Учора під стінами Кабінету Міністрів України мала відбутися всеукраїнська акція протесту інвалідів праці. Але розгорнути плакати зі своїми гаслами її учасникам так і не вдалося. Як з’ясувалося, літні й не зовсім здорові люди до столиці приїхали марно. В усьому винен — візит офіційної делегації з Казахстану. Напередодні ввечері суд ухвалив: заборонити проведення громадських зборів у центральній частині міста, поки у країні гості. Адже що можна подумати про державу, в якій на мітинг збираються шахтарі-інваліди, наймолодшим з яких 60 років?
Про те, що свої вимоги під стінами Кабміну вони так і не озвучать, члени всеукраїнського союзу громадських організацій «Союз шахтарів-інвалідів і потерпілих на підприємствах України» дізналися тільки вчора вранці.
— У нас є постанова суду, де написано, що 14 і 15 вересня проводити збори у центральній частині міста заборонено, — каже майор міліції, показуючи згаданий документ. — Я розумію вас і ваші проблеми. Але в мене є постанова, і я зобов’язаний стежити за її виконанням.
Питання про те, чому не можна було попередити про таке рішення заздалегідь, зависло у тиші. Замість відповіді страж порядку запропонував шукати компроміс. Наприклад, відправити «старших» на переговори до чиновників, а іншим залишитися відпочивати у парку напроти Кабміну.
— Що ж це таке, — дивувалися учасники акції, — у демократичній державі забороняти проведення мирних зборів. Ми хочемо особисто подивитися в очі тим, хто братиме нас «під білі руки». Чи вистачить їм сміливості, а головне — совісті.
Сподіваючись на останнє, учасники мітингу стрункими рядами все-таки висунулися у бік Кабміну. Підійти прямо на площу перед будинком шахтарі, щоправда, не ризикнули. Розташувалися на тротуарі через дорогу. Проблеми в них, як з’ясувалося, одні на всіх. Пропрацювавши 20—30 років у шахтах і пішовши на пенсію, як то кажуть, за показаннями лікаря, їм доводиться з боєм вибивати у держави обіцяні законодавством соцгарантії.
Груди в нагородах, у руці інвалідний ціпок, в очах надія на справедливість — ветеран праці Олександр Баранчук з Донецька приїхав відвойовувати свої права:
— У нас у всіх спільні проблеми. І, чесно сказати, ми взагалі їх звикли вирішувати шляхом переговорів. Але, на жаль, нас влада не бачила й не чула. Тому на нараді нашої організації було ухвалено рішення провести цю акцію. Я згоден, що це дико, коли хворі люди виходять на вулицю обстоювати свої права. Адже свого часу вони вклали свої сили й здоров’я в економіку країни. Але якщо нічого більше не залишається? До слова, у наших гаслах нічого страшного немає. Ми просто звертаємося до Президента із проханням допомогти нам.
Всі свої вимоги учасники акції оформили документально. Причому не просто перелічили проблеми, а й запропонували варіанти їх розв’язання. Скажімо, щоб надалі не обмежувалися права потерпілих на виробництві — є ідея ухвалити спеціальний закон «Про статус і соціальний захист потерпілих на виробництві».
— Також у нас у Законі «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві...» у 29 статті сказано, що розмір страхових виплат перераховується також у випадку зростання середньої заробітної плати. Але в порушення всіх норм, цей перерахунок робиться лише на коефіцієнт зростання середньомісячної реальної зарплати. Ще одна проблема — напружені стосунки між потерпілими на виробництві різних років. Учасники акції не приховують: мовляв, прикро, коли одержуєш у рази менше порівняно з тими, хто на пенсію йде зараз. Адже працювали вони не гірше. — До прикладу, у мене є друг. Він на 20 років молодший. І нині, коли ми заходимо з ним у магазин, то він на свою пенсію може купити більше, ніж я. Багатьом через цей факт дуже образливо, — каже Олександр Баранчук. Проблем у шахтарів-інвалідів набралося на шість аркушів друкованого тексту. Сподіваємося, у щільному графіку наших можновладців все-таки знайдеться час, щоб з ними ознайомитися й хоч щось спробувати вирішити.
Інші фото з цієї події шукайте в фотомагазині на сайті www.golos.com.ua.
