Як прокласти дорогу інвестиціям?Без них Луганщина не проживе

Перший квартал року в інвестиційній тематиці називають «мертвим сезоном». Рух іде, проекти виконуються, та статистика фіксує тільки той момент, коли інвестиційний об’єкт буде взято на баланс, кошти освоєні й у документах буде поставлено крапку. Виходячи із цього, на Луганщину поки зайшло 1,8 мільярда гривень капітальних інвестицій, але наприкінці року, коли будуть повністю реалізовані інвестиційні плани підприємств, Луганщина очікує одержати 5 мільярдів 600 мільйонів гривень. У цій сумі є й частка іноземних інвестицій. Щоправда, невелика. За існуючого рівня розвитку соціальної структури й основного виробничого потенціалу області сюди щорічно надходить 30—60 мільйонів доларів. Певна річ, облдержадміністрація зацікавлена у тому, щоб інвестиційних вкладень було якомога більше, тому вона змінює свої підходи до вирішення поставлених завдань. Наприклад, в інвестиційній програмі на наступні два роки передусім обумовлено формування самої системи залучення коштів. Скажімо, раніше великі сподівання у пошуку інвесторів покладали на міжнародну виставку «Східна брама України», що традиційно проводиться в Луганську за участю міжнародних партнерів. Але, правду сказати, цей захід не задовольняє надії керівників області. З інвестором треба працювати тісніше, віч-на-віч. Для цього потрібна особлива підготовка, якісний проект.

Життєвий досвід показав: коли підготовкою інвестиційних проектів займаються органи влади міст і районів чи самі підприємства, їхня якість залишає бажати кращого. У першому випадку позначається відсутність фахівців і досвіду, керівники підприємств зазвичай не хочуть відволікати кадровий потенціал, не будучи впевненими в позитивному результаті цього проекту. Але найпарадоксальніше полягає у самій психології підприємців, які ще з 90-х років керуються принципом: не пускати у свій бізнес чужого, навіть якщо це інвестор. Розв’язання проблеми у Луганську побачили у створенні агентства сприяння інвестиціям, яке, крім роз’яснювальної, освітньої роботи, взяло на себе підготовку таких проектів. Смішно сказати, але були такі випадки, коли підприємство подавало інвестиційні заявки з річним оборотом усього в 10 тисяч гривень.

Сьогодні робота йде з підготовки промислових площадок. Точніше сказати, їхньої формалізації у хорошому розумінні цього слова. Через рішення сесій районних і міських рад певним територіям надається офіційний статус промислових зон. Для інвестора дуже важлива реальна форма власності й цільове призначення земельної ділянки. Відомо багато прикладів, коли бажанню вкласти кошти заважає невизначеність: кому належить виділена земля, що робити з її інфраструктурою? Перший досвід у місті Рубіжному показує, що напрямок обрано правильно. Сесія міськради виділила земельну ділянку із чіткими межами під конкретне цільове призначення — промислову зону, і в цьому разі інвестор спокійний. У нього є гарантії. До речі кажучи, облдержадміністрація відмовляється від практики передачі інвестору зруйнованих, убитих підприємств для їхнього відновлення. Компанії бажають працювати з чистого аркуша.

Аналізуючи свої дії у плані залучення іноземних інвестицій, облдержадміністрація визначила ті слабкі місця, де вона втрачає. Одне з таких місць — розвиток транспортного коридору. Для Луганщини зв’язки з Російською Федерацією мають надто сильний потенціал, який не використовується через слабкі транзитні можливості й украй слабкі прикордонні структури. Якби на нашому боці були побудовані дороги з усією інфраструктурою, площадками, були обладнані термінали та митні пости, росіяни вже давно б побудували, скажімо, заводи з переробки, склади для розподілу товару та інші об’єкти. Але до ухвалення нового Податкового кодексу область поки що не має таких преференцій, які б могли привабити інвестора.

За законом про режим іноземного інвестування раніше існували деякі пільги, які імпонували інвестору.

— 1999 року законодавство затвердило спеціальні економічні зони, — пояснює начальник головного управління економіки облдержадміністрації Ігор Агібалов. — У Луганській області ми називали їх  територіями пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Незважаючи на гарантії, що забезпечують існування таких зон протягом 30 років, в 2005-му цей статус скасували. До речі кажучи, цей факт — ще одне підтвердження нестабільності українського законодавства. Доказом того, наскільки важливі для області спеціальні економічні зони, може служити такий факт. За п’ять років, починаючи з 1999 року, в області розглянуто більш як 100 інвестиційних проектів, з яких затверджено 36, на загальну суму 104 мільйони доларів США. Зокрема, за участю закордонних інвесторів здійснено вісім проектів на суму більш як 30 мільйонів доларів. У підсумку від впровадження проектів у бюджет і державні цільові фонди надійшло 137 мільйонів гривень, а позитивне сальдо становить 102 мільйони. У Стаханові, приміром, який після закриття всіх вугільних підприємств, був одним з депресивних регіонів, за той період було реалізовано чотири серйозні інвестпроекти — заводи з переробки важких вуглеців, макаронна фабрика тощо. У Брянці запрацювала швейна фабрика, відроджувалася шахта «Ломоватська» і машинобудівний завод. Але в 2005 році режим інвестування скасували — й відродження закінчилося. Завод так і не зміг розвиватися за власні кошти. Така само доля спіткала й два підприємства у місті Кремінна.

Сьогодні Луганська облдержадміністрація звернулася в Мінфін із пропозицією законодавчо відновити режим інвестування, повернутися до старого досвіду й сподіваються, що народні депутати їх підтримають.

У плані інвестиційного підходу до вугільної галузі політика керівників області та уряду збігається. Обидві сторони вважають, що нерентабельні шахти за мінімізації наслідків потрібно ліквідувати, а рентабельні підприємства передавати у приватні руки. За словами Ігоря Агібалова, у Мінвуглепромі сьогодні готується перелік перспективних шахт, які розглядаються як претенденти на вихід з-під державного даху. Крім того, виробляється механізм їхньої передачі приватному власникові. До речі сказати, торік населення шахтарського краю розкритикувало законопроект про особливості приватизації. І ця критика була цілком обґрунтованою. Зокрема, люди сумнівалися, що, отримавши права власника на об’єкт вугільної галузі, власник чи інвестор зможе гарантувати соціальні, економічні, трудові та інші блага. Тож міністерство думає й над тим, як би не наламати дров під час передачі шахт приватному капіталу.

А от у село інвестиції йдуть погано. Цього року таки вдалося знайти інвестора у молочно-товарне виробництво — сьогодні у регіоні будується велика ферма на 10 тисяч корів. Дуже мало йде інвестицій у сільгосппереробку, і хороших перспектив поки що не намічається. Але в області сьогодні працюють над інвестиційною привабливістю свого краю, його іміджу, тож можна сподіватися на позитивний результат.

Луганськ.