В Україні 1 вересня є одним із традиційних свят, що стосується більшості українських родин. Принагідно хочу привітати всіх колег-учителів та викладачів, студентів, школярів і їхніх батьків із початком нового навчального року. Для мене, як і для більшості співгромадян, цей день пов’язаний з найкращими спогадами, адже дві дитини вже закінчили школу та вітчизняний університет, третій 1 вересня вдруге відкриє для себе шкільний клас і сяде за парту. Сам я у парламентські пенати потрапив будучи викладачем Запорізького педагогічного училища і з великим задоволенням згадую колег та студентів, час, проведений у нашому педагогічному колективі, який значною мірою сформував і мене особисто.

Утім, свято є одночасно приводом обговорити проблеми, які заважають нашій освіті розвиватися. Формоутворювальним чинником, що найбільше впливає на систему освіти, є влада, її політика — вона і визначає, куди йдемо і що будемо мати.

Які ж новели запропонувало нам нове керівництво Міністерства освіти, керівництво країни? Хоча минуло не так багато часу, проте вже здійснено кроки, за якими можна зрозуміти політику чинної влади.

Перший гучний захід у сфері освіти — повернення 11-річного терміну навчання. Після того як система пройшла три чверті шляху до нового, 12-річного, навчання, керівництво міністерства вирішило повернути назад — всупереч обґрунтованій думці керівництва профільного комітету Верховної Ради, без обговорення в колі фахівців, без прорахунку втрат і надбань такого переходу. Виникає питання: хто відповість за те, що, без перебільшення, мільярди гривень, витрачені протягом десятиліття на написання нових програм та підручників, втрачено? Де взяти гроші при хронічному недофінансуванні освіти на розробку нових програм? Адже знову доведеться витратити сотні мільйонів, а то й мільярди гривень сплачених громадянами податків. Внаслідок цього рішення скасовано заплановане зростання зайнятості в системі освіти, адже кількість учителів мала б збільшитись у зв’язку з подовженням терміну навчання, а це — нові робочі місця, в тому числі і для випускників вишів, які сьогодні після отримання диплома поповнюють армію безробітних.

Хтось зауважить, що грошей у бюджеті не так багато. Але відомо, що гривня, витрачена на освіту, повертається значно більшою сумою через певний час. Та й не треба забувати народну мудрість: хто не витрачає на освіту сьогодні, витрачатиме набагато більше завтра на тюрми. Може, це комусь і подобається (правда, і на тюрми в цьогорічному бюджеті фінансування не збільшено). До того ж, як бути з європейським курсом розвитку, про який так любить говорити вже черговий Президент — у жодній країні Європи немає 11-річного навчання.

Критикуючи попереднього главу держави, який надто захоплювався гуманітарними проектами, нова-стара влада зайнялася тим самим із іншим знаком. Особливе місце чомусь посіла проблема переписування підручників гуманітарного циклу для задоволення власних ідеологічних уподобань нинішньої правлячої групи. Всупереч законам України, всупереч настроям людей, всупереч думці фахівців, керівництво держави хоче повернути постколоніальну ідеологію. Чому маємо підлаштовувати свої підручники під погляди сусідів? Чому посадовець і політики, а не фахівці продовжують визначати зміст навчання? Коли історики нарешті закличуть посадовців не лізти до їхньої професійної кухні? Всі ці запитання виникають у мене і як у батька, і як у громадянина, коли чую бравади чинного міністра.

Звичайно, говорити про певні ідеологічні речі керівництву системи освіти зручніше, ніж вирішувати щоденні проблеми освіти й освітян. Серед них просто не можна оминути такі.

Напередодні 1 вересня, як і в голодні післявоєнні роки, учні не мають підручників, на видання яких, до речі, у державному бюджеті передбачено майже 200 млн. грн. Правда, за наявною інформацією, з зазначеної суми своєчасно виділено трохи більше половини, а значна кількість найменувань навчальної літератури навіть не здана до друку. Натомість міністр пропонує роздруковувати підручники з Інтернету. Як це зроблять учні сільської глибинки, в яких немає ані комп’ютера, ані Інтернету, урядовець не пояснює. Мабуть, саме так реалізовується задекларована у виборчій програмі Януковича доступність кожного до навчання незалежно від місця проживання.

Держава продовжує перекладати проблеми на третій сектор — на домогосподарства. Витрати на підготовку до школи зашкалюють. Для походу школярів перший раз у перший клас батьки витратили щонайменше 0,5 млрд. гривень. Підготовка ж усіх учнів коштуватиме сімейним бюджетам декілька мільярдів гривень. В умовах недофінансування освіти це не єдині витрати батьків: далі вони будуть співфінансувати освіту. Виникає абсурдна ситуація, особливо у вищій школі: половина студентів платники, але університети, фінансування яких залишається на низькому рівні, не можуть користуватися відсотками, що набігають на ці кошти, — ними користується уряд.

З 1 серпня відбулося підвищення цін на енергоносії — чим це обернеться для бюджетних закладів та їх трудових колективів? Чи вистачить виділених коштів і на що саме? І що залишиться на життя самих учителів? Заручниками безвідповідальної та хаотичної політики уряду стають учителі, діти і батьки. Від усіх цих «інновацій» колотить усіх. При наявному яскраво волюнтаристичному підході до управління системою освіти на ходу буде внесено зміни до програм, старшокласники та їхні батьки до травня наступного року знов задаватимуться питанням: чи буде збережено ЗНО? І до чого їм готуватися: до ЗНО, чи до іспитів, чи ще до чогось? І де гарантія, що правила вступу до вищих та інших навчальних закладів не змінять за місяць чи два тижні до його початку або й під час самої вступної кампанії?

Влада демонструє відсутність системності у реформах як таких, а заходи, що здійснюються, спрямовані на нівелювання зробленого попередньою командою, навіть якщо воно було ефективним. Будь-яку ідею можна довести до абсурду. Дезорганізація вступної кампанії 2010 року, яка запам’ятається зміною правил гри по ходу дій, великими чергами та витраченими нервами дітей і батьків, здається спеціально підготовленим підгрунтям, щоб оголосити недоцільність ЗНО та знищити ті позитиви, які почала давати нова система вступу до вишів.

Окрім цього, не можна не звернути увагу на інші пропозиції нинішнього Кабміну. Ідея пана Азарова щодо проведення іспитів через п’ять років після закінчення вузів виглядає дещо гротескно. З таким само успіхом можна запропонувати главі уряду скласти іспит з української мови, а Президентові Януковичу — зі спеціальності, за якою здобуто докторський науковий ступінь. Це вкотре демонструє таку рису нинішньої влади, як непродуманість заяв та їх голослівність.

Наведені приклади — не єдині.

Поставивши воза перед конем, влада нарешті вирішила зібрати з’їзд учителів. Своєчасно. Зміни в системі середньої освіти вже оголошено — у чому ж тоді сенс такого з’їзду? Логіка підказує, що спочатку треба було послухати думку професіоналів, сім разів відміряти, а потім різати. А тут діє логіка інша: спочатку повідрізали все, що заманеться, а тепер вивчатимуть думку педагогів. Коли бардак у голові, починається безлад у країні.

За відсутності власної програми реформування освіти урядовці почали озвучувати ініціативи попередньої влади щодо скорочення кількості вишів. Днями чинний Президент заявив, що в країні забагато вузів і їх потрібно скорочувати, і відразу надав статус національних ще трьом вузам — зробив посильний внесок.

Інші програмні речі чинного президента у тому само стилі: програмна теза про збільшення ступеня автономії вузів супроводжувалася волюнтаристським звільненням ректорів Донецького та Одеського національних університетів, без урахування думки колективу.

Відрадно, що міністр Табачник згадує про інновації та високі технології, які «повинні стати тим ракетоносієм, який виведе українську освіту на міжнародну орбіту». Проте чомусь одразу спадає на думку фраза з відомого фільму: «Космические корабли бороздят необъятные просторы вселенной». Особливо у світлі того, що майже половина вітчизняних шкіл має туалет виключно надворі, і першокласники та першокласниці, переважно сільські, у морози змушені користуватися саме ними. Тут і зникає здоров’я нації, але з орбіти міністра цього не видно.

Тим часом у деяких регіонах України занадто гнучкі керівники управлінь освіти пропонують вивішувати програму та фото Януковича — мабуть, як зразок для української молоді його життєвого шляху. Може, краще витратити ці ресурси на видання наочності, якої так бракує в школах?

Кваліфікація керівників країни шокує. Зрозуміло, що ілюзій ніхто не мав, але не до такої ж міри. Читаючи інформаційні стрічки, не перестаєш дивуватися: В. Янукович, який двічі був прем’єр-міністром, раптом відкрив для себе жалюгідний стан матеріально-технічної бази освіти і на поліпшення ситуації дає міністерству місяць (!). За цей час треба розв’язати всі проблеми: від кількості дитячих садків до рівня кваліфікації вчителів. Блискуче.

На радість чинної влади, одне програмне положення Януковича — збільшити в 1,5 разу (до 75 %) держзамовлення — буде виконано: адже вже в цьому році кількість бюджетних місць перевищує кількість випускників, а в наступному випускників буде ще менше. З таким же успіхом можна пообіцяти, що після 2010 року настане 2011-й.

Безсистемність підходів до реформування освіти тісно пов’язана з хаотичністю та непродуманістю дій влади і в інших сферах. Непродумані економічні кроки, продовження зростання цін на предмети першої потреби та енергоносії знову поставлять учителя, педагога, викладача в ситуацію, коли, готуючись до зустрічі зі своїми учнями, він думатиме передусім про шматок хліба, а не про інноваційні технології у навчанні.

Схоже на те, що всі освітні ініціативи закінчаться тим самим, чим і скорочення апарату, оголошене в березні 2010 року як перша новела чинної влади: витрати збільшено, кількість чиновників залишилася на тому ж рівні. Проте скільки нервів, здоров’я бездумні дії влади попсують освітянам! Скільки дорогоцінного часу втрачається!

Так склалося, що за чинного уряду реалізація гарантованого державою конституційного права на освіту фактично покладається на вчителів і батьків. Тож хочу побажати нам усім — справжнім гарантам Конституції — успіхів у вихованні нового покоління патріотів, професіоналів та просто порядних громадян нашої країни.

Сергій СОБОЛЄВ, народний депутат України, глава опозиційного уряду.