В обрамленні озер

Пульмівська сільська рада розташована у прикордонній зоні. Її землі межують одразу з двома державами — Польщею і Білоруссю. Невеличке село Кошари, в якому лише 10 подвір’їв і 29 мешканців, — найближче до цих зарубіжних сусідів. Садиби тамтешніх господарів буквально впираються в кордон з Білоруссю, до польського ж — трохи більше кілометра. Місцина мальовнича. Довкруги щедрі на ягоди та гриби ліси. Поруч річка Західний Буг і озеро Ритець. Дихає патріархальним спокоєм і сусідня Вільшанка. Щораз, побувавши там, заздрю людям, які в ній мешкають. А таких тут небагато — лише 72. Про ще одне село, Залісся, красномовно свідчить його назва.

Щодо самого Пульма, то це справжній рай для всіх, хто любить тишу, спокій і чарівну природу. Дихається тут особливо легко. Напевно, звідси і така дивовижна назва села: дехто пов’язує її з латинським pulmo (pulmonіs) — легені, легко. І справді: з висоти пташиного польоту озера Світязь і Пулемецьке, на перешийку між якими розташоване село Пульмо, нагадують долі легень. Про красень-Світязь розповідати не буду. Скажу лише, що це найглибше (58,4 метра) і, напевно, поки що найчистіше озеро в України. Пулемецьке поступається йому площею.

Тож хіба я міг не скористатися запрошенням сільського голови Пульма і не приїхати на свято села в цю країну-озерію?

Коли через чотири з гаком години автобус нарешті зупинився біля павільйону з написом «Пульмо», не витримую і цікавлюся у водія: «Скільки ж то кілометрів сюди їхати?» «180», — відповів той. Хоч, як здалося, спідометр мав би показати усі 300. Напевно, усе через гіркий осад від тих останніх десяти кілометрів украй розбитої бруківки від пансіонату «Шацькі озера» до Пульма, які ми долали зі швидкістю пішохода. Виявляється, знущатися над людьми прекрасного озерного краю можна і за посередництвом цього, схожого на танкодром, шляху.

Двогодинна прогулянка селом дала змогу добре з ним познайомитися. Найбільше вразила центральна вулиця Пульмо. Завширшки вона, як столичний проспект — метрів 35. Треба віддати належне попереднім керівникам села, які подбали про його перспективу. Тепер у разі будівництва міжнародного автопереходу Адамчуки—Збереже через село може пролягти міжнародна магістраль.

Сподобався і центр села. Тут є все: і сільська рада, і храм, і пошта, і школа, і дитячий садочок, і будинок культури. Не кажу вже про масу торгових точок: хоч пиво купуй, хоч цвяхи та шифер. Запам’яталися й лавочки на вулиці. Майже біля кожного будинку облаштовано таке місце побачень з односельчанами. Це свідчить про товариську і відкриту душу мешканців Пульма.

Чимало доброго від своїх попередників запозичив нинішній сільський голова Пульма Федір Гловацький. Разом з депутатами він посприяв місцевій парафії в ремонті Святомиколаївського храму, якому 114 років. Наведено порядок і красу в дитячому садочку. Розпочато ремонт лікарської амбулаторії. Перекрито дах будинку культури, на черзі ремонт глядацької зали... В селі відкрито швейну майстерню. Тепер Федір Пилипович турбується, щоб кравчині мали досить роботи.

У планах на майбутнє: будівництво водогону і станції підготовки питної води, каналізаційної мережі, очисних споруд. Є наміри залучити інвесторів до спорудження на берегах Світязя і Пулемецького двох великих баз відпочинку. Це дасть можливість відкрити десятки нових робочих місць, забезпечити збут продукції місцевих селян.

Щодо самого свята, то розпочали, як і належить, із вшанування найстаріших і найавторитетніших людей села. Аматори сцени порадували хорошим концертом, місцеві богатирі змагалися в гирьовому спорті. Відбувся також аукціон з продажу поросяти. Найспритніші намагалися дістати з високого стовпа призи. Щоправда, не обійшлося тут і без найхитрішого, який першим забрався на слизьку жердину і забрав звідтіля все, що висіло.

Приємно здивував і Федір Гловацький, який зачитав односельцям списки всіх сільських старост, сільських голів, директорів школи починаючи з 1914 року, а також назвав усіх священиків Пульма за останні 140 років, не виключаючи з цього літопису навіть роки фашистської окупації. Подібних досліджень, напевно, не проводив ще жоден сільський голова Волині.

Того вечора ще довго перед сільським будинком лунали музика та пісні. Так мешканці приозерного села Пульмо весело попрощалися з літом 2010 року. Воно запам’яталося їм рекордною спекою і небаченим до цього велелюддям.

Залишаючи цей чудовий край, хотілося, щоб в Україні нарешті належно оцінили його туристичні та оздоровчі принади. Час вже залучити в розвиток озерного краю серйозні інвестиції, назріла також необхідність надати райцентру Шацьк, селам Світязь, Пульмо статуси курортів. Тут є все для цього: чиста, насичена сріблом і гліцерином вода озер, свіже повітря, ліси і луки...