Нещодавно мені пощастило відвідати Лаврівський монастир (Старосамбірський район Львівської області), що заворожив і закохав у себе. Тут дивовижна атмосфера, привітний настоятель отець Миколай, чарівна природа й багато таємниць, захованих у монастирських стінах.

Лаврівський монастир відсвяткував 800-річчя, можна собі лиш уявити, скільки він пережив! Був місцем прощ, осередком духовності, культури й науки.

Своєю назвою Лаврів завдячує Лавру — нібито це чернече ім’я великого литовського князя Войшелка Мендовговича. Він був кумом князя Лева Даниловича, служив ченцем у Преображенському монастирі в Спасі та Онуфріївському — в Лаврові.

Саме у Лаврові у ХІІІ—ХV століттях зберігалася єдина у Східній Європі часточка мощей святого Онуфрія. Цю реліквію викрадено або знищено під час турецько-татарських набігів ХV—ХVІ ст. Може, останки святого й досі лежать у лаврівській землі, адже грабіжників цікавила дорогоцінна посудина, де зберігали мощі святого. А прах святого Онуфрія, мабуть, просто висипали на землю.

Святий Онуфрій — покровитель породіль. За походженням — перський принц, який жив у ІV столітті. Виховувався в монастирі в Єгипті, а згодом подався у пустелю, де прожив майже 60 років.

У підземеллях храму святого Онуфрія захоронено останки багатьох світських та духовних особ: Київського православного митрополита Антонія Винницького, Перемишльських греко-католицьких єпископів Інокентія та Юрія Винницьких, Єрусалимського митрополита Макарія Лігаріду, молдовських господарів Костянтина Басараба і Стефана Петричайка.

Засновником монастиря довго вважали галицького князя Лева Даниловича. Перед смертю князь постригся у ченці Спаського монастиря, де й помер 1301 року. За переказами, його поховано у Лаврові.

Перша документальна згадка про Лаврівський монастир є у грамоті польського короля Ягайла (1407). Церква святого Онуфрія — єдиний збережений галицький монастирський храм XІІІ століття.

Тут неповторна аура

З приходом радянської влади в 1939 році монастир закрили. Взагалі прикордонні землі, до яких належав і Старосамбірський район, були закриті для пересічних громадян. І тільки зі здобуттям незалежності Україною бойківські землі почали розкривати свою красу для гостей. Для туристів тут є багато цікавих місць і пам’яток. Неподалік Лаврівського монастиря у селі Спас височіє величезний Спаський камінь. За легендою, нечистий задумав знищити монастир і кинути на нього великий шмат скелі. Настоятелю храму приснився сон, що монастирю загрожує біда, і він почав гаряче молитися. Тоді зійшов з гори святий Іван Хреститель і відігнав нечистого, а скеля впала в Спасі й лежить там і понині.

У тому ж селі Спас є залишки фундаменту замку короля Лева Даниловича. Сьогодні вони законсервовані, але з горба, на якому височів замок, відкривається чарівний краєвид, і аура тут особлива.

Ті, хто читав твір Галини Вдовиченко «Тамдевін», пам’ятають, що там описано замок Гербуртів — таємниче чарівне місце. Так ось, залишки цього самого замку — поблизу Лаврова, коло містечка Добромиль. Ще цей край багатий на неповторні архітектурні пам’ятки — бойківські дерев’яні церкви. Найстаріші — св. мучениці Параскеви П’ятниці в с. Стара Сіль (1440 р.) та храм Зіслання Святого Духа (1464 р.) в лісі поблизу с. Губичі. З цих країв походить і найстаріша вишита ікона.

Трагічна сторінка історії району — урочище Саліна на околиці Добромиля, де під час відступу радянських військ було вбито енкаведистами від 3 до 5 тисяч в’язнів Перемишлянської та Добромильської тюрем.

У селі Хирів зберігся комплекс єзуїтської школи, який сьогодні міг би використовуватися як вищий навчальний заклад закритого типу, котрих є багато в Америці та Центральній Європі.

Й знову пишуть ікони

Лаврівський монастир — колись відомий центр освіти. З 1693 року тут знаходився новіціят, що згодом переріс у семінарію. Відомою була головна окружна школа (1788—1911 рр.). У 20—30-х роках ХХ століття в монастирі був розташований Василіянський ліцей. Лаврівська бібліотека — одна з найбільших у Західній Україні в ХІХ ст., в архіві монастиря зберігалися пергаменти XІІ—XІІІ століть, грамоти князя Лева, польських королів, рукописи XV—XVІ століть, писані золотом, стародруки, грамоти гетьманів, книги Петра Могили.

У 1910 році відомий митець Модест Сосенко знайшов під живописом фрески середини ХVІ ст. Для України це унікальна знахідка, адже розписи цього періоду поза Лавровом є лише в Польщі. Над фресками працювало щонайменше п’ять майстрів. Серед них були митці провідної тоді на західноукраїнських землях Перемишлянської школи релігійного малярства.

Монахи повернулися до монастиря у 1994 році. Почалася довга й клопітна праця з відновлення храму. Та тільки цим  не обмежується робота священнослужителів Лаврівського монастиря. Цього року вони спільно з викладачами та студентами Львівської державної академії мистецтв та Олесем Дзиндрою вирішили відновити традиції написання бойківської ікони. Протягом десяти днів у серпні, в рамках міжнародного фестивалю культури «Карпатія-2010», у Лаврівському монастирі святого Онуфрія працювала Міжнародна школа бойківського іконопису. Наступного року планують знову провести навчання для всіх бажаючих.

У подальшій програмі цьогорічного фестивалю — проведення скульптурного пленера з 1 по 30 вересня. Учасники працюватимуть над створенням арт-саду, який увічнить у камені видатних історичних постатей бойківського краю. 26 вересня у рамках «Карпатії-2010» відбудеться фестиваль нематеріальної культури, де народні колективи покажуть пісні, танці та обряди Бойківщини.