Після п’ятнадцяти років роботи директором уперше не думаю про школу, її ремонт, першокласників... Не думаю, але все-таки, все-таки, все-таки.

Життя навчального колективу — це цикли, які неодмінно змінюють один одного. І відповідно питання, що виникають. Найхворобливіше з них сьогодні: коли працівникам освіти видадуть відпускні? Ця проблема виникала завжди, але влада, не мудруючи лукаво, її вирішувала, взявши кредит у банку. Невже цей рік чимось відрізняється від попередніх? Уявіть, так!

Напередодні виборів у місцеві ради й неминучої ротації кадрів у виконкомах панує «чемоданний настрій». І зв’язуватися з кредитом для шкіл ніхто не поспішає. Ця проблема — логічний наслідок іншої, пов’язаної з тим, що фінансує галузь виконком місцевої ради, а керує ним управління освіти.

Країна перейшла на ринкові відносини, і лише школа опинилася і не в соціалізмі, і не в капіталізмі. Правова база ще звідти, але при цьому відсутнє планове фінансування. Головне гасло сьогоднішнього дня: «Вчіться працювати зі спонсорами!». Треба сказати, окремі гімназії й ліцеї, у яких вчаться діти й онуки депутатів всіх рівнів, у цих умовах почуваються досить комфортно. Вони живуть безбідно тому, що мають чітко відпрацьовану систему тіньових добровільних пожертвувань, і підтримку від держави за рахунок тих же батьків-депутатів. А от звичайна ЗОШ просто приречена.

Новий навчальний рік обіцяє старі проблеми — продовження одинадцятирічного навчання. При цьому школа, як і раніше, перебуває в прокрустовому ложі навчальних програм. Висунуть новий постулат про дошкільну обов’язкову підготовку — і це в той період, коли дефіцит місць у дошкільних установах досяг апогею.

Так, частина дітей приходять у перший клас з чудовою підготовкою. А решта дітей — класична «tabula rasa» — чиста дошка!

За сучасними нормативами категорично забороняється тестування. «В одну телегу впрячь не можно коня и трепетную лань», — писав поет. Тому всіх учнів збирають в один клас і вчитель починає вчити їх і... переучувати.

Піднімемося з початкової школи в середню, перейдемо в п’яті — дев’яті класи. Ви не уявляєте, як важко там стало працювати. Всі досвідчені вчителі правдами й неправдами відмовляються від годин у них. Причина — повна безкарність і вседозволеність. Учитель такий безправний, що учні, швидко усвідомивши це, перетворюють його життя на пекло.

Перебування в школі дітей саме цієї вікової групи стає по-справжньому небезпечним. Бійки, насильство, знущання — це неминучий наслідок порочної системи. Ще двадцять років тому в Сімферополі була спецшкола, куди відправляли тих, хто заважав учитися іншим. Тепер у цьому приміщенні якась комерційна установа. З повідомлень преси ми дізнаємося то про один, то про інший скандал, пов’язаний з побиттям учнів, найчастіше дівчаток, але відповідно до чинної нормативної бази все закінчується нічим, і, як і раніше, в школах процвітає культ насильства.

Оскільки «одиниця» і «двійка» є перевідними оцінками, все це розслабляюче діє на учнів, які за чотири роки такої обробки підходять до дев’ятого класу такими, що повністю втратили навички трудитися.

Лише в старших класах учитель, нарешті, почувається комфортно. Діти подорослішали, багато хто з них уже замислюється про навчання у вузах. Та і загроза не одержати атестат взагалі або з низькими оцінками стає переконливим аргументом.

Останніми роками говорять про спеціалізацію старшої школи. По суті, це правильно. Як було б добре, якби батьки з самого початку знали, що сімферопольська школа № 10 спеціалізується як хіміко-біологічна. У ній кращий у місті біологічний кабінет, кращі вчителі. Її учні — постійні призери олімпіад і Малої академії наук, а після закінчення для них відчинено двері на відповідні факультети престижних університетів.

До слова, 7-ма ЗОШ — лінгвістична, 40-ва — математична, у 3-й краща підготовка з фізики.

У моїй 37-й випускники разом з атестатом отримують посвідчення водія, робочий розряд кухаря, швачки, перукаря, оператора комп’ютерного набору...

Але все, про що я розповів, реальність лише для 37-ї. Всі інші перелічені могли б такими стати, офіційно змінивши свій статус, відмовившись від мікрорайонного комплектування, перейшовши на контрактну роботу з вчителями тощо.

З другого боку, треба покінчити з так званими навчально-виховними комплексами, коли під одним дахом і дитячий садок, і початкова школа, і гімназія.

Початкова школа може бути тільки за місцем проживання — 50-60 на середнє місто; далі близько 30 шкіл другого ступеня (5—9 класи) і з десяток профільних ЗОШ. Ця загальноосвітня піраміда має фінансуватися й управлятися з одного центру — управління освіти.

Монолог колишнього директора записав Георгій ВЕРВЕС.

Сімферополь.