Необхідні кроки на шляху оздоровлення соціально-економічної ситуації в країні

Іноді можна почути, що Україна з моменту розпаду СРСР взагалі не здійснила ніяких реформ і хронічно застигла в такому незавершеному стані. Нехай це не здається дивним, але я хотів би на початку свого виступу вказати на ті безперечні реформаційні досягнення, які нині потребують здорового консервативного закріплення.

Так, за історично невеликий час у нашій державі успішно подолано архаїчну монополярну структуру у сфері ідеології, державного устрою та політичного життя. На зміну монопольній державній ідеології в нашому суспільстві встановився ідеологічний плюралізм, натомість диктатури єдиної політичної партії з’явилася багатопартійність, канув у Лету авторитарно-централізований державний устрій, водночас стало активно посилювати свою дієвість місцеве самоврядування. На зміну директивному устрою економіки, що спирався на абсолютний монополізм так званої загальнодержавної власності, утвердилася плюралістична ринкова модель з рівноправним існуванням державної, муніципальної, корпоративної та приватної власності, що передбачає вільну конкуренцію між наявними системами господарювання. Применшувати значення чи недооцінювати дієвість цих історичних змін не варто.

Жодним чином не маю на увазі, що всі вказані характеристики досягли стану довершеності — у багатьох випадках до нього нескінченно далеко. Але в нашому суспільстві нині є та основа, на яку може спиратися здоровий соціальний консерватизм, і саме тому є можливості для формулювання завдань щодо подальшого реформування важливих сфер суспільного буття.

Водночас для цивілізаційного розвитку нашої країни замало навіть правильних уявлень про бажане майбутнє. Не допоможуть тут і «силові прийоми», а також жорсткий адміністративізм. Адміністративно-командні моделі іноді показують вражаючі початкові результати, але безнадійно нездатні прижитися в історично-цивілізаційному вимірі.

Реформи мають не ламати суспільство, а вживлятися в нього. Сам по собі ринок ніде й ніколи не сприяв виправленню глибоких структурних деформацій макроекономічних систем. У найкращому разі він здатний утримувати економіку від перенагромадження деформацій, якщо вона на даний час перебуває в стані відносно збалансованому.

Світова фінансово-економічна криза, наслідки якої ми сьогодні переживаємо, чітко продемонструвала важливість оптимізації взаємодії, взаємовпливу ринкових засад та важелів і механізмів державної підтримки.

Тому практично кожен прийнятий нами закон, кожна конкретна стаття мають працювати на бажану модель цивілізаційного розвитку. Потрібно законодавчим чином закладати практично в кожен підприємницький проект «бруньку росту», яка відтворює «інноваційний ген» нової економіки. Економісти називають такий спосіб впровадження інновацій створенням «точки росту». Коли така «ринкова генетика» починає працювати, лавиноподібно захоплюючи людські інтереси, сфери та галузі національного господарства, — починають говорити про «економічне диво».

Саме таку технологію якісних змін економічної дійсності демонструють нам ціла низка азіатських країн, які в недалекому минулому вважалися хронічно відсталими.

По-справжньому реформаторський курс (як показує досвід найбільш економічно успішних країн) не визнає механізмів, націлених нещадно перемішувати глину «людського матеріалу» під, здавалося б, ідеальні моделі. Найкращим регулятором великих макроекономічних систем є гармонізація економічних інтересів, у першу чергу і головним чином, національного товаровиробника і держави, бізнесу і влади.

На жаль, поняття «реформи» за роки незалежності стало вкрай девальвованим. Через це в українському суспільстві виробився стійкий імунітет до реформування, більше того, нездорове відношення до будь-яких змін як таких, що здатні лише погіршити, а не поліпшити стан і умови нашого життя.

Водночас хотів би застерегти від помилкового розуміння подібного консерватизму як шкідливого для розвитку суспільства явища.

Суспільство, як будь-яка високоорганізована динамічна система, функціонує і розвивається лише за оптимального поєднання двох суперечливих, навіть протилежно спрямованих засад: стійкості і змінності.

В історії людської цивілізації немає жодного прикладу, коли б той чи інший народ досяг величі і процвітання, спираючись виключно на збереження досягнутого або навпаки безперервно ламаючи попередні досягнення.

В Україні на сьогодні склалася парадоксальна ситуація: суспільство розуміє необхідність прогресивних реформ, однак кожне нововведення зустрічає з пересторогою і навіть з консервативним опором. Водночас (як показує попередня дійсність) кожна нова влада декларує прагнення до реформ, але своїми практичними діями лише консервує той стан речей, який сам собою склався.

Тож головна проблема у впровадженні суспільних реформ — це на кожному історичному етапі твердо визначити, які складові громадського життя необхідно зберегти й укріплювати, а які — змінювати і реформувати. Так, на часі уважно вивчити суспільні настрої щодо напрямів і меж реформування системи управління і територіального устрою з тим, щоб не повторити помилок, які зумовили провал непідготовленої, «авральної» адміністративно-територіальної реформи 2005 року.

На часі прийняття (враховуючи контекст Нового курсу економічних реформ) виваженого, збалансованого за інтересами державного бюджету на 2011 рік. Але цьому має передувати прийняття вже багатостраждального проекту Податкового кодексу.

Основними недоліками вітчизняної податкової системи, які всім добре відомі, на сьогодні є:

— відсутність цілісної, збалансованої (виходячи з потреб та інтересів суспільства) концепції її побудови;

— невідповідність порядку нарахування податків фактичному перебігу економічних процесів в об’єктах оподаткування;

— невиправдана одномірність податкового навантаження, наявність можливостей ухилення від сплати податків, у тому числі через зловживання податковими пільгами;

— надмірний фіскальний ухил, сприяння розширенню тіньового сектора економіки;

— низький ступінь збирання податків, невпорядкованість регулювання ПДВ;

— неспівпадіння вимог податкового і бухгалтерського обліку, що спричиняє потребу у веденні подвійного обліку у платників податків, повернення сплачених авансових податкових платежів в умовах дефіциту бюджетних коштів і багато чого іншого.

Чи вирішує зазначені проблеми урядовий проект Податкового кодексу? Об’єктивна відповідь потребує дуже скрупульозного аналізу. Можу погодитися з академіком В. Мамутовим, який нещодавно зауважив, що «закони та кодекси слід модернізувати, а не архаїзувати».

Переконаний, що Верховна Рада вийде на Податковий кодекс, який уособлюватиме нашу консолідовану волю і таким чином демонструватиме високий синергійний потенціал, цивілізаційну креативність і, безумовно, стимулюватиме (так має бути) вітчизняне підприємництво та бізнесову дієвість.

Метою сьогоднішніх слухань є обговорення проблем, що виникли в підприємницькому секторі економіки, та напрацювання шляхів їх вирішення.

У 2003 році Верховна Рада України вже проводила парламентські слухання на тему «Проблемні питання розвитку підприємництва в Україні: регуляторна політика держави та заходи щодо підтримки малого та середнього бізнесу в Україні». Вони надали значний поштовх до прийняття низки законів України щодо підтримки підприємницької діяльності

Так, Верховною Радою України було підтримано і прийнято закони України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та деякі інші закони щодо внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», які сприяли створенню законодавчої бази, що забезпечує започаткування та здійснення господарської діяльності.

Практика запровадження зазначених законів дозволила виявити недоліки. Верховна Рада України намагалася усувати їх шляхом внесення відповідних змін.

Криза особливо негативно позначилася насамперед на розвиткові підприємницької діяльності: припинення кредитування, зменшення попиту на продукцію. Усе це призвело до падіння обсягів виробництва загалом та значною мірою — у суб’єктів малого та середнього бізнесу.

У зв’язку з цим членами Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва за участю членів науково-експертної ради при комітеті розроблена низка нових законопроектів.

Верховна Рада України прийняла пакет законодавчих актів, спрямованих на поліпшення ситуації в економічній сфері та спрощення ведення підприємницької діяльності. Ними передбачено: вдосконалення процедур державної реєстрації; спрощення дозвільної системи, а саме введення декларативного принципу, який дозволяє започаткування господарської діяльності без отримання дозволів; скорочення переліку видів господарської діяльності, які потребують отримання ліцензії; введення мораторію на проведення перевірок та інше.

На жаль, одних зусиль парламенту щодо поліпшення ведення бізнесу недостатньо. Потрібні відповідні дії з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, про що свідчать численні звернення суб’єктів господарювання до Верховної Ради України.

Сподіваюсь, що під час парламентських слухань їх учасники запропонують свої бачення заходів щодо розвитку українського бізнесу.