Ідеологія народовладдя — етапи єдності України Етап перший. 1989 рік.
1) Стан суспільства України і публікація проекту альтернативного закону УРСР про вибори органів народовладдя та правове усвідомлення абсолютною більшістю народу ідеології народовладдя — відродження демократії в суспільстві — з’єднали ланцюг рук: Львів—Житомир—Київ. 2) Вибори 04.03.1990 року. 3) Декларація про державний суверенітет України. Чинна нині Декларація:
4) «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад...». Де ж сучасна реальна роль рад?
5) «Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України».
Етап другий. 1) Партократія і злочинний капітал, об’єднавшись і включаючи тіньові його потоки в різних системах корупції, відродили ядро їх партії. Партократичне керівництво активізувало свої дії в епіцентрі — президентських адміністраціях, — деформували пропорційну систему виборів закритими списками і з фіговим титулом народних депутатів представляли не народ, а партії. 2) Помаранчева революція відроджує ідеї народовладдя. Єдність протестуючого народу створила новий рівень боротьби суспільства і з’єднала Майдани України: Києва, обласних та інших центрів мирного формату розвитку демократії на ідеях народовладдя. 3) Проте капітал олігархів на виборах знову отримав свою владу.
Етап третій. 1) Олігархія створила деспотію і кінець 2013-го — початок 2014 року відкрив таємниці президентських адміністрацій як фактичного штабу боротьби з народом. 2) Це підтвердили спочатку мирні найпотужніші протести єдності народу і суспільства, які мирно протистояли режиму влади деспотів. 3) Їх криза і накази силового розгону Майдану остаточно викрили центр деспотії. 4) Народ і суспільство протиставили їх владі витримку і мужність. У вічність відійшла Небесна Сотня, але народ переміг деспотичну владу України, а її керівництво врятувалося втечею з України до таких само власників награбованого капіталу.
5) Факт їх взаємодії перетворився на неоголошену Росією війну з народом України, який відновлює державу, довіривши її Президенту Петру Порошенку. 6) Тепер єдність, довіра і вільні вибори народу мають шанс змести деспотію олігархів і вплив їхніх партій та демократично сформувати гілки влади: законодавчу і виконавчу, а судову підпорядкувати народу, провівши реформу і звільнення від влад капіталу.
Негайна реалізація ідеології народовладдя в Україні
1. Існуюча залежність парламенту від партій капіталу протистоїть виборам і демократизації. Проте основа єдності є — виборчий закон України 1989 року, що забезпечив найдемократичніші вибори в Україні (1990) на мажоритарній основі з повною довірою виборцям і всьому мирному народу України. З народом треба і необхідно відверто говорити і вести правдиву дискусію. Інший шлях виборів — це повернення до політики, що завела Україну в конфлікти і сучасний стан війни.
2. Є святою правдою, що війну розпочали не народ України і не народ Росії, а нувориші й ті мільярдери і мільйонери, які пограбували народи, створили систему продажної політики партій, здійснюючи й оплату вишколу вбивць. Мільярдери Путін і Янукович ведуть гібридну війну проти України, анексували Крим, перетворили Південь України на жорстокі криваві й смертельні побоїща.
3. Чи є уроки історії з ідеології народовладдя? Під час підготовки публікації персоніфікованого твору «Козацьке братство. Лицарі України» (Братислава. 2014. — С., 456), окрім статті в співавторстві «Антична Київська Русь і Українське козацтво — єдине історичне явище», мені випала честь як голові редакційної ради видання підготувати анотацію. У цій частці характеристики книги зазначено:
а) Київську Русь та козацтво України вперше в історії пізнання правової ідеології народовладдя і наукових досліджень цих суспільних утворень подано як висновки з аналітики змісту пам’ятників права — історично достовірних явищ;
б) їх фундамент — це суспільство, від рівня інтелекту якого залежить становлення і якість держави, що сформована на єдиному творінні історії народу. Її творець — це наш античний, козацький та сучасний народ Руси-України;
в) розмежування Київської Русі, України та козацтва України є глибоко помилковим. Воно — придуманий політичний обман, створений не на властивих історичних закономірностях розвитку слов’янства, Руси-України і козацтва України. Таким є і результат — хибна політична теорія про розвиток держави;
г) дослідження засвідчили, що практичну й наукову основу і фактично, і юридично та історично становлять не світобачення про первинну роль держави та її політики, а зміст історії та сучасного життя народу і його суспільства. Вони сформували їх правову систему, органи влади та державу, що покликана виконувати закони. Тому в Декларації про державний суверенітет України та Конституції України закріплено, що народ є справді єдиним джерелом влади;
д) правова ідеологія народо-владдя (від 1989-го по 24.08. 1991 р.) єднала абсолютну більшість народу України, який провів найдемократичніші та найекономніші вибори влади в березні 1990 року і реально розпочав відновлювати історичну суть народовладдя не з надуманих міфів, уявлень, легенд або політичних ідей, а з достовірного змісту, закріпленого в правових пам’ятниках, літописах й інших нормативно-правових актах. Мабуть, ця економічність ще визріває в умах ЗМІ!
Гарантії жити по-новому: народовладдя і добробут
Конституційні зобов’язання Президента України, проголошені ним під час інавгурації в сесійній залі Верховної Ради України, безпосередньо пов’язані з прийнятою присягою. Вони наповнені вірою в патріотизм для реалізації народом із владою на єднанні правоусвідомлень Президента і громадян України.
Суть шести принципів: 1) людина — головне: зміни себе правосвідомістю; 2) мир, безпека і єдність; 3) народовладдя — це суспільство самоврядування і вільних виборів народу; 4) знищення корупції; 5) виконання волі народу та гарантій прав, свобод людини і нації;
6) справедливий розподіл національного багатства — вимога часу і народу. Принципи взято із змісту звернень П. Порошенка до правосвідомості громадян жити по-новому для реалізації ідеології народовладдя України. Саме так сприйнято проголошене Президентом:
І. «Ми не зможемо змінити країну, якщо не змінимо себе, своє ставлення до власного життя і до життя цілої держави»; «... найцінніше не гроші, не заводи та підприємства, а «людський капітал», який має Україна»; «Навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції об’єдналася вся Україна і все світове українство». Досвід: зміни себе, і це новий рівень правосвідомості у створенні громадянського суспільства, бо місцеве самоврядування є структурою суспільства, а не держави.
ІІ. «...запровадити... в першу чергу мир, безпеку та єдність». Народ України почув тверде запевнення П. Порошенка, що він прийшов на посаду Президента, «щоб зберегти і зміцнити єдність України», «Дискусії не підлягає питання про територіальну цілісність України»; «...Крим, який був, є і буде українським»; «...я так і сказав Президенту Путіну: Крим є українським». Така і воля народу в ідеології Декларації — ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО (розд. V).
ІІІ. Преамбула Декларації — це засади народовладдя: «...самоврядування народу України». Тут наміри Президента, з народом разом, стануть прискоренням умов реалізації Декларації: «...значну частину повноважень вже зараз треба делегувати з центру місцевим органам влади. Реформа щодо децентралізації розпочнеться вже цього року змінами до Конституції. Нові повноваження отримають новообрані місцеві ради». Виборність — засада її другого розділу Народо-
владдя — вибори парламенту для виконання заключного розділу реалізації Декларації, оскільки вона є «основою нової Конституції України».
ІV. Щодо екс-президентів влади: «Але для цього треба знищити корупцію. Нам потрібен загальнонаціональний пакт між владою та народом». «Суть його проста: чиновники не беруть, а люди не дають»; «В тому, що Україна прийшла до кризи державності, є частка відповідальності кожного з нас».
V. «А жити по-новому означає не нехтувати волею народу»; «А жити по-новому — це й означає жити вільно в умовах такої політичної системи, яка гарантує права і свободи людини і нації»; «Кількість людей, з якими мав честь поспілкуватися під час виборчої компанії, — перевищує мільйон. Україна різноманітна, але вона сильна духом і духом єдина! Прагнення до миру та соборності нашої держави домінує в усіх областях України. Я глибоко вражений патріотизмом». Значить, є ідеологія народовладдя в Україні!
VІ. Через виконання змісту п’яти принципів, проголошених п’ятим Президентом України настане: «Справедливий розподіл національного багатства — це загальна вимога часу»; «З опрацьованим ще до виборів спільним проектом з нашими партнерами з Євросоюзу по створенню робочих місць на Сході України. З перспективою інвестицій, з проектом програми по реконструкції Донбасу»; «Такий мій мирний план для Донбасу і всієї України».
До намірів П. Порошенка в ідеології народовладдя як громадянина суспільства, Президента і глави держави
Петро Олексійович, за моїм і абсолютної більшості виборців переконанням, як громадянин пройшов складну школу життєвих випробувань, сміливо проявляв особисту мужність, застосовував, в основі, економічні знання в різних сферах діяльності, розв’язував складні проблеми свого та України розвитку, піднімаючись на вершину різнобічних успіхів і займаючи престижно високі посади в державі.
Проте кожного разу, як громадянин України в системі державної влади, П. Порошенко боровся гідними ділової людини методами і, як досвідчений політик, не раз відходив на безпечну дистанцію від влади, узурпованої президентами країни, — Л. Кравчуком, Л. Кучмою і В. Януковичем. Це давало йому можливість оцінити пройдені шляхи і свої, і їхні. Й перемогти!
Як член суспільства, П. Порошенко не міг не бачити і не відчути в громадянському оточенні й не знати, що започатковані на Декларації (16.07.1990 р.) Концепція нової Конституції (22.05 і 19.06.1991 р.) і проект нової Конституції України (1991—1993) вже чітко сформували науково обґрунтовані норми, глави і розділ Суспільство і держава. Вони таємно «зникали» спочатку в «знаменитій» системі «кравчучок», потім в активізації
ієрархії «кучмовозів», що призвели до зростання злочинності й корупції (див. статистику МВС України тих років), вбивства Гонгадзе і «самовбивств» Кравченка та Кірпи, розстрілу і знищення журналістів.
У дикій приватизації народної і державної власності підступно застосовано «декретні» відпустки Верховній Раді, паралізовано роботу її комісій (тепер комітетів), незаконно розпущено Верховну Раду України (1994) й розчищено дорогу для посилення тіньової діяльності неконституційної президентської адміністрації. Знищено без будь-якого обговорення в парламенті й саме питання про статус суспільства і його правове співвідношення з державою. Бо навіщо партократії суспільство демократів? Вона «глибоко» переконана: все знає! Не бажає контролю! Лише не знає, що зробити з наслідками її правління Україною?
Поки що ця система в прихованій та прямій участі й співучасті взаємодіє навіть із злочинцями. Тому П. Порошенку ще не раз доведеться аналізувати діяльність президентів України 1991—2014 років. Урахувати, що в кульмінаційний період президентського авторитаризму й відродження діяльності такого типу партій і було змінено конституційний лад на президентську форму правління (так званий «конституційний» договір Кучма—Мороз). Потім настала гібридна політика: президентсько-парламентська, а затим парламентсько-президентська...
На порядку денному й одне з головних соціальних потрясінь — регулювання земельних відносин. Найперше — право землекористування. Його неправильно вважають другорядним, бо історично це природне право людини. І друге — право земельної власності — юридичний титул права землекористування, що нав’язаний ідеями політики як головний вид відносин. А суть в історичних доказах ще греків, які її визначили і як могутню приховану пружину головних суспільних перетворень.
Президент України володіє ситуацією, що життя по-новому можливе за умов забезпечення виведення військ Російської Федерації з України, припинення війни і встановлення миру з братнім народом. Одночасно з цим, як досвідчений будівничий, П. Порошенко знає, що збудувати нове не можна, якщо не зробити фундамент, не розчистити майданчик та не дослідити інших обставин. В Україні — це невідкладна ліквідація кризи в роботі законодавчої, виконавчої і судової влад.
Петро Порошенко — виборцям і народу України
Народ для успіху виборів Верховної Ради України чергового скликання має знати наміри, плани та діяльність гаранта Конституції України і глави держави:
1. Як буде відновлено статус Декларації про державний суверенітет України: а) основи нової Конституції України, знівеченої нереалізованими положеннями і виключенням її з преамбули Основного Закону реформаторами (Кравчук—Кучма—Янукович);
б) оцінено антиконституційну ліквідацію парламенту (1994) і знищено з 1994 року навіть офіційне посилання на Декларацію України;
в) чи буде відновлено справжній День Незалежності України — 16 липня 1990 року?
2. Уведення в правове конституційне поле прийнятих законів і нормативно-правових актів незалежної України з 4 березня 1990-го по 24 серпня 1991-го, бо юридичні закони не мають стану космічної невагомості. У правовій сфері діє тисячолітня закономірність: там, де існує війна законів, там є всі умови для війни між людьми.
3. Повинна бути забезпечена демократична виборність не лише керівників місцевого самоврядування, а й суддів та їхня звітність.
4. Ліквідація умов проти нищення визначеної участі народу з чіткими повноваженнями безпосереднього управління державою: через громадські об’єднання, референдуми і т. ін з обов’язковим виконанням їх законних рішень.
5. Закріплення статусу суспільства, чітке визначення питань підконтрольних народу щодо діяльності влади, започаткованих в Декларації і законах, прийнятих на її основі. Так, закон про економічну самостійність УРСР (03.08.
1990 р.) визначив, що Україна самостійно «визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України». Або інша норма цієї ж статті: «Усі розташовані на території України підприємства, установи і організації становлять її народногосподарський комплекс» (ст. 1).
Декларація є чинною і становила тоді основу правової системи України. На цих засадах була змінена і доповнена тогочасна Конституція, визначено статус законодавчої влади, статус державних органів виконавчої влади, статус судової влади, всіх видів правоохоронних органів (прокуратури, служби безпеки, міліції тощо) та інших структур органів державної влади. Визначено і закріплено статус місцевих рад народних депутатів та місцевого і регіонального самоврядування відповідним законом України (07.12.1990 р.). Було прийнято Земельний кодекс України (18.12.1990 р.), в якому закріплено режим усіх категорій земель України, земельний устрій, інші норми земельного права незалежної України тощо.
Загалом Декларація та змінені на її основі Конституція і закони, створили деклараційно-конституційну правову систему України, що забезпечила суверенітет України, функціонування суспільства і держави як у внутрішніх національних, так і зовнішніх відносинах з правовими гарантіями захисту народу та України як держави. Необхідно достойно оцінити значення Декларації на догоду тодішній партійній політиці й окремим особам, причетним до нищення народної ідеології Декларації через власні обладунки меркантильних інтересів.
Це повністю стосується вчинених маніпуляцій щодо законного та визнаного народом України, країнами Європи та світу вже двічі відзначеного в 1990-му і 1991 роках загальнонародного свята — Дня Незалежності України 16 липня 1990 року.
Нагальність масштабної правової реформи
Проблеми конституційних реформ в Україні мають історичну характеристику тиску сформованої політики ще Російською імперією: з часів Конституції Пилипа Орлика (1710), прийняття Центральною Радою України (1918) Конституції УНР, специфіки конституцій 1922—1978 років, прийняття Декларації (1990) як основи нової Конституції України, розгляд її Концепції в парламенті 22.05.(№1056-ХІІ) та ухвалення 19.06.1991 року, підготовка та публікація в центральних газетах проекту нової Конституції та обговорення в усіх регіонах України. Нарешті опрацювання пропозицій й затвердження Конституційною комісією Верховної Ради України давали можливість прийняти нову Конституцію України в 1993—1994 роках, але цей конституційний процес зло(чинно) зірвано керівниками держави розпуском Верховної Ради в 1994 році.
Олександр КОЦЮБА, народний депутат України сьомого скликання, член Президії Верховної Ради України, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист України.
