Реальний стан вітчизняної економіки — об’єктивний доказ неспроможності чинної влади

Спрямований до уваги народних депутатів матеріал дає чимало підстав для роздумів, особливо якщо доповнити його інформацією Держкомстату України, а також оцінками вцілілих незалежних журналістів. Аналітики НБУ фіксують деяке покращення макроекономічної ситуації, вказують на зростання промислового виробництва за перше півріччя на 12% (щоправда, Держкомстат подає цифру 11,1%). Водночас у аналітичному матеріалі прямо вказується, що «позитивна динаміка макроекономічних показників... відображає низьку базу порівняння в минулому році і в умовах відсутності вагомих заходів зі структурного реформування економіки продовжувала демонструвати залежність від змін зовнішньої кон’юнктури».

Перша половина 2009 була апогеєм світової кризи, вихід із неї розпочався у другій половині минулого року, ще під час діяльності уряду Ю. Тимошенко. Переважна частка приросту економіки за перше півріччя поточного року отримана у першому кварталі, коли нинішній уряд М. Азарова ще й не приступив до роботи. Якби взяти динаміку економіки не порівняно з показниками річної давності, а побудувати графік місяць за місяцем, то було б наочно видно, що новий уряд не лише не додав темпів, а просто використовує інерцію поштовху, який отримала економіка на рубежі 2009—2010 років, і цей поштовх поступово втрачає свою дієвість. Як вказує Міністерство економіки України, посилаючись на дані Держкомстату: «У ІІ кварталі 2010 року проти відповідного періоду 2009 року зростання ВВП становило 6% (у І кварталі 2010 року — на 4,9%), що підтверджує факт просування економіки України уперед на шляху виходу з кризи». Вимірювання ВВП здійснюється за акумульованими його обсягами, тож урядовий орган визнає, що з 6% приросту урядові М. Азарова належить лише 1,1%.

Важливо уточнити, що так гучно пропаговане владою «прискорене зростання промисловості» відбулося в основному за рахунок тих галузей, які не впливають вирішальним чином на добробут населення. Так, хімічне виробництво збільшилося на 24,4%, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів на 14,8%, машинобудування в цілому на 31,3%, причому в основному за рахунок виробництва транспортних засобів (збільшилося на 61,7%, майже повністю завдяки виконанню попередніх замовлень КрАЗом). Зрозуміло, що весь ефект від активізації діяльності цих галузей, які майже повністю належать невеликій групі приватних власників, проявився у вигляді збільшення їх прибутків.

У такій комплексній сфері, як виробництво та розподілення електроенергії, газу та води зростання становить 13,3% — холодна зима і спекотне літо потребували значної кількості додаткової електроенергії для опалення взимку і роботи кондиціонерів улітку.

Якщо ж оглянути звітні показники Держкомстату у плані фізичних обсягів продукту матеріального виробництва, то перше півріччя 2010 року показує загальне зниження обсягів майже за всіма видами продукції. Так, видобуток вугілля досяг лише 96,9% від показників кризового 1-го півріччя 2009 р., сирої нафти — 86,6%, природного газу — 94%, газового конденсату — 93,7%, попутного нафтового газу — 84,3%. Збільшення натуральних обсягів відзначається лише у сфері видобутку залізної руди і деяких видів неорганічних природних копалин, які в основному працюють на потреби металургійного комплексу.

Досить значне — на 43,2% збільшення введення в експлуатацію житла свідчить не про відновлення будівельної активності, а є тимчасовим явищем. У 2010 році зареєстровано як новопобудовані значну частину раніше зведених житлових будинків, господарських та виробничих споруд тощо відповідно із запровадженим ще урядом Ю. Тимошенко «Тимчасовим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків із господарськими спорудами та будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт». У цілому ж у будівельній сфері спад розпочався раніше за інші галузі, найбільшим був у 2008 році і досі не закінчився. Обсяг будівельних робіт за перше півріччя 2010 у порівнянних цінах становить усього 83,3% проти січня-липня попереднього року. Найбільше скоротили діяльність підприємства, які здійснюють будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітену (на 40,1%); обсяг зведення будівель становить лише 81,7% до відповідного періоду минулого року. Зросли лише обсяги монтажу та встановлення збірних конструкцій на 5%, але ж ця діяльність становить лише 2,1% будівельної сфери загалом.

Що ж стосується тих сфер, в яких безпосередньо формується матеріальний продукт для споживання населення, то зрушень порівняно з кризовим 2009 роком майже не помітно. Як позитивне можна відзначити деяке нарощування обсягів у легкій промисловості — загалом на 5,9% відносно першого півріччя 2009 р. На 3,8% збільшилося виробництво вовняних тканин, на 18,1% — тканин із хімічних волокон тощо. При цьому слід зауважити, що вітчизняне виробництво у споживанні цих товарів займає настільки незначну частку порівняно з імпортом, що говорити про вплив пожвавлення легкої промисловості на життєвий рівень українських громадян не доводиться. Тож не варто вишуковувати глибокий зміст у тому, наприклад, що чоловічих пальт, курток та плащів випущено на 1,1% більше, зате костюмів — на 45,7 % менше. Українці в масі одягаються в польський, турецький, неякісний китайський ширпотреб, а то і взагалі у секонд-хенд.

Відносно істотно збільшила обсяги лише одна галузь із тих, що працюють безпосередньо на потреби громадян — українська фармацевтика, де випуск збільшився на 38,9%. Вітчизняні ліки, як і багато інших товарів масового споживання, займають лише чверть внутрішнього ринку (хоч Україна і успадкувала розвинуту фармацевтичну галузь), однак зростання і без того непомірно високої вартості імпортних лікарських засобів внаслідок падіння обмінного курсу гривні змусило громадян звертатися до лікування дешевшими вітчизняними препаратами. При цьому ефективність лікування загрожує зниженням — багаторічне засилля імпортних препаратів призвело до такого стану, що українська фармацевтична промисловість із 11422 препаратів, зареєстрованих в Україні, здатна виробляти лише 3321, тобто 29%, причому майже всі лікарські засоби, які виробляються в Україні, є «генериками», тобто застарілими, сучасні інноваційні ліки повністю імпортуються.

У виробництві продовольчих товарів, де в Україні вдалося зберегти основну роль за національним виробником, відбувся реальний спад, і це свідчить про погіршення стану харчування наших громадян навіть порівняно з часами кризи. Загалом випуск харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, за даними Держкомстату, за перше півріччя 2010 року порівняно з попереднім роком становить 101,4%, водночас виробництво продукції сільського господарства скоротилося на 0,6%, причому у аграрних підприємствах — на 4,7%; становище дещо поліпшили підсобні господарства населення, де кількість вирощеного зросла на 3,6%. Зрозуміло, що це означає лише те, що українці мають усе менше можливості забезпечити себе продовольством за рахунок придбання його у торгівлі і все більше покладають надію на власні городи.

Приріст продукції одержано на підприємствах із виробництва олії та жирів (10,3%), у кондитерській та м’ясній промисловості (відповідно 5,3% та 5,0%). Водночас спостерігалось зменшення обсягів виробництва продукції в переробленні та консервуванні овочів та фруктів (на 7,3%), тютюновій промисловості (на 5,5%), молочній промисловості (на 3,6%), виробництві напоїв (на 0,8%). З останньої групи слід відзначити істотне зменшення виробництва різноманітних соків — їх вироблено всього 86,5% порівняно з минулорічним періодом.

Хоч виробництво обробленого молока і збільшилося на 3,3%, але випуск таких важливих для пересічного споживача харчових продуктів, як жирові суміші (смак чистого вершкового масла українці давно забули), становить усього 88% до минулого року, жирних сирів — 87,9%, кисломолочних продуктів — 96,4%. Навіть виробництво хлібобулочних виробів зменшилося порівняно з минулим роком і становить усього 96,4% —- це напевно вже не компенсувалося збільшенням на 7,7% випуску солодкого печива.

У нинішньому році порівняно з минулим населення отримало дещо більше коньяку і бренді (на 3,4%), зате менше вироблено цукрових кондитерських виробів (на 5,6%), горілки та інших міцних спиртних напоїв (на 9,4%), лікерів і наливок на 19,7%, пива на 1,6%, самого спирту на 3,2%, сигарет на 6,1%. Якби це стало проявом поширення здорового способу життя, то таке явище можна було б лише вітати, але ж скорочення кількості населення свідчить про інше. Як вказує Держкомстат, упродовж січня—червня 2010 р. чисельність населення країни зменшилася на 103,1 тис. осіб, що у розрахунку на 1000 жителів становило 4,5 особи.

Не відбулося реального покращення життєвого рівня масових категорій населення, хоч обіцянка його різкого підвищення і була основним рушійним мотивом голосування за нинішню владу. Зараз їй доводиться банально обманювати своїх виборців, ігноруючи навіть об’єктивну реальність. Зокрема, офіційна інформація від Міністерства економіки та Держкомстату України твердить про зростання споживчих цін станом на кінець липня 2010 року на 3,1%, що дійсно менше у порівнянні з кризовим 2009 роком, коли воно становило 8,5%. Національний банк у своєму повідомленні також вказує на зниження показника інфляції, однак станом на червень називає цифру 6,9%. В аналітичній записці НБУ прямо стверджується, що «чинником спадаючої динаміки споживчої інфляції залишився низький рівень попиту, зростання якого стримує все ще низький рівень реальних доходів населення». Втім, навіть розбіжність у показниках від різних державних органів мало хвилює українських громадян — вони вірять не урядовій пропаганді, а власним очам і стану свого гаманця. Нехай не лише з вини української влади, а й через страшну посуху цього літа трималися надзвичайно високі ціни навіть на сезонні овочі і фрукти, недобір врожаю зернових вже зараз піднімає ціни на крупи і навіть хліб. З другого півріччя вступає в дію додатковий інфляційний чинник — підвищення цін на газ для населення і комунальних тарифів. Ще не вся преса підкорилася тотальній владі, «Економічна правда» пише: «у серпні стали стрімко дорожчати продукти: хліб — на 2,4%, масло — на 5,8%, алкоголь і тютюн — на 3,7%, молоко, сир і яйця — на 2,3%. Ситуація у м’ясо-молочній галузі не змінилася на краще. Поголів’я худоби і далі скорочується, дорожчають корми, відповідно, зростає у ціні і продукція». І в цих умовах влада безплідно намагається заспокоїти себе і обдурити населення твердженням про «уповільнення зростання цін».

Слід додати, що для боротьби із зростанням цін урядом М. Азарова використовуються надзвичайні і навіть протизаконні важелі тиску на товаровиробників і торгівців, щоби силовими адміністративними методами утримувати ціни навіть у тих випадках, коли їх підвищення спирається на реальне збільшення собівартості. З початку роботи нового уряду виник більш як чотирикратний розрив у темпах зростання цін виробників і цін споживчого ринку. Ціни виробників відображають об’єктивне зростання виробничих витрат, яке не можна зупинити методами примусу. Якщо в таких умовах посилювати тиск на споживчі ціни, то через короткий проміжок часу така політика призведе до скорочення випуску промислових і продовольчих товарів, після чого справа завершиться закономірним ціновим стрибком. У період урядування Ю. Тимошенко вирувала економічна криза, однак тодішній уряд спромігся підтримувати платоспроможний попит на необхідному рівні — за перше півріччя 2009 р. у порівнянні з таким же періодом 2008 р. ціни виробників зросли на 4,9%, а споживчі, тобто ціни остаточної реалізації — на 8,5%, і це підтримувало попит навіть у скрутних кризових умовах.

Уряд М. Азарова не зумів створити сприятливі умови для безпосередніх виробників, і вони не проявляють активності у розширенні обсягів своєї діяльності. Вже зараз статистика вказує на тривожний симптом — зниження на 7,4% інвестиційних вкладень у основний капітал навіть у порівнянні з кризовим 2009 роком. Тобто інвестори скороченням виробничих капіталовкладень реагують на непрофесійну діяльність і словесну демагогію нинішньої влади.

Значно гірше постає справа з наповненням державного бюджету. Як би там не було, але обсяги ВВП і промислового виробництва у нинішньому році дещо збільшилися, пік кризи минув, і можна було б очікувати покращення наповнення державної скарбниці. Відповідно до затвердженого бюджету на поточний рік податкова служба мала б перерахувати в неї на 40% більше грошей, ніж у 2009 р. Однак надходження державі від економічної діяльності далеко відстають від приросту обсягів цієї діяльності. Міністерство економіки інформує, що реальні доходи Зведеного бюджету за І півріччя 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. збільшились всього на 0,9%, Державного — на тих же 0,9%. Державний бюджет виконано з дефіцитом у розмірі 26533,6 млн. грн. (торік — 10604,5 млн. грн.). Як результат, заробітна плата у бюджетній сфері у нинішньому році практично заморожена, до того ж уряд дав обіцянку МФВ продовжити цю практику і в наступні роки.

Представники нинішньої влади, перебуваючи в опозиції, нещадно критикували своїх попередників за нібито надмірний дефіцит бюджету, надмірно грошову емісію і зайві зовнішні запозичення. Між тим у часи фінансової кризи всі без винятку держави користуються бюджетним дефіцитом, збільшенням грошової маси в обігу і запозиченнями як інструментами подолання кризи. Якби уряд Ю. Тимошенко допустив хоч би часткову невиплату зарплат у бюджетній сфері та пенсій у часи, коли у приватному секторі відбувалися масові звільнення та багатомісячні затримки урізаної заробітної плати, економіка впала би у колапс. Фахівці з макроекономіки стверджують, що в період стагнації кожна виплачена людям бюджетна гривня, створюючи платоспроможний попит і рухаючись у ланцюгу покупців-продавців, у кінцевому підсумку за рік обертається 6 гривнями додаткового ВВП.

Однак, отримавши владу, нинішні наші керманичі засвідчили повну нездатність мобілізувати доходи від нормальної економічної діяльності і набагато збільшили застосування екстремальних фінансових інструментів порівняно з попереднім урядом. Варто нагадати, що в 2009 році Національний банк України, керуючись вказівками В. Ющенка, всіляко гальмував антикризові заходи Ю. Тимошенко. У той час, коли в усіх країнах центральні банки для подолання стагнації збільшували грошову масу в обігу (у США взагалі вдвічі), НБУ за перше півріччя 2009 року скоротив грошову базу на 1,4%. Вилучення депозитів громадянами з банків ще більше погіршило забезпеченість економіки грошима, грошова маса в Україні загалом зменшилась на 8,5%, готівки в обігу (тобто на руках у потенційних покупців) навіть після масового вилучення депозитів з банків стало менше на 1,9%. Зараз, коли криза вже не так гостра, наш центробанк збільшив грошову базу на 14,8%, тому кількість грошей в економіці зросла на 13,1%, а готівки в обігу — на 11,5%. Об’єктивно, ці дії мали б суттєво підтримати економічну активність у країні. Фактично, уряд М. Азарова за короткий час вкинув у економіку понад 40 мільярдів новостворених грошей, однак збільшив дефіцит бюджету на 88,4%, наростив прямий і гарантований борг України більш як на 8 мільярдів доларів. І цього виявилося замало — шляхом принизливого випрошування та згортання підтримки малозабезпечених і пенсіонерів нинішній уряд домігся гарантії нової позики МВФ на 15 мільярдів доларів США.

Незважаючи на грошові вливання в економіку і нарощування державних боргів, за період нинішньої влади заборгованість із виплати заробітної плати, яка виникла у період кризи, не лише не ліквідована, а станом на липень 2010 року збільшилася проти відповідного періоду минулого (кризового) року на 9,3%.

Знову-таки нагадаю, що уряд Ю. Тимошенко хоч і брав кредити у того ж МВФ під час кризи, але домігся і отримання дивідендів від нього, причому не зупинив дію жодної соціальної програми. У відповідь на вимоги міжнародних фінансових організацій підвищити ціни та тарифи Україна у 2009 році відмовилася від продовження позик і не використала значну частину вже узгоджених кредитів. Як тільки криза пішла на спад, наш уряд почав зменшувати борг — лише державний за 1 кв. 2010 р. на 200 млн. доларів США, а зовнішній борг загалом знизився на 500 млн. доларів. На завершення свого перебування при владі Ю. Тимошенко практично ліквідувала найбільш тяжкі наслідки фінансової кризи, передусім — довела реальну заробітну плату до передкризового рівня. Зростання реальних доходів громадян почалося вже в ІІІ кварталі 2009 року і продовжувалося до закінчення прем’єрства Ю. Тимошенко. Його темпи були вищими, ніж у ІІ кварталі 2010 року, коли владу прийняв уряд М. Азарова.

Як видно з об’єктивних статистичних викладок, ніякої реальної активізації економіки в Україні після приходу до влади нової команди не відбулося. Єдине, що ця влада зуміла — це згорнути майже всі демократичні завоювання української незалежності і всупереч конституційним засадам встановити в Україні фактично тоталітарний партійно-олігархічний тип правління. Під його гнітом поки що вцілілі підприємства, як образно сказав один журналіст, борються за виживання і намагаються якось стабілізувати свою виробничо-фінансову діяльність. Побудована свого часу М. Азаровим податкова система подвійно неефективна: фіскальний тиск на учасників економічної діяльності нестерпний, але податків збирається вдвічі менше, ніж могла б при нормальному стані дати державі економіка. Зараз Україна, за оцінкою Всесвітнього економічного форуму 2010 року, займає 128 місце серед 133 країн за показником «об’єм та ефективність оподаткування», а після очікуваного прийняття нового Податкового кодексу скотиться ще нижче.

При всьому тому віце-прем’єр Борис Колесніков урочисто заявляє: «Все, що міг зробити уряд у плані лібералізації економіки, він уже зробив. Залишилось отримати довір’я парламенту і підпис Президента». З того, як парламент «висловлює довір’я» слухняним голосуванням за безглузді і антиконституційні рішення, зрозуміло, що чекати спротиву від парламентської коаліції не варто, а Президент усе підпише — досі жодного разу не заперечив рішенням дисциплінованої більшості.

Сам Президент В. Янукович нещодавно пообіцяв, що Україна до 2020 року увійде до переліку 20 найбільших економік світу. Щоби зрозуміти утопічність таких заяв, варто нагадати, що зараз наша держава за валовими обсягами економіки перебуває у шостому десятку країн, а в розрахунку економічного продукту на душу населення — наприкінці першої сотні. При нинішньому стані виробничої сфери і тих перспективах, які проглядаються з безпосередніх дій влади, скоріш можна очікувати переходу України до числа безнадійних аутсайдерів.

Не так критика з боку опозиції, як об’єктивна статистика і реальна дійсність відкривають українцям очі на справжнє обличчя нової влади, яка не лише нездатна виконати свої передвиборні обіцянки, але своїм непрофесіоналізмом і відвертим підпорядкуванням інтересам великих олігархів здатна вкинути Україну у глибшу економічну прірву, ніж це зробила світова фінансова криза.