Олександрівка Друга, що у Ріпкинському районі, на початку 1990-х мала три череди по 30 корів у кожній. Крім того, ще й була колгоспна череда. Нині картина невтішна: ще зовсім недавно селяни-пенсіонери здали мало не всіх корівок-годувальниць на забій.
Майже вісімдесятирічна Євдокія Федь трималася до останнього:
— Але ж немає у селі бика. Парувати треба йти аж у Клубівку, за п’ять кілометрів. Ну, мені це вже не під силу!
Тепер із села не виходить уранці череда!
Причина того — не тільки відсутність бика і занепад місцевого колгоспу. По Олександрівці Другій промовисто видно, як демографічна криза торкнулася Чернігівщини.
— Було у нас 120 дворів, — каже колишня листоноша Євдокія Федь. — А тепер на всю Олександрівку Другу — двадцять живих душ. Та й ті, як я, ледь уже дихають...
Ще у 1980-х роках мали школу, лікарню(!), клуб, бібліотеку. Нині на багатьох вулицях — порожні хати з вибитими вікнами, розібраними дерев’яними конструкціями. Непорані городи заросли бур’янами. Обвіває вітер залишки тваринницького комплексу.
— Я до своїх 76 років завідувала магазином, а тоді вже відмовилася, — хвалиться 82-річна Наталія Греченок. — Молодшого нікого не знайшли мені на заміну. Отак і закрили магазин. Слава Богу, підприємець нам привозить хліб та діти з міста навідуються.
Наталія Яківна ще вперто тримає корівчину. Прив’язує її у кінці городу. Поряд із садибою — заготовлені копиці сіна.
— Самі косите? — запитую.
— Та до мене син на вихідні приїжджає, допомагає. Він уже й каже, аби я здала корову, бо важко. А мені жалко. Та й молоко, сметана, сир свої.
Сорокасемирічний Олександр Чучвага у лютому став удівцем, але корову не продав. Є у господарстві й кінь. Чоловік у такий спосіб виживає і має якусь копійку.
— До мене приїжджає сирник (так називає підприємця, який купує сир. — Авт.), — каже. — Я йому здаю по 7—8 кілограмів сиру, а він мені привозить гроші, хліб, що попрошу.
Купують молоко, сметану в Олександра Чучваги й сільські жінки. А він виручає одиноких бабусь, коли треба що перевезти конем.
Ось так з двома корівчинами і доживають віку селяни, пайові землі яких, до речі, ніхто так і не взяв в оренду. Довкруж села — поля, сіножаті. Тут можна було б забезпечити кормами 300—400 корів. Але... і аграрний бізнес сюди не дійшов, і стареньким немає сил усе це окультурити, привести до ладу. Дай Бог, мешканцям Олександрівки Другої здоров’я, але ж не зможуть вони своїми старечими руками втримати невпинне згасання населеного пункту, бо їхні діти уже пустили коріння у Ріпках, Чернігові, Гомелі.
Чернігівська область.
