Життя на газовій бочці

Від полум’я тягне жаром і чадним газом на багато метрів довкола. Жінка каже, що, коли спека та вітер, жар відчувається до самої хати, а бульбашки газу доходять до порога обійстя сусідки Наталії Зварич. Люди бояться: а що, як газ скупчиться та вибухне? Однак і телевізор вмикають, і світло, і газ, хоч їм радили від того утриматися.

Марія Мішко тут не живе — приїхала на вихідні до дочки Раї, що мешкає неподалік з чоловіком і двома дітьми. Жінка патрає біля вогню качку. Неподалік, за два метри від епіцентру полум’я, просто на землі закипає відро з водою. В іншому місці булькає відро з картоплею і відро з кашею. «Це сусідка варить їсти худобі», — пояснює жінка. — А чому має добро пропадати? Хоч якась користь від цього газу».

— Дочка вийшла заміж, — розповідає Марія. — Зараз сидить у декреті з малим Віталиком. Старша онука Наталя ходить до четвертого класу. Молоді зробили в хаті євроремонт, провели газ, каналізацію. А тепер там страшно жити. Мала Наталка каже: я так боюся за тата і маму! Вночі дитина прокинулася — а у вікні заграва. Думала, що хата горить, а то вогонь розгорівся.

Бабуся просить Наталку підкотити штанину та показати висипку на нозі. «І це через те, що ноги помила водою з криниці», — скаржиться вона.

Газ горить не лише локально, а й у багатьох місцях — блимає маленькими вогниками. Де не глянь, шиплять і лопаються газові бульки — у калюжах, на дорозі, потічку, що тече неподалік, траві.

Найближче до вогню, метрів за двадцять, знаходиться обійстя Наталії та Василя Зваричів. Обоє вони пенсіонери. Хоч село газифіковане, але в їх садибі газу немає, топлять пічку дровами. Їжу худобі варять на газі, що вибивається з-під землі. «Був період, коли бульбашки газу булькали вже під порогом, — розповідає Наталя. — Зараз трохи стихли. Воду з криниці давно не п’ємо — смердить газом. Використовуємо її хіба що на прання, а так беремо воду в сусідів, що живуть через автотрасу».

Чоловік Наталії хворий на астму. Зустрічає нас неприязно: пишуть тут, ходять, а все марно. Каже, що влада чекає на жертви. Отоді й забігає. А доти, видно, нічого не зміниться. «Торік у спеку загорілася суха трава, і вогонь поповз до хати. Ми із сусідкою подзвонили пожежникам, та вони їхати відмовилися. Самі тягли шланг до криниці і так загасили вогонь», — скаржиться пані Наталія.

Навесні ці сім’ї влада мала намір відселяти. Але на тому все і закінчилося. Кажуть, що на ліквідацію витоку газу треба 2 млн. гривень, і це лише на першочергові роботи, а таких коштів у бюджеті немає.

— Ми вклали в свою хату багато грошей, — каже Рая Москаленко, дочка Марії. — Чоловік два роки працював у Португалії, аби довести дім до пуття. Збудували криницю, провели газ, каналізацію. Куди тепер дітись? Всі мене питають, чи нам не страшно тут жити. Страшно, але куди йти з двома дітьми? У гуртожиток? А свиню і порося куди дівати — гонити у сільраду? Повна безвихідь. Газ іде в повітря, а ми за газ щомісяця платимо 700 гривень, а тепер, мабуть, платитимемо тисячу.

Усі надії в людей — на голову облдержадміністрації Михайла Вишиванюка: «Може, він це зрушить з місця». Та й днями прес-служба ОДА повідомила, що відбулися перемови з ДП «Західукргеологія» (дочірнє підприємство НАК «Надра України»), і воно пообіцяло у другій половині вересня розпочати роботи у Лісній Слобідці. Люди на це повідомлення ніяк не реагують: «Ми вже тих обіцянок наслухалися. А поки що, бачите, — нікого нема. Десь тиждень тому газовики приїжджали і огородили полум’я з одного боку металевими трубами. Але газ пішов в одну з опор, і мали новий факел. Тепер вогонь у трубі згас, але розгорівся під нею. Чи треба було цю огорожу ставити? Худоба на вогонь не піде. Люди — теж. А грошей, мабуть, на це чимало списали».

Івано-Франківська область.