У кожної яблуні — свій господар

Наїстися досхочу фруктів, запастися ними та ще й підзаробити на цьому в Городенківському районі можна запросто, аби бажання та сили вистачило. Тут чи не в кожному селі буяють розкішні сади. Під них відведені так звані неужитки: землі, непридатні для ведення рільництва. Загалом у приватному секторі, великих та малих господарствах цих багаторічних насаджень — понад 1200 гектарів. Нарвати якийсь мішок-другий яблук чи груш восени в колишніх колгоспних садах — не проблема. В більшості сіл району вони розпайовані, й там кожен ряд має свого власника. Добре це чи погано — покаже час, все залежатиме від нових господарів: чи зуміють вони гуртом якісно доглядати площі. Є ж випадки, коли сади — в оренді як от у Поточищі (під ними в цьому селі зайнято загалом майже 150 гектарів). Керівник місцевого, чи не найпотужнішого в краї, приватно-фермерського господарства Мирослав Козло розповідає, що сорок гектарів доглядають підприємці з Чернівців. Сад старий, але врожай яблук десятка сортів, груш та смородини збирають стабільний. Орендарі справно розраховуються з селянами, забезпечують садовиною місцеву школу й дитсадок, тож претензій ніби й нема.

— Цьогоріч, — пригадує Мирослав Козло, — багато черешень через значні опади були вражені гниллю, бо ці дерева, на відміну від яблунь, не обробляємо фунгіцидами: замовник потребує екологічно чистої продукції. Хоч утратили частину врожаю, та зберегли марку. А поласувати поточищенськими черешнями влітку не міг хіба що лінивий: в саду дозволяли їх зривати кожному за символічну плату — по півтори гривні за кілограм. На ринку, звісно, ціни на ці плоди були високими й коливалися в межах десяти-п’ятнадцяти гривень. Що стосується яблук, то ось-ось наступить технологічна стиглість зимових сортів. До збирання врожаю вже формуються бригади з місцевих мешканців, чимало селян із навколишніх сіл також зголошується до цієї праці.

Та не все так гладко, наприклад, у сусідньому Передіванні. Досі невизначеною залишається доля 122 гектарів колишніх колгоспних садів, які підлягають розпаюванню. Очільник Городницької сільської ради Богдан Козак, до якої територіально належить Передівання, стверджує, що майнові сертифікати на сад — у стадії виготовлення. На початку вересня провели сільський схід, на якому основним питанням було встановлення охорони, адже яблука і груші вродили щедро. Та, за словами сільського голови, зійшлося всього з десяток селян, і питання зависло. Тим часом плоди зривають усі охочі, іноді зловживаючи цим: ще було далеко до дозрівання, а яблука зимових сортів уже потрусили добряче, не чекаючи стиглості. Сумно було дивитися, як крони яблунь буквально вгиналися аж до землі від щедрих плодів — і ніяких індивідуальних підпор. Не дивно, що чимало дерев — розщемлені від ваги. Помітно, що сад — бездоглядний, яблуні вражені хворобами. Очевидно, що ніхто й не підживлює землю під ними. Якщо й далі триватиме така безгосподарність, яка, мабуть, комусь таки на руку, то зовсім скоро ці площі чекає доля садів приміського села Ясенева-Пільного.

Що садівництво — «приваблива» справа, відчув на собі керівник сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ясени» Василь Келець, який користується в Ясеневі-Пільному тридцятьма гектарами саду. Зараз там рясно плодоносять яблуні сортів Флоріна, Спартак, Голден, Айдарет, тож ділянка спокуслива. Підприємець бідкається, що досі не може документально оформити право на власність. Тим часом, каже, ласий фруктовий шматок норовлять відкусити рейдери. Їхні атаки стали такими частими, що довелося звертатися до правоохоронців. На керівника, за його словами, здійснювали напад, відлежав навіть у лікарні. Дивується позиції сільської влади: як мовиться, й сам не гам, і другому не дам. А безгосподарність у ясеневопільнівських садах нікому користі не приносить. Посадку румунськими саджанцями здійснювали наприкінці вісімдесятих. Теоретично дерева мали би бути продуктивними понад 25 років, але за умови належного догляду. Кошти на це потрібні чималі. Василь Келець стверджує, що коли цих тридцять гектарів яблуневого саду орендували підприємці-молдовани, то залучали до обробітку та охорони мешканців села, яким платили готівкою та власне вирощеним: яблуками, грушами й вишнями. Крім того, після зняття охорони та промислового збору на деревах зазвичай залишалося чимало добротних плодів, з чого користали не лише мешканці цього села, але й практично всього району. З великої площі вдавалося отак збирати до десятка мішків сортових яблук, не кажучи вже про некондиційні, які запросто можна використовувати для приготування соків чи повидла.

А ось кількагектарний сливовий сад вже давно не має господаря. Мешканець села Микола Ленько, який доглядав його впродовж багатьох років, бідкається, що втрачений такий потенціал: не старі ще дерева вражені паршею, сад ніхто не чистить, а міжряддя так позаростали, що іноді годі й добратися до посадок. Та селяни ухитряються й у таких непростих умовах «зшибати» непоганий урожай, так що вистачає й для власних потреб, і на продаж. Загалом сади розташовані у видолинках та на схилах, і несприятливі умови призвели до вимерзання не лише фруктових дерев, але й значних посадок волоських горіхів. Шкода, що ці десятки гектарів ніби також не потрібні селу. Звичайно, можна було б відновити занедбані площі, але війні за сади не видно кінця.

Свою думку з цього приводу висловив ясеневопільнівський сільський голова Іван Струтинський. Він розповів, що на час розпаювання колишнього колгоспного майна, до якого належить і сад, його числилося 117 гектарів. Двадцять гектарів ягідників, де колись вирощували ожину, малину та полуниці, переорали, і площу в якості майнових паїв роздали селянам, де вони ведуть звичайне землеробство, вирощуючи сою та кукурудзу. Решта дев’яносто гектарів саду належали іншим пайовикам колишнього господарства. У 2000 році землю під ним віднесли до резервного фонду сільської ради. У 2008 році голова СВК «Ясени» Василь Келець звернувся до сесії сільської ради з проханням дати дозвіл на збір документів для відведення тридцяти гектарів землі, що під садом. Йому було запропоновано піклуватися всіма дев’яностами гектарами, тобто й площами зі сливовими, вишневими та горіховими посадками.

— Кажучи образно, — коментує Іван Струтинський, — підприємливому чоловікові порадили: якщо хоче їсти сметанку, то хай і кисле молоко споживає.

Нещодавно в селі відбулася зустріч голови Городенківської райдержадміністрації Івана Мороза, представників обласної та районної влади з мешканцями Ясенева-Пільного. На ній начальник районного управління агропромислового розвитку Василь Савицький розповів про своє бачення ситуації:

— У багатьох селах району сади розпайовані, й там чи не кожен ряд має свого власника. Було сподівання, що це — на добре. Насправді ж виникають проблеми з «гуртовим» доглядом фруктових площ, адже як може один господар обробити свої рядки чи покосити міжряддя, а поряд — запустіння? Чи не ліпше здати в оренду свої майнові паї або ж продати ефективним власникам? Тому раджу й мешканцям Ясенева-Пільного повчитися на чужих помилках.

А мені після всього почутого подумалось, чи виграв простий селянин від такої приватизації колишнього колгоспного майна. А також про те, що це лише вершина айсберга сільських проблем, пов’язаних із землею.

 

Івано-Франківська область.