Останнім часом з уст найвищих урядовців дедалі частіше лунають слова про зняття мораторію на продаж землі. Наскільки країна готова до цього процесу — і політично, і по-державницькому — спробуємо розглянути на прикладі тієї частини її земельного фонду, що за потенціальною родючістю не поступається найблагодатнішим українським чорноземам, а саме -осушуваним землям. Їхня кількість в Україні — близько 3,3 млн. га, в тому числі органогенних грунтів — 1 млн. 414 тис. га, з яких у межах земель сільськогосподарського призначення — 1 млн. 77 тис. га. На переважній 78-відсотковій площі їх побудовано осушувальні гідромеліоративні системи.

Ренатуралізація

Сьогодні провідний галузевий дослідницький центр країни — ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» НААН України вважає, що здійснені в період 1964—1986 рр. широкомасштабні роботи з осушувальних меліорацій через згадані цілісні системи, попри мільярдні державні інвестиції, «... виявились еколого-економічно збитковими», а серед першочергових завдань з розв’язання проблем гармонізації у збереженні та примноженні природних біосировинних і екологічних функцій торфових земель пропонує провести їхню ренатуралізацію або «створення екологічно обґрунтованих ноосферних конструкцій торфово-болотних ландшафтів».

Чому так сталося, що ще 150 років тому осушення боліт для потреб вітчизняного промислового аграрного виробництва, яке розвивалося, вважалося панацеєю всіх проблем для окремих величезних територій українських земель, а нині вже розглядається навіть як національна катастрофа, потрібно розібратися всім разом — і вченим і можновладцям. До речі, саме осушення в Україні під час будівництва оборонних споруд Києва та Чернігова у ІX—X ст. успішно застосовувалося чи не першим на пострадянському просторі. Трохи згодом, завдячуючи передусім знанням з Англії, Голландії, Данії, Швеції, Німеччини XVІІ—XVІІІ ст., осушувальні меліорації стають окремою галуззю науки. В Росії, розпочавши з 1873 р. широкомасштабні осушувальні роботи через спеціальні експедиції — Західну і Північну, так, мабуть, до кінця і не зрозуміли, що все необхідно робити саме на продуманій довготривалій у наслідках — передусім — науковій основі. Геніальний учений і засновник морфолого-генетичного ґрунтознавства професор В. Докучаєв свого часу, наприклад, виступив з відкритою критикою керівника Західної експедиції генерала Й. І. Жилінського, що координував осушувальні роботи на Поліссі, за недотримання ним при плануванні й особливо їхньому виконанні особливостей рельєфу, геологічної побудови і метеорологічних умов кожної окремої території. Мало того, вимагав від уряду країни застосувати заходи, які призведуть до нецільового або необґрунтованого використання величезних бюджетних витрат. Зрозуміло, що за радянської доби ніхто такого собі не дозволив би зробити, бо було затверджено планову економіку для потреб передусім мілітаризації країни, а потім — побудови світлого комуністичного майбутнього у багатьох випадках з елементами російського «авось». Як наслідок — тепер ситуація досягла критичної межі, що потребує негайного державницького вирішення, застосовуючи для цих цілей новітні наукові й економічні підходи в рішеннях. Особливо таке актуально сьогодні, коли згідно з Державною програмою економічного і соціального розвитку України, прийнятою у 2007 р., досягнуто позитивних структурних інноваційних зрушень. В основу державної інноваційної політики покладено використання інтелектуального, наукового, технічного потенціалу суспільства. Враховуючи це, нами систематизовано сучасні пріоритетні проблеми ефективного використання осушуваних земель України та шляхи їхнього першочергового вирішення на основі інноваційних підходів у реалізації. Так, основна проблема осушуваних земель — це проблема реалізації продукції, що вирощується на осушуваних землях. А продукція ця передусім — корми. У всіх рекомендаціях з використання осушуваних ґрунтів  на 70 % усієї площі вирощують багаторічні трави. А вітчизняне тваринництво — фактично відсутнє. Отут і маємо проблему. Немає стимулу для підтримання осушуваних земель у належному стані і з боку держави, й інвесторів. До того ж ці землі розпайовані, маємо багато господарів на меліорованих полях і жодного господаря меліоративної системи. Друга проблема меліорованих земель — гумідні зони.

Завдання

Тому і виникли нові завдання перед сучасними власниками меліорованих та схилових земель: 

— слід терміново розробити зміну структури посівних площ, ввести конкурентоспроможні культури (озиме жито, кукурудзу, картоплю, круп’яні культури, особливо насінництво багаторічних та інших культур тощо); 

— ввести плантації енергетичних культур для виробництва твердого, газового та рідкого палива. Це у світі вже досить широко проводиться; 

— ввести виробництво органічної продукції без використання хімічних препаратів та добрив із застосуванням біологічного землеробства; 

— швидкими темпами відтворити і розвивати тваринництво як на осушуваних землях, так сюди включити і схилові землі, де процвітає ерозія ґрунтів і на яких знову ж вирощують лише кормові культури та насінництво б/трав, що доведено нашими дослідженнями.

До речі, в цьому зв’язку для повернення поголів’я великої рогатої худоби хоча б на рівень кінця 80-х років минулого століття пропонується на початковому етапі перед 

запровадженням, сподіваюсь, загальнодержавної програми, закупити тварин у місцевого населення. Такий підхід дасть можливість ісотно заощадити бюджетні кошти на всілякі організаційні та технологічні проблеми, пов’язані з імпортними тваринами.

Родючість

Основною проблемою осушуваних ґрунтів є їхня родючість. На торфових ґрунтах (близько 33 % усіх осушуваних земель) без внесення калію неможливо отримати задовільного врожаю культур, а інші площі (а це піщані, супіщані, дерново-підзолисті та інші бідні ґрунти) потребують органічного та внесення повного мінерального добрива. І обов’язково — вапнування кислих ґрунтів.

Велика потреба в реконструкції меліорованих земель зі створенням сучасних систем, які організовано доглядалися б.

Враховуючи, що термінове розв’язання проблем, як кажуть екологи, — «легень України», має ранг питань національної безпеки і є державна потреба прийняття на рівні Постанови Верховної Ради України — «Концепції комплексного використання торфово-земельного фонду України», де буде стратегічно визнано на найближчі 20 років не тільки принципи ренатуралізації, а й, наприклад, що робити з 587,3 тис. га у промислових межах території країни та загальними запасами в них торфу на рівні 1729,6 млн. т. Буде остаточно вирішено і питання вироблених торфовищ площею 91,4 тис. га. Все це відбудеться після прийняття парламентом відповідної «Концепції» через прийняту урядом програму її реалізації. Фундаментом «Концепції» можуть стати напрацювання науковців Національної академії аграрних наук України, в першу чергу, ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського», а також Інституту гідротехніки і меліорації, ННЦ «Інститут землеробства», Інституту сільського господарства Полісся НААН України і окремих учбових кафедр профільних вузів, що можуть розглядати сьогодні осушувані землі як аспект трансферу 150-річної багатомільйонної інновації або інвестиції з боку держави.

Власними багаторічними дослідженнями для цих цілей пропонується для переходу від загальної до природоохоронної адаптивно-ландшафтної системи землеробства впровадження оптимізаційних параметрів структури угідь заплавних і богарних (особливо еродованих) земель басейнів малих річок та розробка ефективних агрозаходів, а саме: для басейну малої річки лісостепової зони лісистість повинна становити близько 14%; рівень природного стану — 24; сільськогосподарського використання — 75; розораність не повинна перевищувати 66 %.

Осушувані органогенні ґрунти Лісостепу України доцільно використовувати переважно під багаторічні травосумішки за лучного періоду в сівозміні не менше 6—7 років і польового — 1—2 

роки. Середньобагаторічна продуктивність цих земель за такого способу використання становить 80—100 ц/га к. од. високої якості. Багаторічні травосумішки забезпечують високу врожайність (до 71—83 ц/га к. од.) без перезалуження не менше 9—11 років за оптимальних умов догляду й підживлення: триразовий режим скошування і щорічне внесення навесні Р60К90 та після першого укосу К90, а починаючи з трав третього року використання і внесення азотних добрив у дозі N75 навесні і N75 — під другий укіс. Такий підхід дає змогу рентабельно вести екологічно збалансоване сільськогосподарське виробництво, коли якість води може розглядатися як критерій оцінки всього комплексу інноваційних капіталовкладень у вирощену продукцію для всіх басейнів 63119 малих річок та водоймищ України.

Цей інноваційний підхід до використання осушуваних земель слід врахувати і під час прийняття Національної доктрини розвитку та реферування агропромислового комплексу України, що передбачено Наказом Міністерства аграрної політики України № 409 від 

12 липня 2010 р. «Про реформування агропромислового комплексу України»В. ВЕРГУНОВ, професор.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН України.