Бюджет колись успішного промислового міста Ромни сьогодні майже цілковито залежить від державних дотацій. Тим часом підприємства, які ще донедавна були бюджетоутворюючими, наповнюють міську казну заледве на 10-12 відсотків. А відомі на весь Союз заводи зі статусом всесоюзного значення — «Поліграфмаш» і АТС (автоматичних телефонних станцій) — взагалі зупинилися і нині справляють гнітюче враження. Відповідно до визначеної нинішнім очільником області Юрієм Чмирем стратегії розвитку області, головними пріоритетами визначено підтримку власного виробника і залучення інвестицій. Та інвестори чомусь не поспішають вкладати кошти в економіку регіону. Один із головних каменів спотикання — земельне питання. Адже земля, на якій знаходяться потенційні для інвестицій підприємства, перебуває у комунальній і державній власності.
Натура з фільмів жахів
Ще зовсім недавно місцевий флагман промисловості — ВАТ «Роменський завод «Поліграфмаш» — єдиний в Радянському Союзі, який спеціалізувався на виробництві паперорізальних машин, давав роботу сотням роменчан. Ще у 90-х минулого століття тут працювало близько 1200 чоловік, потім з кожним роком — дедалі менше і менше. Ветеран заводу Григорій Тищенко, який свого часу написав історію «Поліграфмашу», пропрацював на ньому 55 років, 25 з яких на посаді головного інженера. Він розповів, що на початку 2000-х були намагання відновити роботу потужного підприємства: «Виробництво — унікальне. Тодішній виробничий потенціал дозволяв йому перебудуватися на випуск будь-якої іншої продукції». Саме тоді на «Поліграфмаші» й налагодили виробництво плоскорізів, культиваторів і пилорам.
— У реконструйованому вигляді завод проіснував ще п’ять років — до 2005-го, — розповів колишній начальник виробництва «Поліграфмашу» Петро Ромащенко. — Це, звісно, були не ті обсяги, що колись, але колектив мав стабільні замовлення від сільгоспвиробників, які тримали підприємство на плаву і забезпечували роботою більше 360 чоловік. Особисто я віддав заводу 32 роки і нині відчуваю розпач, дивлячись, на які руїни він перетворився. Враження, що нікому й нічого у нашій державі не потрібно...
Так... Це дійсно руїни. Занедбана центральна прохідна вся у битому склі, жодного натякя на догляд, на якусь охорону. На території також «картина» маслом: зруйновані й понівечені колись масштабні будівлі, бур’яни вище даху, справжнісінькі терикони сміття. Навіть моторошно стало. Враження, що ми опинилися серед декорацій фільму про війну. Та найстрашніше те, що справжньою міною уповільненої дії залишається сховище гальванічних відходів, які накопичувались на «Поліграфмаші» упродовж 60 років і досі тут зберігаються. І це при тому, що зруйнований завод знаходиться в міській зоні — два житлові будинки буквально впираються в нього. З іншого боку — теж будинки і офіси. А неподалік — історична заповідна зона, місце відпочинку городян.
Колишній головний бухгалтер «Поліграфмашу» Тамара Якименко, інші роменчани, розуміючи, яка небезпека загрожує людям, неодноразово зверталися до міського голови Ромен Павла Помарана по допомогу. А той лише руками розводить і каже, що нічим зарадити не може: «Поліграфмаш» — у приватній власності. Ми вже п’ять років займаємось проблемою гальванічних відходів, пишемо в усі інстанції: державні, обласні, — каже Павло Помаран. — Але жодна владна структура й досі не відреагувала на екологічну загрозу, яка нависла над містом». Останнього листа роменська міська влада направила до Сумської облдержадміністрації у червні. Відповіді немає й досі.
Хто «пакував» вітчизняних виробників у «чорні файли»
Ще один колишній флагман (нині мертвий. — Авт.) радянської промисловості — роменський завод АТС — припинив діяльність ще 1997 року. На його території також зберігаються гальванічні відходи. До речі, один з авторів цієї публікації забив на сполох про ситуацію на цьому підприємстві ще 1997-го у публікації «Телефон з... іноземним акцентом» У ній, зокрема, розповідалося, як українські «хазяї» тодішнього Мінзв’язку, ініціювавши закритий тендер на будівництво місцевих телефонних станцій у 12 найбільших містах України, допустили до нього лише шість зарубіжних компаній, а вітчизняних виробників «заховали» у «чорному «файлі», й тим само фактично власноруч знищили завод, діяльність якого забезпечувала країні мінімум 100 тисяч (!) робочих місць. АТС був їм як більмо на оці, оскільки саме вони з подачі ще вищих можновладців піднесли у подарок іноземним телекомунікаційним компаніям вітчизняний міжнародний зв’язок. І це, зауважте, всупереч спротиву тодішнього секретаря РНБОУ Володимира Горбуліна і тодішнього керівництва СБУ. Та публікація дещо вгамувала апетити запроданців, але ненадовго. У 2003-му справа все-таки дійшла до банкрутства АТС. Саме тоді ТОВ «Техномашсервіс» і придбало деякі заводські споруди і зараз орендує одну восьму його колишньої території. Починали з 12 працюючих, нині на «Техномашсервісі» зайнято більше 80 чоловік. Спеціалізується підприємство на виробництві і налагодженні обладнання для цегельних заводів. Замовлень і з Сумщини, і з усієї України вистачає — встигай лише реалізовувати. Дедалі ближче підтягуються й зарубіжні партнери. Директор підприємства Микола Кибиць розповідає: «Підприємство наше перспективне. Замовники знають нас як професійного і відповідального партнера. Тому і кількість замовлень постійно зростає. Плануємо розширюватись і створювати нові робочі місця. Але дамокловим мечем над нами висить земельне питання. Хто, і з яких радощів вкладатиме кошти в орендований проммайданчик? Для кожного бізнесмена це неабиякий ризик».
А роменська влада слухає і муркоче...
Відомий в Україні бізнесмен роменчанин Іван Телющенко, який лише на Сумщину залучив десятки мільйонів доларів інвестицій і свого часу керував компанією «СБК», а нині є генеральним директором ТОВ «Карамейя», сподівається, що питання землі врешті-решт зрушиться з мертвої точки: «Уселяє надію те, що захист власного виробника й інвестиції знаходяться на особистому контролі голови Сумської ОДА Юрія Чмиря. Підтримую Президента України, який вимагає від чиновників ініціативи на місцях та налагодження діалогу з бізнесом. Це дуже просто отримувати кошти і дотації з центру. Однак потрібно і самим не спати і вві сні ловити ротом манну небесну. Сьогодні — доба реформаторів. Країні потрібні кризові менеджери, здатні приймати рішення, впливати на ситуацію, організовувати позитивні зміни. Наші люди вже зачекалися сильних лідерів, тому багатьом українцям імпонує вимогливість Президента. Потрібно, щоб всі усвідомили неминучість відповідальності за свої дії і свою бездіяльність, байдужість. Мені, як роменчанину, дуже боляче дивитись на ті руїни, які залишились від колишніх потужних підприємств. Скільки моїх земляків змушені були шукати роботу по всьому світу! Кинути свої домівки, родини... Це не заводи порізали, а людські долі. Зараз треба докласти багатьох зусиль, щоб не втратити останнього, що можна ще відродити і, в що можна ще вдихнути життя».
Знайшлися б інвестори й на Роменську гардинно-тюлеву фабрику, але за однієї умови: земля повинна належати підприємству. Зауважимо, не та земля, що поруч чи десь там — за рогом, а на якій знаходиться підприємство. Здавалося б, процес відчуження такої землі повинен відбуватися автоматично. Так ні! Роменська міськрада вперто не голосує за таке необхідне колективу «гардинки» рішення. Либонь, слід нагадати тамтешнім обранцям, що продукція фабрики давно вже стала візиткою Ромен, і те, як у скрутні часи саме це підприємство втримало економіку міста на плаву: надходження до місцевого бюджету від гардинників тоді становили майже 50 відсотків від загальної суми.
— Ми постійно працюємо над технічним переоснащенням підприємства, оновлюємо обладнання, впроваджуємо новітні технології. Щороку вкладаємо в модернізацію виробництва сотні тисяч доларів власних коштів, — розповідає директор ЗАТ «Роменська гардинна-тюлева фабрика» Олександр Лакиза. — Наші вироби вже давно користуються великим попитом серед споживачів як України, так і Росії, він набагато перевищує виробничі можливості підприємства, хоча останні кілька років ми й працюємо у три зміни. Для збільшення обсягів необхідно придбати чотири нові сучасні машини вартістю 1,6 мільйона євро. Є потенційні інвестори, готові вкласти кошти в розвиток фабрики. Але їм потрібні гарантії, зокрема, земля має бути у власності підприємства. Тим часом, інвестиції дозволять не тільки збільшити обсяги виробництва, а з ними, відповідно, й прибутки, а й кількість робочих місць, відрахування до бюджету.
Майже чотирирічна епопея з землею «гардинки» нагадує серіал. Як розповів Олександр Лакиза, спочатку депутати міськради засумнівалися в чесності експертів, яких найняло підприємство: буцімто розрахували низьку вартість одного квадратного метра. Запросили інших спеціалістів. Місто зі своєї казни виплатило їм гроші. В результаті розрахунків ціна виявилась такою самою. Однак і цей доказ переконав далеко не всіх депутатів. Тож для прийняття життєво важливого для міста рішення знову забракло депутатських голосів. І це при тому, що приватизація проммайданчика «гардинки» принесе місту, яке задихається від нестачі бюджетних коштів, чималі дивіденди. Та обранцям, схоже, проблеми міста «до дядькової лампочки». Міський голова начебто й за, але переконує всіх, що «впливати на депутатів не може». Було б смішно, якби не було так сумно від цих «щирих» зізнань. З огляду на викладені історії, чимало роменських обранців також давно вже засиділися в депутатських кріслах...
З усього побаченого і почутого в Ромнах зрозуміло одне: допоки влада і бізнес не сядуть за стіл переговорів, ситуація в місті тільки погіршуватиметься. А Ромни й надалі залишатимуться дотаційним містом із депресивною економікою.
Олена ГЕРЕНКО, Владислав ЖМУРКОВ.
Ромни.
Сумська область.
