Чудово жив наш колектив багато років з улюбленим директором. У рейтингах нижче третьої сходинки не опускалися. Щороку школу закінчували медалісти, у нас було багато призерів олімпіад. Постійно завойовували перші місця в спортивних змаганнях, оглядах самодіяльності. Педагоги успішно брали участь у педагогічних конкурсах.
Але передчасно пішов з життя шановний керівник, і настала чорна смуга. Нового директора представили позаминулої весни. Іспити, табір, практика забирали увагу й сили. Після відпустки дізналися, що майже весь техперсонал звільнився, а на кожного зібрано компромат.
За рік сталися кричущі правопорушення: бійки серед учнів, розпиття спиртного. Директор нешанобливо розмовляє з підлеглими, ніколи докладно їх не вислуховувала, на будь-який аргумент кричала: «Вийдіть з кабінету!», «Зачиніть двері за собою!», «Пишіть заяву!».
Їй нічого не вартувало закричати на заслуженого вчителя тільки за те, що учень без верхнього одягу вибіг на вулицю. Це відбувалося при дітях, їхніх батьках. Могла насварити завуча початкової школи, обізвати «безсовісною» у присутності підлеглих за сперечання.
З учителем праці вступила в конфлікт, який розбирали на рівні відділу освіти. А затим написала на нього заяву в прокуратуру. Щоб отримати відгул за понаднормовий час, треба було пройти «вогонь, воду й мідні труби».
Вона знайшла батьків випускників, зацікавлених в успішному закінченні школи, попросила розповісти про неї в газеті. Вийшла ода на адресу директора. А чи знають автори, що перемоги ЗОШ в оглядах художньої самодіяльності, перше місце екобригади у Всеукраїнському конкурсі, інші досягнення — це заслуга заступника директора з виховної роботи й керівників гуртків, але не директора?
Чи може бути щасливий вчитель, а біля нього учень у такій обстановці? Що чекає на нас у цьому навчальному році?
Л. Ц-ВА, учитель-методист, викладач початкових класів.
Донецька область.
Від ведучого. Щоб відповісти на запитання автора листа, потрібно знати якнайменше, про яку школу йдеться. Чому вчителька промовчала про це?
Матеріали під рубрикою «Хто ображає педагога» в «Голосі України» публікуються з вересня 2008-го. У приписці до прем’єрної статті теж анонімного автора редакція ставила запитання руба: кого й чого боїтеся, сівачі «розумного, доброго, вічного»?
Питання залишається актуальним і сьогодні.
Не думаю, що хтось безкарно почне зводити рахунки з тим, хто правдиво й відверто розповість про кривдників педагога.
Чекаю на об’єктивні листи, читачу!
