Де турнікети — там і пікети

На станції столичної підземки купую жетон уже не за 1,70, а за 2 гривні, але турнікет його не приймає, клацаючи перед моїм носом лещатами. Продавець жетона готова захищати репутацію турнікета, але черга квапить — і вона міняє жетон на інший.

Я й не згадав би про це, якби те саме на іншій станції не трапилося того дня з якоюсь жінкою, котра, на відміну від мене, посварилась із працівниками метрополітену. При цьому її палко запевняли, що турнікети пристосовані для прийому і нових, і старих жетонів, та не вірили, що за старий вона одержала по ребрах. Сварка — антураж, чого не скажеш про турнікет. Судячи з інформаційного перебігу тижня, він став головним інструментом влади, з допомогою якого визначався подальший маршрут громадян, у тім числі — вартість проїзду.

Той, що не прийняв старий жетон, лише механічна частинка розгалуженої системи управлінських турнікетів. Їхня головна особливість — закритість. Киянам не пояснили заздалегідь, чому вартість проїзду в метро зростає на 30 копійок, а не, скажімо, на 50, бо, попри неабиякі борги за кредитами й перед Київпастрансом, ніхто аудита не проводив. Щось на зразок цього зробили два роки тому, й тоді з’ясувалося, що собівартість однієї поїздки не перевищує однієї гривні.

Приховане ціноутворення схоже на тарифні житлово-комунальні кінці, які уряди різних скликань зводять довгі роки. Народні обранці відмовилися встановлювати мораторій на підвищення житлово-комунальних послуг. А варто було б, оскільки такий свого роду турнікет міг би принаймні покласти край комунальному розгардіяшу. І придивіться — під захистом чергового управлінського турнікета. Через це з помешкань споживачів вряди-годи зникають або вода, або світло, а з комунальної столичної власності — найцінніші активи. Через це, як зазначав у парламенті народний депутат Юрій Сербін, для нормальної роботи котелень країні бракує близько 6 мільярдів гривень, а терміновій заміні підлягає близько 5 тисяч кілометрів труб. Політика — не що інше, як розстановка турнікетів, які є невід’ємною складовою кожного суспільства. Якщо турнікети створюють проблеми — це погана політика. Прем’єр-міністр Микола Азаров обстоює перегляд цін газового контракту, укладеного його попередниками, коли цей турнікет після харківських домовленостей президентів обох країн уже став неабияким бар’єром.

Платню за газ для теплопостачальних компаній встановили з велетенським гаком, аби тарифний турнікет у комунальній сфері, як у підземці, працював на старих жетонах. І хоч ціни за комунальні послуги Нацкомісія з регулювання електроенергетики не торкала, в абонентів клацнуло — вони зросли в серпні, як свідчить Держкомстат, на 9,6 відсотка. Вересень виявиться не менш інфляційним, бо країна вже загрузла в старій колії зі старими жетонами — і веде колія на чергові вибори.

Літо хоч як пекло, а повернуло на своє. Фактично саме це показав добряче підредагований, але по суті суперечливий проект Податкового кодексу, який законодавці доручили уряду переробити ще раз. Як на мене, воно того варте. По-перше, акцентів на безглузде адміністрування хоч і поменшало, але вони ще мають місце, що не залишилося не поміченим в адміністрації Президента країни. По-друге, обіцяти послаблення фіскального тиску за рахунок зниження ставки на прибуток за більш істотного розширення податкової бази і підняття штрафних санкцій — людей смішити. По-третє, оподаткування нерухомості, як пропонується, вочевидь свідчить про наступ на доходи найбільш продуктивної частини населення — середнього класу. (Хоча, якщо втілити таку схему, це сприятиме подешевшанню житла). По-четверте, навіть неуважний помітить, що сумлінне виконання правил податкової гри вимагатиме надмірних видатків на адміністрування з боку держави. По-п’яте, як і раніше, нова класифікація представників малого бізнесу обіцяє йому податкові канікули лише теоретично, зате практично — значні клопоти. По-шосте, відкинута законодавцями редакція проекту Податкового кодексу певною мірою спростовувала ідейні засади Бюджетного кодексу, а певною — спантеличувала. Цікаво, скільки платників назбирається серед вкладників, які мають більш як 200-тисячний депозит?! Кому невідомо, що орієнтиром для будь-якого вкладника зараз є 150 тисяч гривень, які компенсує держава в разі банкрутства банку? Не дивно, що вже наступного дня деякі народні обранці зареєстрували альтернативний урядовому проект Податкового кодексу, тоді як Прем’єр-міністр Микола Азаров назвав урядове дітище оптимальним документом для революційних перетворень. Але від революцій усі втомилися.

Потрібен такий кодекс, що зробить бізнес і державу партнерами, а не ворогами. Одержати його на минулому тижні завадило, як на мене, згубне тяжіння влади обставити нас турнікетами, які гарантують, як у підземці, стабільну виручку, а де турнікети — там і пікети. Згадайте, протести опозиції на початку тижня.

Еволюція невідворотна. Поки що слабке підтвердження цьому проявилося в намірах уряду спростити порядок одержання житлових субсидій. Ще недавно опозиція колола очі урядовцям за дикунські вимоги до складання декларацій про доходи і майно претендентів на субсидії. Таки пройняло. За словами міністра праці та соціальної політики Василя Надраги, вже скорочено декларацію із шести до одного аркуша. Для одержання субсидії, а її нараховують уже близько трьомстам тисячам громадянам, працюючі подають три, а пенсіонери — два документи. Бюрократичних турнікетів поменшало. Відповідно до тих, що залишилися, якщо людина протягом останнього року придбала товарів вартістю понад 12 прожиткових мінімумів (9,7 тисячі гривень), то вона зобов’язана скласти декларацію. Для країни з такою, як у нас, економікою — принизливо. І річ не в тім, падає вона чи зростає. А в тім, чи готова захищати влада людей, а не турнікети.