Рожева мрія вкрилася «прищами» і почала «стріляти»

Але про все по порядку. Галина мріяла про власний будинок. Можливість реалізувати це бажання з’явилася, коли почали заробляти і дві її доньки. Марина придбала земельну ділянку, а Таня обіцяла купити цеглу. Знайшли у Дніпропетровську фірму, яка торгувала будівельними матеріалами. 2 квітня 2008 року Тетяна Усик (прізвище чоловіка) заплатила за 27 пакетів (піддонів) лицювальної цегли, а вже через місяць, 13 травня, усі 12960 штук виробництва ТОВ «Цегельний завод «АЛЬТКОМ» (смт Очеретино Донецької області) були на будівельному майданчику.

Зовні гарна цегла в роботі виявилася примхливою. Лише третій бригаді майстрів, які бралися за кладку, вдалося її завершити. Справа в тому, пояснили вони, що цегла нестандартна. Галина звернулася із претензією до фірми-продавця, але менеджер запевнив її: цегла стандартна, і на підтвердження цього є сертифікат.

Одне слово, до осені того ж 2008 року звели перший поверх. Але не минуло й місяця, як господиня звернула увагу, що на цеглі з’явилися мікротріщини і білі плями, які, наче прищі, поступово набухали і зривали верхній, лицьовий, шар. Стіни стали ніби побиті віспою, земля під ними всіялася цегляними осколками. Фахівці роз’яснили: це «вапняні постріли», а за стандартом у цеглі присутність вапна неприпустима.

Галина вирушила до виробника, але її направили до торговельної фірми при заводі. Там пообіцяли виїхати на об’єкт і в усьому розібратися. Дійсно, через місяць прибув менеджер з продажу, сфотографував усе і сказав, що викличе комісію із заводу, бо сам він не спеціаліст і не може визначити кількість неякісної цегли. Для цього на заводі є лабораторія. Через тиждень прибула завідуюча лабораторією і ВТК Олена Руденко. Знову все сфотографувала, звірила етикетки, разом з водієм вони перебрали поштучно один із чотирьох пакетів, що залишилися, і склали акт. У цьому документі, датованому 16.10.2009 року, мова йде про те, що було розбраковано пакет цегли лицьової «Золота осінь» у кількості 480 штук. На 14 цеглинах виявлено тріщини з лицьового боку , у 420 — вапняні включення, придатних «лицьових» нарахували «аж» 46 штук (менш ніж 10 відсотків). Крім того, в акті зазначили, що в пакеті були цеглини розміром 243-247 мм і жодної — 250 мм (тобто стандартної).

— Ми запропонували розбракувати всю цеглу, — згадує Галина Ніколенко. — На що нам відповіли: нема такої потреби, мовляв, і так все зрозуміло.

Комісія поїхала, а з заводу — нічичирк. Тоді Галина сама зателефонувала Олені Руденко і почула у відповідь, що вирішення питання залежить від генерального директора. Отже, треба їхати до Донецька.

— Розмова з Іриною Вікторівною відбулася на ходу, — розповідає Галина Ніколенко. — Вона пообіцяла прислати ще спеціалістів. Я лише попросила, щоб не затягували до зими. Але так ніхто і не приїхав. Я не раз телефонувала, керівник фірми відповідала, що зайнята і не може говорити, а потім і зовсім перестала брати слухавку. Пізніше я дізналася, що після мого візиту на підприємство звільнилася Олена Руденко. Досі не знаю: чи то так співпало, чи винна у цьому моя цегла, точніше той акт, який склала пані Олена.

Оскільки закон про захист прав споживачів дає право звернутися із претензією і до продавця, і до виробника, забудовниця надіслала листи на обидві адреси. В Дніпропетровській фірмі-посереднику на той час ніхто з тих, з ким вона мала справу, вже не працював, включаючи і директора. Не отримавши жодної відповіді, Галина написала листа до Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів, звідки його переправили колегам у Донецьк. Ті, у свою чергу, передали його до ДП «Донецькстандартметрологія», а вже звідти переслали до Києва. Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики дав згоду «Донецькстандартметрології» на проведення позапланової перевірки ТОВ «Цегельний завод «АЛЬТКОМ». Перевірка встановила, що партія, з якої Галининій родині дісталася цегла, — бракована! ДП «Донецькстандартметрологія» повідомило про це заявниці Тетяні Усик (лист від 05.03.2010 року за підписом заступника генерального директора з питань державного нагляду І. Мороз): «Проведений аналіз архівних документів засвідчив, що 02.04.2008 року (партія №13) на підприємстві з технічних причин відбулося порушення технологічних процесів випалення цегли, що могло призвести до випуску цегли незадовільної якості. Придбана Вами цегла виготовлена у цей період. За результатами перевірки до підприємства застосовані заходи згідно з чинним законодавством».

Отримавши таку відповідь, Галина полегшено зітхнула. Але, як виявилося, зарано. Нове керівництво (воно помінялося і на заводі, і у торговельній фірмі) не поспішало виправляти помилки попередників. Щоправда, обіцяли «піти назустріч» і поміняти чотири пакети (1920 штук), що залишилися. Галина відмовилася.

— Я чекаю не «подарунків» (а саме так виглядала ця пропозиція), — пояснює вона. — На заводі висували усілякі припущення: спочатку казали, що мені могли продати рядову цеглу як лицьову. Потім переконували, що цей брак обумовлений неналежними умовами зберігання цегли. Хоч вона у нас не лежала — як тільки привезли, одразу почали мурувати. Позапланова перевірка «Донецькстандартметрології» нарешті розставила все на свої місця — це був заводський брак! І тепер уже ніхто цього не заперечує. Але вже півтора року цегельний завод «АЛЬТКОМ» не вирішує проблему. Тим часом потерпає вся родина. Адже ми витратили заощадження, продали квартиру. Дві молоді сім’ї туляться по кутках. Нанесені нам збитки, за моїми підрахунками, перевищують 300 тисяч гривень. Адже, щоб виправити ситуацію, потрібно розібрати перекриття і всю коробку до фундаменту, а потім знову скласти — вже з якісної цегли. Подібна ситуація мала місце в нашому, Дніпропетровському, районі. Завод-виробник компенсував забудовнику всі матеріальні збитки, а також моральну шкоду, бо, очевидно, він дорожить своєю репутацією на ринку.

...Сьогодні стіни Галининої мрії продовжують «стріляти» (на знімку). Сама Галина довго чекала чергової відповіді від свого кривдника. А цими днями повідомила кореспонденту «Голосу України»:

— Спроба вирішити справу без суду не вдалася. Два місяці мене годували обіцянками. А вчора по телефону сказали: «Ми визнаємо, що винні, але задовольнити вашу претензію не маємо можливості». Мирні переговори, схоже, закінчилися...

 

Дніпропетровськ.

P. S.  Оскільки Галина Ніколенко відступати не збирається, то ми ще повідомимо читачів, як завершилася ця історія.