Шосткинські першопрохідці

Він, либонь, перший у регіоні ще задовго до «газових воєн» почав виношувати ідею заміни природного газу на альтернативні види палива. Правильність задуму підтвердило саме життя, коли обійняв посаду міського голови Шостки. Першою серйозною головоломкою на зрілість для молодого керівника стала проблема забезпечення влітку стотисячного міста гарячою водою. За часів «великого і могутнього» місто сяк-так давало собі раду. Тоді функції палички-стукалочки перебрали на себе чотири велетні військово-хімічної галузі на чолі зі «Свемою». Для їхньої життєдіяльності було зведено ТЕЦ, майже 90 відсотків потужностей якої задіяли на теплозабезпеченні виробництв і лише 12—14 працювали на місто. Літня банно-саунова епопея закінчилась для шосткинців із занепадом промисловості, який розпочався з тієї-таки «Свеми». Після зупинки підприємств міська влада через «золоту» собівартість гарячої води змушена була відмовитись від послуг теплоенергетиків. Так наприкінці XX століття городяни влітку повернулися до «ночовно-тазикового банного сервісу». Ось такий головний біль і надибав Микола Нога, сівши у крісло міського голови. Додайте до цього найвище на той час в усій Україні безробіття, яке тоді досягло майже 20-відсоткової позначки, дірявий, мов побите решето, міський бюджет, ліквідацію абсолютної більшості відомчих дошкільних закладів, ледь не повністю «роздовбану» інфраструктуру і ви зрозумієте, що й до чого. Інший на місці Ноги взяв би ноги в руки і дременув від такого «щастя» у світ за очі. Нога, уявіть собі, залишився: очі боялися, а руки самі потяглися розгрібати завали, якими «ощасливили» його попередники.

Не буду детально описувати зміни, яких досягло місто за останніх 9 років під його керівництвом. Зазначу: безробіття в місті зменшилось майже в 12 разів, невпізнанними стали дороги, відкрилося кілька комунальних дитсадків, на базі колишньої «Свеми» запрацював перший в Україні «Індустріальний парк», де функціонує більш як два десятки підприємств, відродився з попелу Шосткинський інститут, з’явилися спортивні і тренажерні майданчики зі штучним покриттям, запрацював плавальний басейн, дедалі дужче розправляє крила єдиний в області дитячий мистецький центр, де шліфують свою майстерність юні художники, музиканти, поети, співаки...

Про соціально-економічні здобутки міста за правління Миколи Ноги — розповідати й розповідати. Особисто він чи не найбільшим із них вважає те, що влітку нинішнього року вперше за останні кільканадцять літ в міських оселях нарешті з’явилась гаряча вода. Нехай лише на літні місяці, але таки з’явилась. Попри це свою місію вважає здійсненою лише наполовину. Сьогодні всі зусилля міського голови Шостки та команди однодумців спрямовано на переведення міської ТЕЦ з газу на біопаливо. Проект реконструкції підприємства з природного газу на біопаливо вдалося затвердити три роки тому.

Після всього столичного тертя і заборон постала дилема: кому доручити втілення проекту? Зупинились на кандидатурі 36-річного директора фірми «Вант» Ігоря Молотка. Вибір був осмислений, виважений і остаточний Кандидат, як мовиться, підходив за всіма «статтями і вимірами». Випускник факультету електроніки Сумського державного університету за десять років самостійного життя із простого майстра зумів стати кандидатом технічних наук і вирости до власника досить серйозної фірми з персоналом близько тисячі осіб. До того ж візаві підкупав неймовірною самовіддачею і працездатністю і, що сьогодні в Україні є майже давно забутою розкішшю, — порядністю і повагою до пересічних людей.

— Однак колектив зустрів нового директора мало не з гарбузом, — згадує тодішні події голова ради трудового колективу Людмила Трофимець. — Думали, знову прийшов черговий стригун «вовни»: відпрацює осінньо-зимовий період, як до цього півдюжини його попередників, покладе до власної кишені гривні, а по закінченні опалювального сезону, коли потрібно братися за ремонтні роботи, помахає всім рукою.

Більшість працівників теплоцентралі скептично поставились до запевнень: як-не-як, а майже 2,5 мільйона гривень боргу. Тим більшим було здивування, коли рівно за квартал їм повернули половину заборгованості, а через наступний місяць — решту. До того ж енергію і свою, і підпорядкованого колективу Ігор Федорович насамперед спрямував на зниження неймовірних енерговитрат, якими ТЕЦ десятиріччями «балувала» городян. Заізолювали кілька кілометрів теплотраси від теплоцентралі до міста, яка до цього справно обігрівала і ледь не висушила незамерзаюче болото. Потім замінили два потужні перекачувальні насоси, завдяки чому вдвічі зменшили витрати електроенергії на внутрішні потреби, закільцювали теплосистему для повторного використання теплоносія, запровадили кілька інших кардинальних технологічних новинок. Реалізація всіх нововведень забезпечила зниження річної собівартості витрат майже на півтора мільйона гривень (!). Так поступово, упродовж перших двох років, крок за кроком, новий директор ламав психологію півтисячного колективу. Тож наприкінці 2008-го, коли хтось у місті запустив «качку», що міська влада підшуковує Ігорю Молотку заміну, тепер уже на його захист став увесь колектив ТЕЦ. Ось тоді й вирішили: настав час розпочинати, можливо, найсерйозніший проект в їхньому житті — реконструкцію теплоцентралей.

Шосткинці ще раз промоніторили технічні новинки з переведення теплоцентралей з природного газу на біопаливо в кількох європейських країнах й остаточно вирішили зупинитися на фінському варіанті, який підкупав і дешевизною, і простотою та ефективністю технології. Фіни запропонували на місце старого парового котла поставити новий, так би мовити, просто з металургійного полум’я. Однак шосткинці, склавши дебет з кредитом, почухали потилиці і... відмовились. Сума в 15 мільйонів євро, необхідна для реалізації цієї пропозиції, виявилась непід’ємною навіть для держави. І тоді міський голова разом із директором ТЕЦ вийшли до зарубіжних партнерів з контрпропозицією, дешевшою у п’ять разів: не замінювати, а реконструювати котел за фінською технологією. Сторони порозумілися, вдарили по руках і взялися за модернізацію. Її суть — у заміні газомазутного обладнання на «киплячу решітку» у днищі котла з під’єднанням до неї всієї необхідної «інфраструктури» — газовідводів, паливної подачі, вентиляції, золовидалення... Утім, роботи з модернізації йдуть, м’яко кажучи, як мокре горить: на сьогоднішній день модернізація котла виконана заледве на третину. Уся проблема у грошах, а точніше, в їхній відсутності: з обіцяних 3 мільйонів євро тодішній уряд, попри сотню обіцянок, виділив кошти лише в жовтні, тож до кінця року встигли виконати заледве третину. Можливо, шкурка не варта вичинки? Якби ж то. Котел нині щорічно споживає лише «якихось» 30 мільйонів кубометрів газу за ціною 1,7 тисячі гривень за тисячу кубометрів. Помножте цифри, отримаєте 51 мільйон гривень. Ось таку суму газових гривень з’їдає за рік один газовий котел. На Шосткинській ТЕЦ є шість газомазутних котлів, половина з яких працює тільки на газі. Тож отриману суму помножте ще на  3 і тоді починайте зводити дебет з кредитом лише на одній теплоелектроцентралі районного масштабу. Волосся стає дибки від «ефективної економіки»? Слава Богу, нинішній уряд пройнявся важливістю проблеми для всієї держави, довкола якої роками самотужки ламають списи шосткинці, й пообіцяв закрити її до кінця літа. Тільки не подумайте, що Ігор Молоток увесь цей час сидів на покутті сумирно склавши руки і чекав кабмінівської манни. Не такої він вдачі. Щоб фінські монтажники не накивали завчасно п’ятами, близько двохсот тисяч гривень власних коштів не пожалів на добру справу.

— Шкода, звісно, згаяний даремно майже рік часу, — журиться Ігор Федорович, та проти обставин людина майже безсильна. — Однак недарма мені дісталося у спадок прізвище Молоток. Мій батько, дід, прадід і прадід прадіда йшли з ним по життю і жоден ніколи не осоромив його. Тож і мені, також Молотку, негоже заламувати руки за кожної невдачі.

Востаннє батьківська порада — не відступати перед труднощами — спрацювала рік тому, коли одночасно з реконструк-цією великого парового котла директор теплоцентралі вирішив встановити поетапно чотири малі котли, хочу акцентувати, не газові, а твердопаливні, потужністю чотири кіловати для забезпечення міста гарячою водою в літній період. У чому родзинка новинки?

— Узимку для подачі гарячої води та обігріву квартир городян, усіх комунальних установ змушені були використовувати один із надпотужних газових котлів, який виробляє 160 тонн пари за годину, — розповідає директор підприємства. — Затрати справді не відповідали потребам. Для порівняння: обігрівати в такий спосіб місто — це все одно, що впродовж усього осінньо-зимового періоду цілодобово возити КамАЗом одну сірникову коробку. Монтаж чотирьох міні-котлів збереже міському бюджету, який дотував обігрів міста, кілька мільйонів гривень на рік.

Цей задум уже в стадії реалізації.

Ігор Молоток слів на вітер не кидає: якщо дає слово, то ніколи не рачкує. Директор не став чекати, поки у столиці від обіцянок перейдуть до діла: взяв 3 мільйони гривень кредиту в банку під своє чесне слово і за півроку змонтував котел, якому в Україні немає аналогів. Саме він і забезпечив подачу гарячого теплоносія цього літа у квартири городян. Тож тепер б’ється над черговою проблемою: де взяти ще 9 мільйонів гривень на повне завершення запланованого проекту.

А чи не забув Ігор Молоток за грандіозністю основного проекту про людей. Ні, не забув. «Проекти проектами, а люди — передусім», — стверджує мій візаві.

— Відколи він очолив колектив, середньомісячна зарплата зросла майже у 2,5 разу з лишком і нині перевищує 1,5 тисячі гривень. До речі, це найвищий показник у місті. Директор також був ініціатором відродження дитячих літніх таборів, за перебування дітей в яких батьки сплачують лише третину суми — до 350 гривень. Решту затрат порівну бере на себе соцстрах і підприємство. А ще до цього додайте будиночок на чотири сім’ї, який з нинішнього року керівництво ТЕЦ почало орендувати для своїх працівників на літо, оренду міського басейну і спортивного залу, за які бажаючі зміцнити здоров’я сплачують лише символічну ціну, куплений підприємством автобус для доставки працівників на роботу і з роботи. Загалом директор не шкодує коштів на соціальну сферу. Нещодавно на підприємстві відкрився стоматологічний кабінет, наступного року запрацює чи не єдина на сьогоднішній день у місті «виробнича» їдальня, в якій наші працівники сплачуватимуть лише третину вартості обідів.

 

Сумська область.