних підприємств, кооперативів, закладів торгівлі. В бюджети цих рад щороку надходять значні кошти, які спрямовуються на забезпечення життєдіяльності сіл, їх соціальний розвиток. До вирішення місцевих проблем тут активно залучають підприємців, чий бізнес пов’язаний із цими населеними пунктами.

Тим часом в області є сільські ради, бюджети яких на 95 відсотків залежать від дотацій. Скажіть, що може зробити сільська рада, на території якої проживає 500—700 осіб і немає жодного підприємства, де грошей не вистачає навіть на зарплату штатним працівникам? Більшість із них колись створювалися за принципом: колгосп — сільська рада. Понад 80 відсотків колишніх колгоспів за останні десятиріччя припинили існування або рахуються лише на папері. Але скорочення сільських рад не відбулося.

Їх в області, як і на початку 1990-х років, — 379. У найменшій — Кобченській Рожищенського району — лише 289 жителів, у найбільшій — Маяківській — 5815. Різниця в населенні між першою і другою у двадцять разів, а в кількості штатних працівників — лише у 2,4 разу. Маючи значно більше навантаження в роботі, маяківській сільський голова отримує заробітну плату лише на десять відсотків вищу, ніж його колега з Кобча. Хіба такий стан речей можна назвати нормальним? І подібних сільських рад-карликів, як Кобченська, в області десятки. Всього 368 душ проживає на території Соминської сільської ради Турійського району, 400 — Городинівської Рожищенського, 427 — Майданської Ковельського, 430 — Хоцунської Любешівського районів. Загалом півтори сотні сільських рад Волині, або майже 40 відсотків від загальної кількості, мають кожна менше тисячі осіб населення. Навряд чи вони зможуть ефективно працювати. Чи не варто, наприклад, об’єднати розташовані поруч Угринівську і Михлинську сільські ради Горохівського району, тим більше, що на їхній території діє одне приватне сільгосппідприємство імені Т. Г. Шевченка, а на території Михлинської сільської ради проживає лише 470 чоловік. І таких прикладів нераціонального використання коштів громад і бюджету в області можна навести десятки.

Чимало питань виникає й навколо статусу міст. В обласному центрі Луцьку, наприклад, 211 тисяч населення, у Володимирі-Волинському, Нововолинську, Ковелі — 40—70 тисяч. Тим часом у містах Берестечку — 1863, Устилузі — 2800, а селищі міського типу Маневичах — 10 120 осіб. Тож, можливо, варто повернути скасований у 1925 році статус «містечок», перевівши в них як сучасні невеликі міста, так і селища міського типу. До речі, в Англії великі міста називають «sіtу», малі — «tоwn». А у нас статус міста мають і майже тримільйонний Київ, і невеличке Берестечко. До того ж слід нагадати, що статус містечок в Україні історичний. Пригадуєте Шевченкове «Круг містечка Берестечка» з його вірша «Ой чого ти почорніло».

Один із проектів адмінреформи пропонує залишити в області замість 412 міських центрів, селищних і сільських територіальних громад лише 51. У теперішньому Володимир-Волинському районі їх пропонують створити чотири — у містах Володимирі-Волинському та Устилузі, селах Овадному та Хобултовій, в Горохівському — три (міста Горохів та Берестечко, селище Сенкевичівка), в Іваничівському — два (міста Нововолинськ та Іваничі), у Камінь-Каширському — чотири... Найменший із районів області, Шацький — з населенням 18 тисяч замість однієї селищної і восьми сільських рад матиме лише одну громаду. Територіальна ж громада Луцька включатиме в себе більшість сільських громад теперішнього Луцького району, окрім тих, що розташовані поблизу селища Торчин. Чи виграє від такого об’єднання Луцьк? Вочевидь. Навіть при вирішенні питань розширення меж міста, облаштування зон відпочинку, забезпечення населення сільгосппродуктами. Села ж отримають надійного партнера з потужним бюджетом і гарантований ринок збуту вирощеного на полях та фермах.

Якщо це відбудеться, і в області залишиться всього 51 громада, то ми майже повернемося до схеми, котра діяла у повоєнні роки, коли Волинь була поділена на 31 район (зараз — 16). Як називатимуться ці новоутворені громади і який статус вони матимуть, поки що невідомо (можливо, повернуть ліквідовані в 1930 році округи). Однак утримувати таку громіздку адміністративну систему, яку маємо сьогодні, важко навіть економічно благополучним державам. Україна, на жаль, до таких не належить.

Міський голова прикордонного Володимира-Волинського Петро Саганюк часто відвідує Польщу і щораз, перетнувши Буг, помічає позитивні зміни, які відбулися в сусідній державі після укрупнення ґмін (аналог наших сільських рад). Зміцнілі ґміни стали значно більше робити для економічного, соціального та культурного розвитку територій, їх благоустрою.

А що може сільська рада з населенням 300—500 осіб (стільки ж людей приблизно живе у великому міському будинку)? Поставити штамп на довідці? Тому Петро Саганюк, за плечима якого вже майже чверть століття роботи в радах, переконаний: треба йти польським шляхом і в найкоротші строки проводити адміністративно-територіальну реформу. Такої ж думки і більшість волинян, з якими мені довелося спілкуватися, зокрема й голова обласної ради Анатолій Грицюк.

Відтоді, як згідно з указом Президента України 7 липня 1997 року було створено Державну комісію з проведення адміністративної реформи, минуло вже понад тринадцять років. На жаль, поступального руху вперед у цій справі поки що не відбулося. А адміністративно-територіальна реформа могла б стати однією із визначальних ланок нашого державотворення, яка допомогла б нам вирватись із бюрократичної трясовини минулого.

 

Волинська область.