Село Бережниця Дубровицького району — мальовничий куточок Поліського краю, колиска геніїв. Школу тут знайти просто: при дорозі стоїть на підвищенні стара (вгадується безпомилково, бо так тепер не будують) дерев’яна побілена хата, дивиться на світ високими вікнами.
Ще вищі двері впускають в коридор, де по праву руку на стіні вишитий український рушник з портретом Шевченка і так само вишитими рядками його безсмертного «Заповіту» — дарунок школі її випускниці Галини Сікідіної. Перед ним, як ілюстрація до Кобзаревих часів — майстерно сплетений ліщиновий тин, пузаті глечики на ньому і жовтогарячі соняшники.
— Колись тут, — розповідає директор ЗОШ Галина Кедрук, — була польська школа. Спочатку семирічна, а потім середня. В 1953 році вона випустила в світ сімнадцять перших десятикласників. Тепер навіть не віриться, що колись весь Дубровицький район мав три середні школи, одна з яких — Бережницька, найстаріша на всю округу. Сюди ходили учні з Володимирецького і Сарненського районів.
— Тоді класи були переповнені, — згадують вчителі з неприхованими нотками жалю. — Але потім по всіх «корчах» побудували типові школи, і зосталися ми сиротами. Тепер у нас 86 учнів, випускників тільки троє. Біда — школи нема такої, як треба. Один корпус аварійний, чотирнадцять грубок взимку палимо, дрова самі заготовляємо.
Лариса Вовчик, вчителька німецької мови, веде у шкільний музей Теодозії Бриж — генія в царині скульптури, яка саме тут, у Бережниці, 18 лютого 1929 року з’явилася на білий світ. Музей, до слова, заснував у 2000 році її колега, вчитель української мови і літератури Антон Антончик, блискучий краєзнавець і великий патріот (на жаль, уже покійний), і саме їй, Ларисі Іванівні, передав ключі до багатств свого дітища. Якби ви тільки бачили ці безцінні скарби минувшини!
Але найбільше експонатів, зрозуміло (і вони тут на чільному місці), все-таки стосуються життя і творчості Теодозії Бриж. Як-от ескіз встановленого в центрі Бережниці пам’ятника Тарасу Шевченку, який вона виготовила і подарувала землякам. Чи бюст одного з двох її синів Максима. Чи особисті речі, що належали цій напрочуд талановитій скульпторці, яка на території Західної України увічнила в бронзі 26 історичних постатей — Данила Галицького, Юрія Дрогобича, князів Святослава і Ярослава Мудрого... До того ж виконала їх так натхненно і правдиво, не відступивши ані на йоту від істини в одязі, взутті, обладунках, зброї — найменших деталях, що ці поводирі і спасителі, захисники і мученики України-Руси силою її таланту ніби воскресли, ніби прийшли до нас крізь віки...
Невіддільне від Бережниці ще одне славне ім’я — журналіста, поета, драматурга, гумориста, дослідника народної творчості і художника Авеніра Коломийця. Якщо трапиться вам бути в селі, неодмінно зайдіть у музейну кімнату, щоб побачити написаний його рукою портрет Тараса Шевченка, оцінити малярський талант цього видатного українця. Прочитайте його лист в оригіналі з Варшави до бережницького пасічника Мойсея Юрчука. Пройдіться, то недалеко, до шкільної їдальні: колись це була церковно-приходська школа, в якій Авенір Коломиєць учився. А ще трохи далі стоїть, досі зберігся дерев’яний будинок, в якому жив цей бережницький Іван Франко. Тепер це оселя вчителя хімії та біології Миколи Вороб’я. Вона оновлена, в добротній шалівці, не скажеш, що літ їй ого скільки. Але є (подбав новий господар) на ній меморіальна дошка, яка розповідає, що в цьому домі пройшли дитячі роки Авеніра Коломийця.
Цікаво, що колись Бережниця була не селом, а містечком. Згадувана Галина Кедрук пам’ятає, що у свідоцтві про народження її свекра Йосипа Кедрука записано: «мещанин». І дотепер старші люди, котрі народилися до Другої світової війни, — це міщани, решта, молодші віком, — селяни. І що прикметно: якщо другі на поліський манер говорять «кунь», «вуз», «пошлі», то перші розмовляють майже чистою українською.
Володимир КОМАРОВСЬКИЙ,Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
