В аеропорту «Бориспіль» презентували термінал «F» — і нічого зайвого.
Депутати Київради виключили з приватизаційної програми на 2007—2010 роки муніципальні частки акцій АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», ВАТ «Київгаз», «Київводоканал» і «Київхімволокно» — і ніхто нічого не продавав.
Уряд оприлюднив вже вкотре відредагований проект Податкового кодексу — і все позаду?
Символічна стрічка, що її перерізав у Міжнародному аеропорту «Бориспіль» Віктор Янукович, бравурна атмосфера довкола завершення поки що проміжного етапу інфраструктурної модернізації свідчить про наміри на усі сто «віджати» інформаційний привід на користь влади. Але це другорядне. Головне — розвантажується єдиний міжнародний термінал «B», що в перспективі дозволить обслуговувати до 8 мільйонів пасажирів на рік. Столиця матиме сучасний аеропорт, термінали якого здатні у години пік пропускати до 1,5 тисячі чоловік. Як і годиться у місті, яке нещодавно потрапило у список найдорожчих у світі для проживання. Хто заперечить, що співвідношення «ціна—якість» має бути оптимальне, але доки наші пасажири поступаються за рівнем життя пасажирам іноземним, воно таким не стане. Тож нічого зайвого: дві каси, кафе, зал чекання, три магазини «duty free» і сюрприз — у зоні контролю. Ви проходите через сканер і він переконується: нічого зайвого. Спостерігаючи за цією процедурою по телебаченню, думав про інше. Споживча користь будь-якої сучасної техніки залежить не тільки від її характеристик, а ще й від того, до чиїх рук вона потрапляє. Того ж дня мені, приміром, розповіли, що на якомусь нашому кордоні не встигли покористуватися подібною технікою, бо вона безслідно зникла. З якого дива, я й не цікавився, без того зрозуміло, що будь-який сканер на митниці теоретично зменшує кількість хабарів. Але на практиці може й збільшити вартість хабара. Тому цілком логічно, що усі об’єкти, підготовлені до Євро-2012, пройдуть певний період тестування. Аби,
як-то кажуть, нічого зайвого.
Порадував і міністр транспорту та зв’язку Костянтин Єфименко, поінформувавши про намір оголосити через місяць конкурс на завершення будівництва другої черги Дарницького залізничного вокзалу. Виявляється, вирішили скоротити проектну площу вокзалу з 70 до 56 тисяч квадратних метрів, зокрема й площу для обслуговування пасажиропотоку, решту планується віддати як приз — переможцеві конкурсу.
Під тим само девізом «Нічого зайвого!» провела тиждень і постійна комісія з питань власності при Київраді. Вона прийняла соломонове рішення, вилучивши з програми приватизації на 2007—2010 роки, вкупі з іншими активами, пакети акцій підприємств комунальної власності, які вже нібито були продані в період з травня 2009 року по березень 2010-го. Кажу «нібито», бо Генеральна прокуратура оскаржує факти купівлі-продажу в судах. Як на мене, власне цей факт і надихнув депутатів на безпрецедентне вилучення. Якщо не можна заднім числом скасувати угоду про купівлю-продаж, то можна використати це рішення у судових тяжбах як інструмент у «боротьбі за комунальну власність та інтереси киян». Але чи виправдовує це засоби, з допомогою яких депутати йдуть до мети? Заступник глави комісії Київради Денис Москаль упевнений, що виправдовує. Називаючи це першим кроком до повернення активів під контроль громади підприємств, він апелює до «загадкової крадіжки документів про приватизацію об’єктів у 2006—2010 роки з якогось автомобіля. Стає незрозуміло, яку роль відіграє у місті колосальний масив копіювальної техніки в руках столичної бюрократії і, власне, приватизаційна програма? Зате зникає останній сумнів у тому, що переділу власності у столиці покладено край. Це при тому, що нічого зайвого. І ніхто нічого не продавав.
Усі негаразди — в минулому, бо столична влада розпочала реформу міського бюджету, про що розповів заступник міського голови Олександр Попов. Нагадаю, мова — про запровадження програмно-цільового методу бюджетування, яке унеможливлює збільшення бюрократичного апарату. Олександр Попов так і сказав: надалі у киян не поцуплять жодної копійки, це в минулому.
Запав у душу телефонний дзвінок мого родича, дрібного підприємця. Він також сказав, що все в минулому, але з іншої причини — він відцурався свого бізнесу. Бо, каже, не хоче виступати у ролі податкового агента стосовно тих, з ким співпрацює. На його думку, уряд прагне поставити під свого роду сканер малий і середній бізнес, щоб обдерти дрібних підприємців, як липку. А він хоче спати спокійно, без кошмарів про шалені податки і куці доходи. Як на мене, він перебільшує, але не дуже. Бо враження таке, що на того, хто перебуває на спрощеній системі оподаткування, звалилася підозра у дефіциті держбюджету. Єдиний податок виключно для фізосіб з оборотом 300 тисяч гривень на рік, з двома найманими працівниками, ставками від 600 до 1500 гривень на місяць і відрахуваннями у соціальні фонди, без права отримувати більш як половину доходу від одного замовника, за винятком широкого спектру видів діяльності — більше скидається на ступор, ніж на реформу. Олександра Попова може розчарувати анонсований програмно-цільовий метод бюджетування, якщо десятки тисяч дрібних підприємців не влаштує урядова законотворчість і вони або підуть у тінь, або, ще гірше, почнуть протестувати за прикладом греків. Принаймні це доволі виразно пролунало на парламентських слуханнях, але Прем’єр-міністр Микола Азаров заперечив того само дня: розробники Податкового кодексу керувалися наміром вивести економіку з тіні, а не завести її в тінь. І заспокоїв: усе в минулому, відтепер будь-яке рішення податківців можна оскаржити в суді.
