Кожен регіон шукає свого коника, на якому можна вирватися з економічної кризи, дати людям роботу та хороші заробітки. Ця тема особливо болюча для Львівщини, де сотні тисяч людей виїхали на заробітки у сусідні країни, а черги біля польського консульства продовжують бити всі рекорди. Кожна нова владна команда пропонувала свій рецепт, як вийти із кризи й провести реформи. Проте кардинальних змін досі нема. Чим закінчилися регіональні експерименти та що залишили після себе регіональні лідери? Питання досить актуальні напередодні виборів до місцевих рад, коли доведеться визначатись, хто має очолити регіональні владні еліти.

Чим пахнуть гроші?

Якщо проаналізувати список найбагатших людей Львівщини, то виявиться, що середньостатистичному галичанинові непросто розбагатіти. Місцеві мультимільйонери заробили свої статки на бензині та нафті, хоча видобуток цих корисних копалин на Львівщині дуже мізерний, не забезпечує навіть регіональних потреб. Основні капітали нажили з перепродажу енергетичних ресурсів та на бензозаправках.

Другу сходинку багатіїв займають власники великих промислових та продуктових ринків. Одні приватизували старі базари, інші — збудували нові. Там часто крутяться великі тіньові гроші.

На третю сходинку видряпалися контрабандисти. На Львівщині три найбільші у Західній Україні митні переходи — Шегині, Краковець, Рава-Руська. Сотні тисяч автомобілів курсують між Євросоюзом та Україною. Чи не щороку змінюються керівники митниць, але контрабандні потоки не зменшуються.

Наступну позицію можна сміливо віддати нечесним правоохоронцям, які повинні боротися з тими, хто злочинним шляхом наживає свої статки. Це митники, податківці та керівники правоохоронних структур, які «воюють» з економічною злочинністю. Там неофіційно діє неписане правило: вкрав — віддай 50 відсотків і кради далі.

Стару гвардію останніми роками підтискають власники сучасних супермаркетів та підприємці, які стараються працювати в рамках закону та нікому не платити данину. Вони створюють професійні юридичні групи, власні служби безпеки, щоб захистити свій бізнес від нечесних правоохоронців та злочинних угрупувань.

Середньостатистичні мешканці Львівщини найбільші зарплати отримують за кордоном або на новобудовах Києва. Середня зарплата в економіці трохи більша за дві тисячі гривень. Скільки платять у конвертах — не злічити. Про село, яке масово спивається, влада старається мовчати.

До речі, подвійна арифметика з конвертами зіграла з галичанами злий жарт. Німці декілька років тому відкрили у Стрию сучасне підприємство «Леоні» із виробництва кабелів для автомобілів. Зарплату вирішили платити середньостатистичну, яка зафіксована на Львівщині. Закордонні економісти дали промах: не врахували «конвертів». Зі Стрия мало хто пішов працювати за півтори тисячі гривень. Довелося щодня відправляти автобуси за робочою силою у навколишні сільські райони.

Заробітчани, які працюють за кордоном, у свою чергу, поділяються на дві категорії. Одні працюють сезонно — з пізньої осені й до ранньої весни живуть зі своїми сім’ями, а потім — на заробітки. Інші роками пропадають за кордоном і тільки присилають гроші. Згідно з неофіційною статистикою, до 20 мільярдів доларів в Україну надходить із-за кордону, левова частка яких осідає у Західній Україні.

За кошти заробітчан утримують сім’ї, навчають дітей, будують хати, купують квартири та дають хабарі місцевим чиновникам.

Обіцянки заради красного слівця

Жодна регіональна команда, яка здобула владу, навіть на половину не виконала своїх обіцянок. Винятком може бути лише команда В’ячеслава Чорновола, яка не обіцяла молочних рік. Демократичний блок після перемоги 1990 року провів низку реформ, які були спрямовані на демонтаж старої тоталітарної системи. З усіх команд ця виявилася найбільш моральною й дієвою. Лідери й депутати працювали за ідею. Роздержавлення колгоспів, приватизація підприємств, утвердження державних символів, прийняття актів, які згодом стали загальнодержавними — все це на рахунку команди Чорновола. Вона мала найбільшу за останні 20 років підтримку на Львівщині. У команді Чорновола були відомі науковці, юристи, ректори — цвіт львівської інтелігенції.

Регіональні команди, які керували Львівщиною, можна поділити на декілька груп. Перша — чорноволівська, друга — аграрна, третя — перехідна, четверта — помаранчева. І п’ята — час Партії регіонів. Команди приходять і відходять, а люди залишаються. Вони нікуди не виїжджають, не ховаються у столиці — все пам’ятають.

Прихід у 1997 році до влади на Львівщині Михайла Гладія, лідера Аграрної партії, мав стати знаковим у проведенні реформ в агропромисловому комплексі. Що запам’яталося? Як аграрії взяли під контроль харчову, горілчано-спиртову галузі та розставили своїх людей там, де крутилися шалені гроші. Ще пригадується, як чиновників змушували масово вступати до Аграрної партії, як депутатам облради за потрібне голосування стали доплачувати, як серед своїх людей проводили приватизацію. Ядро аграрної команди становили Михайло Гладій, Степан Сенчук, Орест Фурдичко, Василь Базів, Мирон Янків.

Запряжений у тачанку галицький коник підтюпцем біг у село. Щоправда, тільки туди, де були швидкі гроші. До простих селян віз не дотягнувся. Аграрії захопилися сільськими прожектами, та й забули, що Львів — великий промисловий та науковий центр. Львівські телевізори, автобуси, автонавантажувачі, кінескопи, автокрани, прилади радіоелектроніки, туфлі, цукерки, пиво, горілка колись були відомими у всьому Союзі. Що залишилось зі старих часів? Лише харчова промисловість.

Карикатура тих днів — під міською ратушею на Площі ринок росте трава, й пасуться корови. Хоча Гладій двічі побував у кріслі голови ОДА, на селі нічого не змінилося. Як і нині, половина земель регіону не оброблялася. Ще частину віддали зарубіжним фірмам під вирощування ріпаку, який найбільше виснажує землю. Дійні корови вирізали й здали на м’ясокомбінати. У міста почали масово з Польщі завозити контрабандні продукти. Статки організаторів контрабандних схем ніхто навіть порахувати не міг — вони були просто казковими.

Мирон Янків та Олександр Сендега керували Львівщиною найменше —трохи більше року. Особливо не втручалися ані в політику, ані в економіку. Відбували свій час — виконували представницькі функції. Возик галицької економіки стояв на запасному дворі, а львівський лев, який мав бігти вперед, мирно куняв.

Львів перетворився на місто базарів та торгівців контрабандою. Промисловість чекала кращих часів — це у ліпшому випадку. У гіршому варіанті — устаткування перепродували або здавали на металолом. Всі під впливом прикордонної лихоманки шукали швидких грошей.

Великий пшик

Після помаранчевих подій Львівщина отримала ще один шанс, як за часів Чорновола, провести економічні зміни в регіоні. Галицький лев отримав нове дихання. Тільки біг він у невідомому напрямку. Створювалося враження, що вся державна машина в поті чола працює на збагачення певного кола людей.

Петро Олійник, помаранчевий керманич області, спромігся лише на гарні обіцянки. Пообіцяв залучити інвестицію — три мільярди доларів на будівництво під Бродами сучасного нафтопереробного заводу. З того всього вийшов великий пшик. Безробіття далі залишається найбільшим бичем Львівщини.

Львів позиціонують як місто туризму та ІТ-технологій. Це заробіток приблизно для 15 відсотків населення обласного центру. За рахунок чого прожити решті — 75 відсоткам львів’ян? Великі надії покладали на Євро-2012, але більшість об’єктів споруджують чужі фірми.

«Ми хочемо повернути галичанам віру та впевненість у свої можливості. На кожному кроці наших земляків боляче б’ють аж три бичі: нема елементарного порядку, хронічне безробіття та хабарництво чиновництва, — розповів «Голосу України» народний депутат Петро Писарчук, представник нової команди Партії регіонів. — Останніми роками провідними галузями були харчова та переробна промисловість. Ми повинні зробити новий стрибок — у машинобудівній галузі. Виробництво електричних ламп, автомобільних кранів, автобусів, сільськогосподарської техніки — все це основа нашого машинобудування. Майже 23 відсотки галичан зайняті в галузі, де зосереджено 15 відсотків вартості основних засобів промисловості. Машинобудування дуже привабливе для розміщення капіталу. Наша мета — створити сприятливі умови для налагодження виробництва нових видів автомобільної техніки».

Як і попередники, нова команда обіцяє системні зміни. Зменшити безробіття, збільшити доходи та купівельну спроможність населення. Збільшити надходження податків до місцевих бюджетів та підвищити рівень життя в регіоні, аби галичани не виїжджали на заробітки за тридев’ять земель і не залишали свої сім’ї напризволяще. Нова команда обіцяє створити сприятливі умови для розвитку бізнесу та збільшити кількість нових високооплачуваних робочих місць. Малий і середній бізнес повинні стати тим галицьким левом, який дасть новий поштовх розвитку регіону.

Замість коментарю

Колись керівників регіонів після відставки забирали до столиці на теплі посади. З кого було питати за провал економічних експериментів? Тепер регіональна еліта після «зіркового злету» залишається у рідному краї. Колишній очільник області Микола Кміть й надалі керує у Моршині своїм заводом мінеральних вод. Майже всі колишні, за винятком Михайла Гладія та Ореста Фурдичка, ходять тими же львівськими вулицями, дивляться людям у вічі, які на кожному кроці запитують, а що ви залишили після себе? Від земляків не сховаєшся навіть за високими мурами престижних особняків на «полі чудес» під Львовом.

Львівська область.