Пенсійна реформа — одне з найболючіших, але водночас і гостро необхідних завдань для українського уряду. Чи доведеться нашим пенсіонерам переживати «шокову терапію», поки що невідомо. Однак про це можна судити, подивившись, як відбувалася пенсійна реформа у наших сусідів. Приміром, у Польщі.

Внук платив дідові...

1989 року Польща стала на дорогу не лише політичних, а й соціально-економічних перетворень. Проте на тлі економічних реформ правлячі уряди, що часто змінювалися, впродовж багатьох років так і не наважились змінити стару пенсійну систему, що залишилась суспільству у спадок від комуністичної Польщі.

Солідарно-розподільна система (мається на увазі система солідарності поколінь), що діяла до 31 грудня 1998 року, не передбачала зв’язку між пенсійними внесками працюючих та пенсією з виходом на заслужений відпочинок. Пенсійні внески в розмірі 45 відсотків (станом на 1998 рік, тоді як ще у 1981 році вони становили лише 25 відсотків), що сплачувались як податки винятково роботодавцями, стали причиною виплачування зарплат «у конвертах» і, що найгірше, за легального ведення господарства спричинювали підвищення собівартості продукції. Це аж ніяк не сприяло економічному розвиткові країни ще й із тієї причини, що зібрані у пенсійний фонд гроші не працювали (їх не можна було інвестувати), бо вони одразу повністю витрачалися на виплати пенсій та адміністрування пенсійної системи. Оковами системи залишалися привілейовані групи працівників (наприклад, військові та поліцейські), які швидко виходили на пенсію й отримували її у значно вищих, ніж інші, розмірах, причому за рахунок внесків непривілейованих соціальних груп. Законодавча база пенсійного забезпечення була непрозора й часто змінювалася.

Усе це на тлі поступового старіння суспільства і зростання безробіття призводило до втрати фінансової ліквідності Фонду соціального страхування, з якого виплачувалися пенсії за віком, за інвалідністю та інші соціальні виплати.

Реформа Бузека

Запобігти повному банкрутству пенсійної системи взявся уряд на чолі з Єжи Бузеком (нині президент Європарламенту). З 1 січня 1999 року Польща перейшла на нову систему пенсійного забезпечення (СПЗ), правову базу якої становили чотири закони: «Про пенсійні програми працівників», «Про організацію та діяльність пенсійних фондів», «Про систему соціального страхування», «Про пенсії за віком та за інвалідністю з Фонду соціального страхування».

Запропонована реформа була на той час однією із найбільш прогресивних серед країн Центрально-Східної Європи. В основі її ідеології — поєднання солідарності поколінь із накопичувальним страхуванням. Кінцева мета — в майбутньому держава перестає нести відповідальність за виплату пенсій, передаючи це в руки роботодавців та працівників, які дбають про забезпечення своєї старості шляхом участі у трьох незалежних складових (компонентах) системи.

Три складові, на яких ґрунтуються перетворення

І рівень (спрямований на захист інтересів малозабезпечених верств населення)

Розподільний принцип солідарності поколінь на цьому рівні зберігається. Тобто страхові пенсійні внески працівників призначаються на виплату поточних пенсій за віком та за інвалідністю. Відмінність від старої системи в тому, що тепер розмір пенсії прямо залежить від розміру сплачених внесків. Основним гравцем на цьому рівні залишається Управління соціального страхування (відповідник Пенсійного фонду України), яке отримує від охоплених реформою категорій працюючих осіб 12,22 відсотка від їх зарплати та займається виплатою гарантованих державою пенсій. Участь у цьому компоненті пенсійної системи обов’язкова. У перехідний період запровадження реформи виняток становлять особи старшого (понад 50-річного) віку, які після досягнення ними пенсійного віку мають право отримувати пенсії за старими принципами. З них до виходу на пенсію стягується 19,52 відсотка зарплати.

ІІ рівень (обов’язкова накопичувальна складова)

Працюючі громадяни Польщі віком 30—50 років отримали, за бажанням, можливість «диверсифікувати» свої пенсійні заощадження: 12,22 відсотка відраховувати в Управління соціального страхування, а решту 7,3 — на рахунки самостійно обраних Відкритих пенсійних фондів (ВПФ), які від їхнього імені адмініструватимуть ці кошти до виходу на пенсію. Такий принцип пенсійних відрахувань став обов’язковим для людей, які на момент початку реформи не досягли 30-річного віку. У разі небажання записуватися до ВПФ добровільно, за людей цієї вікової категорії це робило Управління соціального страхування.

Нині учасниками Відкритих пенсійних фондів є понад 14 мільйонів поляків. Активи ВПФ на кінець червня 2010 року становили 193,2 мільярда злотих, що, до речі, на 3,3 мільярда менше, ніж у квітні 2010 року. Причина зменшення — неефективне адміністрування.

Завданням ВПФ є не просто накопичення пенсійних відрахувань працюючих громадян на їхніх пенсійних рахунках, але передусім їх примноження шляхом здійснення активної інвестиційної політики (купівля акцій, облігацій та інших цінних паперів). Цим займаються Національні пенсійні товариства. З моменту виходу людини на пенсію ВПФ розпочинає виплату накопичених грошей, в ідеалі примножених завдяки вдалим інвестиціям. Щоб різним нечистим на руку ділкам не було спокуси створити ВПФ задля власної наживи, щоб зникнути із зібраними грішми (за схемами, схожими на відомі нашому читачеві «МММ» чи «Еліта-Центр»), законодавчо створено систему гарантій, противаг і контролю. Так, активи ВПФ зберігаються на рахунку в банку, який (під загрозою відповідальності) зобов’язаний інформувати спеціальний контролюючий орган — Управління нагляду за пенсійними фондами — про будь-які незрозумілі чи шкідливі для майбутніх пенсіонерів рухи грошових потоків з рахунків ВПФ. В разі банкрутства ВПФ його капітали адмініструє банк-депозитарій, який переказує зібрані кошти на рахунок успішного ВПФ. А в разі смерті учасника ВПФ накопичені на його рахунку гроші виплачуються його найближчій родині.

Держава не лише чітко визначила законодавчо, куди можуть вкладатися активи ВПФ, а жорстко регламентувала максимальний рівень участі ВПФ у тих чи інших інвестиціях, не встановлюючи таких обмежень тільки в разі інвестування в безпечні облігації Фонду державного майна, тоді як у банківські депозити та банківські цінні папери ВПФ можуть вкладати до 20 відсотків активів, а в акції зареєстрованих на Фондовій біржі підприємств — до 40 відсотків. Якщо результати діяльності обраного пенсійного фонду не задовольняють вкладника, він переводить зібрані в ньому гроші в інший ВПФ.

Проте, на думку спеціалістів, в рамках обов’язкових (І та ІІ) компонентів (рівнів) поляки зможуть відкласти на таку пенсію, яка гарантуватиме їм гроші на утримання. Але вона буде нижча від пенсій, виплачуваних нині. Можливо, у такий спосіб законодавець вирішив «стимулювати» працюючих до участі у ІІІ компоненті? Адже про нього має подумати кожен, хто після виходу на пенсію хотів би забезпечити собі стандарти життя, не нижчі за ті, які він мав у період трудової активності.

ІІІ рівень (добровільна накопичувальна складова)

Участь у цьому рівні не обов’язкова для всіх вікових категорій населення, але водночас не звільняє від участі в обов’язкових І та ІІ рівнях, тобто може бути лише додатковою формою пенсійного страхування (накопичення), яку можна розпочати в будь-який зручний для працюючого момент, самостійно визначивши розмір внесків та умови виплати майбутнього пенсійного забезпечення — періодично виплачувана рента, довічна рента або ж одноразова виплата всього накопиченого капіталу, залежно від того, які умови буде узгоджено із страховим товариством. Так чи інакше, а всі накопичені кошти буде повністю виплачено самому пенсіонерові або вказаним ним особам.

Особливою формою ІІІ рівня є трудові пенсійні програми (ТПП), які можуть створюватися в рамках трудових колективів різних форм власності. ТПП може пропонувати зареєстрований у відповідному державному реєстрі роботодавець або щонайменше два роботодавці, у кожного з яких працюють по п’ять працівників, а також роботодавець з кількістю не менш як три працівники, але за умови, що веде свою господарську діяльність безперервно впродовж трьох років. Є певні вимоги і до працівників: досягнення 18-річного віку, не менше як 3-місячна праця в одного роботодавця. А для тих, хто не має можливості стати учасником ТПП, передбачена можливість купити індивідуальний страховий поліс у страхових товариствах.

Ще однією формою заохочення поляків до індивідуального і добровільного накопичення коштів на додаткову пенсію в рамках ІІІ компоненту стали Індивідуальні пенсійні рахунки (ІПР), які запроваджено з 2004 року (регулюється законом «Про ІПР»). Але ця форма, як і попередня, має не лише плюси, а й обмеження. Серед позитивів — неоподаткування зисків від накопичених на ІПР коштів. А мінус — обмеження суми, яку можна відкласти. Нині вона становить 1,5 середньої місячної зарплати (близько 9 тисяч гривень на рік), що не може бути достатнім заохоченням для людей, які заробляють значно більше за середню зарплатню по країні. Крім того, невідомо, чи збережеться в перспективі неоподаткованим зиск від накопиченої суми, а також чи ефективно адмініструватимуть ІПР визначені для цього законом фінансові інституції (зокрема банки та інвестиційні фонди).

Отож за новою системою пенсійного забезпечення пенсії виплачуватимуться з двох або трьох джерел, а її розмір залежатиме від заробітної плати впродовж усього періоду трудової активності, трудового стажу, зростання фонду оплати в І компоненті, ефективності інвестування в ІІ компоненті та заощаджень у ІІІ компоненті.

Однак ідеального у світі нічого не буває. Як солідарна, так і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків. Перша — вразлива щодо демографічних і досить стійка до інфляційних коливань, а друга — навпаки. Реформована солідарна складова покликана враховувати інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна — стимулювати до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо тих, що мають вищі доходи. Але хоч би з якого боку дивитися, для більшості адресатів нова система означає обмеження поточного споживання, а отже, марно було сподіватися, що ця система зможе охопити все суспільство. Але це не єдина проблема системи пенсійного забезпечення Польщі.

Поза компонентами системи пенсійного забезпечення

Реформа 1999 року передбачала теоретичну уніфікацію системи пенсійного забезпечення для всіх. Однак на практиці цього не вдалося зробити донині. За межами системи залишається значна частина суспільства — привілейовані групи населення, зокрема військові, поліцейські, селяни, шахтарі, на пенсійне забезпечення яких, у рамках Управління соціального страхування та Каси селянського соціального страхування, кожного року польській державі доводиться доплачувати понад 30 мільярдів злотих (10 мільярдів доларів США).

У кожного правила є своє «але»

2009 року правляча коаліція Громадянська Платформа—Польська селянська партія (ГП—ПСП) уперше за 10 років після реформи відважилася позбавити права на дочасні пенсії понад 900 тисяч громадян (журналістів, частину залізничників, артистів, циркачів та 55-річних жінок, які могли виходити на пенсію раніше, незалежно від виконуваної професії). Перші результати не змусили себе довго чекати: якщо у 2008 році на пенсію вийшли 350 тисяч осіб (в тому числі 300 тисяч — на дочасну), то у 2009 році дочасних пенсіонерів було вже лише 200 тисяч (із 243 тисяч тих, хто вийшов на пенсію), що означало зменшення обтяження бюджету на 2 мільярди злотих. Отже, зменшення кількості пільгових пенсіонерів дає змогу зменшити витратні статті держбюджету, що в умовах глобальної фінансової кризи є рятівним колом для державної казни.

Щороку УСС виплачує 5 мільйонів пенсій на загальну суму понад 120 мільярдів злотих. Середня пенсія становить 1600 злотих (понад 530 доларів США).

Те, що Система пенсійного забезпечення Польщі потребує дальшого реформування, а точніше — послідовного завершення пенсійної реформи 1999 року, зокрема її остаточного поширення на всі категорії населення (передусім маються на увазі пільговики), підтверджує хоча б той факт, що 2009 року, щоб Управлінню соціального страхування вистачило грошей на виплату пенсій, мінфін змушений був надати рекордну за пореформені роки дотацію в розмірі 37 мільярдів злотих.

Нині в Польщі на одного пенсіонера припадає четверо працюючих, а в 2030 році це співвідношення зміниться на 1:2.

Саме тому від початку цього року в уряді ГП—ПСП триває обговорення плану довершення пенсійної реформи, який заодно мав би виправити й ті помилки чи недоліки, що були закладені в нормативно-правову базу реформи 1999 року.

 

Варшава.