— Завдяки шефам ми маємо новий вид терапії, — каже директор навчально-реабілітаційного центру «Горлиця» Дніпропетровської обласної ради Світлана Лебідь. — Бо коли діти оточені теплом, турботою, увагою, такими зручностями і такою красою, то це найкращий спосіб реабілітації й адаптації дитини для життя в соціумі. Коли вона зростатиме в таких умовах, то й у подальшому житті прагнутиме створити затишок і комфорт у власному домі. А наша школа для багатьох з них — це батьківський дім. Ті, хто мають родини, їдуть додому тільки на вихідні. Більше третини — сироти.

Нинішній навчальний рік тут почали у відсотків на сімдесят реконструйованому приміщенні. Причепурилася будівля зовні і всередині обновилася. Голова ради сприяння соціальної підтримки співробітників і ветеранів управління СБУ в Дніпропетровській області Віктор Мельниченко показує відремонтований хол, гарно устатковану їдальню. До ремонту, каже він, її називали харчоблоком, що різало слух, а вигляд не радував око. Шкільній актовій залі, у якій завершуються роботи, можуть позаздрити будинки культури — тут усе сучасне, починаючи від стін і закінчуючи апаратурою. А щоб зайти у дівчаче спальне крило, довелося роззуватися. Всюди — килими, гарні нові меблі, кімнати не схожі одна на одну, як у гуртожитку. Санітарні приміщення сяють кахлями і новою сантехнікою, а пральня обладнана новими машинами. Усе це зроблено шефами за останнє літо. Торік вони облаштували модель трикімнатної квартири з усіма зручностями, де є кухня, дитяча кімната, вітальня — для того, щоб діти вчилися поводитися в домашніх умовах, уміли користуватися побутовою технікою. Тепер можна сказати, що модель «дому» розширила площу.

У «Горлиці» навчаються 150 дітей, які мають відхилення у фізичному і психічному розвитку. Крім освіти за спеціальними програмами, тут отримують ще й спеціальність — палітурника-брошурувальника, озеленювача, садового дизайнера, освоюють і швацьку справу, а найпопулярніша професія штукатура. «Наші учні виходять з таким рівнем кваліфікації, який мають випускники ПТУ», — похвалилася Світлана Лебідь. Із 29 цьогорічних випускників частина пішли навчатися до професійно-технічних училищ, частина працевлаштувалися.

На першовересневій урочистій лінійці працівники обласного управління СБУ були почесними гостями і в Дніпропетровській загальноосвітній спеціальній школі-інтернаті для слабозорих дітей. Веселе театралізоване свято, на яке зібралися не тільки батьки, а й жителі сусідніх будинків, відбувалося на просторому шкільному подвір’ї, звільненому від старих тополь і викладеному тротуарною плиткою. Директора школи Антоніну Набокіну надзвичайно тішили ще і відремонтована шефами теплотраса, і новенький дах на школі. Завершується ремонт в актовому залі, після якого шефи обіцяють взятися за хол, який свого часу був зашитий пластиком, а це, як виявилося, не найкращий варіант ні у плані дизайну, ні для здоров’я дітей. Виділених із бюджету 800 тисяч гривень вистачило на заміну системи опалення — в одному корпусі і частково в іншому.

Ця школа розрахована на 190 місць, і всі вони зайняті. Просяться й з інших областей, зараз є учні з Кіровоградщини, Херсонщини, Вінниччини. Вчаться тут на рік довше — програма спеціально розтягнута, аби уникнути великих навантажень.

За словами директорки, рекламу школі роблять переважно батьки. А рекламувати є що: сім із восьми нинішніх випускників (восьмий не зміг за станом здоров’я) після 12 класу продовжили навчання в університетах, коледжах , училищах. І ще одна безцінна допомога шефів (хоч вартість її можна порахувати у гривнях, а от як порахуєш ті можливості, які відкриває вона для вихованців школи): понад тридцять дітей прооперовано — комусь прибрали косоокість, а комусь замінили кришталик. Одна операція коштує від 3,5 тисячі до 9 тисяч гривень. У батьків (а це зазвичай малозабезпечені родини) таких грошей немає. Ще більше півсотні учнів оглянули і пролікували в клініках області.

— Ми й надалі допомагатимемо нашим підшефним, — запевнив начальник управління СБУ, генерал-майор Володимир Верхогляд, який особисто контролює виконання робіт на цих об’єктах. У його розумінні бути шефом у дітей, а тим паче в обділених здоров’ям і родинним теплом, — це не тільки цукерки їм на свята дарувати, а й намагатися прихилити до них долю, зробити світлішим кожний день.