Теорія змови*

Можна дійти висновку: спроба гучно відрапортувати про розкриття справи Георгія Гонгадзе успішно провалилася. Справа залишиться нерозкритою, навіть якщо суд визнає Олексія Пукача вбивцею Георгія Гонгадзе.

У попередній публікації ми вже звертали увагу на те, що головна помилка слідства в тому, що воно пішло за схемою, що справжні замовники нав’язали йому через громадську думку, яку формували різні засоби масової інформації і деякі політики, які хотіли отримати лаври борців з ненависним народу режимом. Зауважу: «Голос України» неодноразово наголошував у різних публікаціях, що не можна відпрацьовувати лише одну версію, що на справу треба поглянути незамуленим оком через призму подій, які відбувалися в Україні з 1999 року.

Водночас звернімо увагу, що тодішній Президент Леонід Кучма днями висловив думку, що за подіями того часу стоять закордонні спецслужби. Не виключає причетності до вбивства Георгія іноземними спецслужбами і Валентина Теличенко, представниця Мирослави Гонгадзе, дружини нашого колеги. І гадаю, для таких висновків є чимало підстав, про які писалося і раніше багато, але офіційне слідство на них чомусь не звернуло уваги. От хоча б історія з «бандою перевертнів».

Багато галасу наробило затримання банди вбивць, кістяк якої складали колишні і діючі працівники міліції. Але мова сьогодні не про них, а про, за твердженням слідства і деяких колег-журналістів, які його добре знали, покійного ватажка банди Ігоря Гончарова. Його ім’я раз по раз випливало у справі про вбивство Георгія Гонгадзе. З деякими пікантними подробицями. Тим більше, що саме з його слів пішла гуляти Україною версія про причетність до його викрадення працівників кримінального розшуку і членів банди покійного авторитета «Киселя».

Минулого року, коли Олексія Пукача затримали на Житомирщині, газета «Ведомости» під заголовком «Гончаров вважав, що його приберуть через справу Гонгадзе. Так воно й вийшло» надрукувала інтерв’ю із старшим оперуповноваженим ГУБОЗ МВС з особливо важливих справ Владиславом Кошмяковим і свої версії щодо вбивства нашого колеги.

Зокрема, Владислав Кошмяков сказав, що «у процесі слідства багато подій і фактів, які у своїх посмертних записках називав Гончаров, знайшли підтвердження і зараз кримінальна справа, яка з’явилася внаслідок його слів, знаходиться у Київському апеляційному суді». Водночас він пригадав, що у перший тиждень після його затримання Гончаров сказав, що «він не жилець». Бо, мовляв, виконував вказівки тих людей, які у той час були у владі. «Я вже засвітився, «спалився» з цим затриманням, мене приберуть будь-що», — цитує його слова працівник міліції.

Однак найцікавіше — інше. Виявляється, і тут Служба безпеки України залишила свій слід. Свого часу Ігор Гончаров заховав у тайнику певні речові докази у справі Гонгадзе. І вказав, де той тайник. Але, за словами Владислава Кошелєва, туди виїхала оперативна група СБУ, і з’явилося офіційне повідомлення про те, що вони знайшли нібито порожній ящик. Що було там насправді, працівнику ГУБОЗу невідомо.

Водночас з’ясовується, що, як стверджує Владислав Кошмяков, лідер «перевертнів» видавав себе за полковника СБУ. А його поплічники були впевнені у тому, що Ігоря Гончарова перевели із ГУБОЗу в СБУ. І вони навіть обмивали його погони полковника. Він розповів також про те, що лідера «перевертнів» частенько забирали із приміщення СБУ. З їхніх слів, вони очікували в автомобілі, тоді як Гончаров нібито зустрічався з одним із колишніх керівників СБУ.

Чимало цікавих публікацій про відносини Ігоря Гончарова і спецслужби оприлюднено в інтернет-виданні «Украина криминальная». Так, 7 червня 2004 року у публікації «Чорна стріла»: «Таємниці Ігоря Гончарова, частина третя: Гончаров живий?» невідомі автори написали, що «Ще під час служби у восьмому головному управлінні МВС Ігор Гончаров став агентом КДБ. Причому був він ініціативником, тобто сам запропонував свої послуги». КДБ, попри його неадекватну поведінку, допоміг «потрапити у жовтні 1990 року у тільки що створений спецвідділ при управлінні кримінального розшуку УВС м. Києва (трохи пізніше названий шостим відділом, а згодом —УБОЗом). Водночас у ній стверджується: «За інформацією, яку має «УК», Гончаров був поганим агентом. Жодна його інформація не була реалізована. Крім того, навіть у своєму відомстві від початку у нього були серйозні проблеми з дисципліною». А на початку 90-х, йдеться в публікації нижче, «Гончаров був знятий з агентурного обліку СБУ і відносини з ним були різко перервані». (Ми так детально аналізуємо ситуацію відносин Гончарова із Міністерством внутрішніх справ і КДБ-СБУ, оскільки Юлія Кім у вже згадуваній публікації «Ведомостей» висловила версію, що вбивство Георгія Гонгадзе могла скоїти банда «перевертнів», і звернула увагу на те, що 80 відсотків їхніх жертв були задушені. А в публікації, яку ми щойно цитували, уточнюється: «у 8 із 11, зафіксованих слідством, вбивалися за допомогою задушення». Одначе нам не відомо, чи Генеральна прокуратура відпрацьовувала цю версію. — В. К.)

Своє розслідування теми «Гончаров і спецслужби» надрукували через місяць — 22 липня того ж таки 2004 року — в «Украине криминальной» Святослав Речинський і Євген Лауер. Вони звернули увагу на «одне із «найкаламутніших» запитань у справі «перевертнів» — це зв’язок Гончарова із МВС, СБУ і ФСБ». Покійник, за їхнім твердженням (і не тільки. — В. К.), дуже активно розповсюджував інформацію і чутки про те, що він — діючий офіцер цих спецслужб. Вони пишуть: «Він кричав про те, що він офіцер СБУ, 16 травня 2002 року, коли його затримували у Києві на Михайлівській площі».

До речі, про участь співробітників Федеральної служби Росії у справі Гонгадзе (нібито вони займалися його пошуками) писав 13 листопада 2002 року у тій самій «Украине криминальной» її засновник Олег Єльцов, який, за його словами, трохи приятелював з Гончаровим. Понад те, журналіст стверджував, що Гончаров координував їхні дії. Окрім того, Олег Єльцов повідомив, що Ігор Гончаров у період президентської кампанії 1999 року сказав йому, що працював у штабі одного із кандидатів...

Вона стала прологом до усіх подій того року. Нагадаю, 25 березня 1999 року близько опівночі автомобіль, в якому їхав один із батьків-засновників, тодішній лідер Народного руху України, на високій швидкості врізався в КамАЗ, який саме розвертався. За офіційною версією, В’ячеслав Чорновіл став жертвою звичайної дорожньо-транспортної пригоди. Однак чимало політиків з правого табору офіційну версію поставили під сумнів. Ці сумніви посилилися на початку 2001 року. Але про це — дещо пізніше, оскільки й досі побутують різні версії і чутки щодо причин загибелі В’ячеслава Чорновола.

Скажімо, його син, народний депутат Тарас Чорновіл після затримання підозрюваного у вбивстві Георгія Гонгадзе колишнього генерала міліції Олексія Пукача дав прес-конференцію у холдингу «Главред». Її стенограму можна знайти в інтернеті за 23 липня минулого року. Ось що, зокрема, він сказав: «Сьогодні вже з’явилася відповідь Генерального прокурора. Медведько сказав, що перевірятимуть факти причетності Пукача до вбивства В’ячеслава Чорновола. Єдине, що мене засмучує в цій заяві, — констатація ним, що в кримінальній справі немає на сьогоднішній день матеріалів про причетність Пукача. При тому, що я знаю, що з 2005 року, коли було в черговий раз відновлене слідство, ім’я Пукача там чітко фіксувалося, його участь і його причетність тоді серйозно обговорювались слідством і було зафіксовано ряд фактів. Більше того, була помічена жорстка протидія виявленню конкретних фактів. Це, зокрема, знищення оперативної справи про стеження, яка зберігалася на той момент у Кіровоградському УВС. Буквально за день до виїзду слідчої групи з Києва всі матеріали, які зберігалися до того часу, хоча термін їх зберігання не минув, були абсолютно знищені». (Зверну увагу на таке: в попередній публікації ми писали, що Служба безпеки України знищила справу про стеження за Георгієм Гонгадзе, за словами керівника СБУ у 2005 році, бо, мовляв, — термін давності. А Тарас Чорновіл стверджує, що термін зберігання справи його батька ще не минув, хоча минуло майже шість років. Гадаю, ця інформація може бути приводом для роздумів з багатьох причин).

Однак про причетність міліції до загибелі В’ячеслава Чорновола вперше заговорили на початку 2001 року. Інформація ця була безпосередньо пов’язана зі справою про зникнення Георгія Гонгадзе. Після цього у суспільстві і заговорили про міліцейські «ескадрони смерті». Власне, щоб переконатися у цьому, треба подивитися стенограму засідання Верховної Ради за 10 січня 2001 року.

Того дня народні обранці заслухали Генерального прокурора Михайла Потебенька, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка і голову Служби безпеки Леоніда Деркача. Однак передусім зупинимося на запитаннях народних депутатів і відповідях на них Юрія Кравченка. Зокрема, він сказав, що йому відомо про те, що один з кандидатів у Президенти отримав відеоплівку, на якій якийсь полковник міліції сказав про те, що «проведені певні дії МВС щодо знищення народного депутата Чорновола і проведені певні дії по знищенню народного депутата Вітренко». (Нагадаю: 2 жовтня 1999 року у Кривому Розі під час зустрічі кандидата у Президенти Наталії Вітренко з виборцями було кинуто вибуховий пристрій. У результаті вибуху постраждало 49 осіб, у тому числі Наталія Вітренко, і одна людина загинула). Юрій Кравченко припустив: оскільки справа щодо злочину проти Вітренко була розкрита, то й плівка, мовляв, не пішла в хід. Натомість народний депутат Григорій Омельченко заперечив: мовляв, цю касету бачив на початку жовтня 1999 року і в ній йшлося про те, що у міністерстві за вказівкою пана Кравченка створено спеціальний підрозділ, який виконує брудну чорну роботу. Цим підрозділом за вказівкою пана Кравченка була розроблена операція зі знищення народного депутата України В’ячеслава Чорновола». І згадав запис, оприлюднений колишнім Головою Верховної Ради Олександром Морозом, на якому, мовляв, «є голос пана Кравченка і пана Кучми». Він наголосив, що «спеціалісти підтвердили автентичність цієї аудіокасети... І там є слова, голос... голос Кравченка, де він говорить, що у нас є такий спецпідрозділ, у якого ні моралі, нічого, тільки що, вони починають «глушить».

Григорій Омельченко знав, що каже. Аудіокасета може бути автентична. Але чому? На той момент була така собі двозначна відповідь голландських фахівців, які не змогли визначити ні те, кому належать голоси, ні те, чи запис був монтований. Відповіді з Віденського інституту журналістики, куди плівку, оприлюднену Олександром Морозом, передали «Репортери без кордонів», ще не було. Вона з’явилася пізніше і також була обтічною. Віденські фахівці також виявилися безсилі щодо автентичності голосів на записаній плівці, як і щодо того, чи маніпулювали записом. Детальніше про це можна прочитати в «Голосі України» у циклі публікацій «Касетна» бомба з фальшивою начинкою» (травень 2010 року).

Але сьогодні можна зробити й інший висновок після вивчення стенограми сесійного засідання Верховної Ради від 10 січня 2001 року. Кабінет Президента Леоніда Кучми почали прослуховувати, хоч би що там казав Микола Мельниченко про 1998 рік, лише після 25 березня 1999 року. Бо, переконаний, подробиці загибелі В’ячеслава Чорновола доповідалися главі держави. І можна було зманіпулювати голосами тих, хто брав участь у розмові. А якщо пригадати слова колишнього голови тимчасової парламентської слідчої комісії, яка займалася справою Георгія Гонгадзе, Олександра Жира («Голос України», 13 травня 2009 року №85) про те, що планувався злочин проти кандидата в Президенти Наталії Вітренко, а не проти Георгія Гонгадзе, то є часові рамки, в які вписується початок прослуховування головного кабінету країни.

А якщо вдуматися у слова Миколи Мельниченка, сказані днями про те, що це була спецоперація, спрямована на усунення Леоніда Кучми з посади Президента, який у 1999 році став главою держави де-факто, але не де-юре, то це також підтвердження того, що прослуховування кабінету на Банковій розпочалося влітку того року. Однак це свідчить і про те, що саме з 1999 року бере початок змова, що теоретично ми й намагаємося довести. Інші, а, можливо, й найголовніші, запитання: хто брав у ній участь? І як її спробували реалізувати? Які причини спонукали стати багатьох політиків — свідомо чи несвідомо — на бік змовників?

На них відповідь дати важко. Ми не слідчі, у нас немає ніяких матеріалів ні по «справі Гонгадзе», ні по «банді «перевертнів», ні по «справі загибелі В’ячеслава Чорновола», ні по багатьох інших, які могли б підказати, звідки розплутувати клубок усіх подій в Україні за останнє десятиріччя. Ми можемо лише висловлювати припущення, ТЕОРЕТИЗУВАТИ. Але сподіваємося, що наші роздуми з приводу змусять замислитися і суспільство. Особливо у наші непевні, хоча дехто й думає, що настала стабільність, дні.