Зупиніть «п’яту колону» державного сектору української економіки!

Справді, визначаючи фінансові засади реалізації громадянами України прав власності на землю, Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю» вимагає: «... вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не може перевищувати п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»; «... вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, крім випадків, визначених частиною першої цієї статті, не може перевищувати дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Але це не означає, що вказані роботи включають ще й виготовлення технічної документації про встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості). Про цю роботу не йдеться у згаданому законі, тож її вартість не може бути складовою визначених законодавцем п’яти чи дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але вона обов’язково передує тим роботам, котрі обумовлені законом.

Не можемо повірити в те, що контролери з Держінспекції за цінами не розібралися в цьому. У своєму ж акті вони визнають (цитуємо):

«Вартість робіт, які надаються ДП «Поділлягеодезкартографія», сформована відповідно до розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, затверджених спільним наказом Держкомзему, Мінфіну та Мінекономіки.

Вартість кошторисів на землевпорядні роботи залежить від площі земельної ділянки, прокладання теодолітних ходів, складності робіт із планової та висотної прив’язки точок повороту межі земельної ділянки до геодезичних пунктів».

І далі:

«На вартість землевпорядних робіт також впливає складність земельної ділянки, зокрема, кількість координат точок на 1 км межі.

Таким чином, загальна вартість землевпорядних робіт залежить в основному від двох факторів: категорії складності виконання геодезичних робіт із планової прив’язки кутів повороту межі землекористування та категорії складності земельної ділянки, яка впливає на вартість робіт із прокладання теодолітних ходів.

З урахуванням цих факторів сформовані кошториси на землевпорядні роботи в залежності від щільності забудови населеного пункту, складності та конфігурації споруд, що розташовані на земельній ділянці.

Зимовий коефіцієнт до вартості польових робіт застосовується з 15 листопада по 15 квітня...» (кінець цитати).

Так, Державне підприємство «Поділлягеодезкартографія» додатково брало з громадян кошти за такі послуги, як державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку; транспортування до об’єкта роботи й у зворотному напрямку спеціального обладнання та інструментів, що необхідні для виконання вишукувальних робіт; відшкодовувалися витрати на отримання координат вихідних державної геодезичної мережі, на відрядження, на метрологічне забезпечення єдності та точності вимірювань, на проведення експертизи проектної та вишукувальної документації. Ці послуги не входять до переліку землевпорядних робіт, тому й оплачувалися замовниками додатково.

Окремо хочемо загострити увагу на розцінках на ці послуги. Витрати на транспорт становили 18,81 грн. на 50 км, 24,84 грн. на 100 км, 28,80 грн. на 150 км пробігу автомобіля «УАЗ» в один бік, котрий на 100 кілометрів шляху споживає щонайменше 15 літрів бензину. Неважко помножити на вартість пального, щоб визначити затрати на такий виїзд. При цьому тут не нараховувалася амортизація автомобіля, не враховувалася заробітна плата спеціалістів. На відрядження двох геодезистів та водія передбачалося аж... 12 гривень. Скажіть, службовець якої інспекції поїхав би у відрядження на кошти в 4 гривні на добу? І чи справедливо інспекція штрафує підприємство за таку ощадливість і вміння зробити так, щоб люди платили якнайменше?

Цілком дивною видається ось яка річ: ще 14 листопада 2006 року (хоч як це іронічно звучить — за президентства Віктора Ющенка) Державна інспекція з контролю за цінами у Вінницькій області проводила на ДП «Поділлягеодезкартографія» таку ж перевірку. На той час уже був чинний Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю», ДП «Поділлягеодезкартографія» надавало людям точнісінько такі само, як і нині, послуги, їхня вартість розраховувалася за цілком аналогічною методикою. І, знаєте, в цих питаннях не було виявлено жодних порушень, навіть не зроблено жодного зауваження. Що з того часу змінилося? Нічого — продовжує діяти та сама нормативно-правова база, «Поділлягеодезкартографія» виконує ті ж функції. Відбулася лише зміна міністра економіки та керівника Державної інспекції з контролю за цінами, а ще, як видно з усього, ставлення інспекції до державних підприємств, котрі працюють у цьому сегменті ринку послуг. Дане підприємство — далеко не єдине, кого вона, здається, прагне витіснити з нього, позбавивши змоги вести активну економічну діяльність. У лютому нинішнього року подібна доля спіткала ДП «Вінницький інститут землеустрою», який відтоді не може випорсатися із судової тяганини, а рішення про відновлення його роботи всіляко затягується. За словами начальника юридичного управління Держінспекції з контролю за цінами Геннадія Шполянського, в судах України перебуває більше чотирьохсот таких справ, у тому числі тих, що стосуються Вінницької області, — 14. Ми маємо копії судових ухвал та рішень Вищого адміністративного суду України, окружного адміністративного суду м. Києва, господарських судів ряду областей. У жодному випадку дії інспекції не визнані законними.

Давайте проведемо деякі нескладні розрахунки. Протягом року тільки два вінницькі державні підприємства обслуговують понад двадцять тисяч клієнтів. Оплата за надані ними послуги обчислюється сумою орієнтовно в 10 мільйонів гривень. У разі призупинення діяльності державних підприємств вакуум на ринку послуг одразу заповнюється приватними підприємствами, й кошти від клієнтів за надані послуги підуть «приватникам». Або в «тінь». Тільки обчислюватимуться вони сумою не в 10 мільйонів, а щонайменше в 30, бо обмеження граничних розмірів тарифів на послуги, надані недержавними підприємствами, не поширюються чи застосовується «комбінована» оплата. Люди залишаються в програші, підприємці мають колосальні прибутки. Тільки вилучення «з гри» двох вінницьких ДП протягом року виводить з державного сектору економіки в приватний додатково 20 мільйонів гривень. Але ж в Україні вимушено призупинили діяльність не два, а понад чотириста таких суб’єктів господарювання, відповідно, держава втратила контроль приблизно над чотирма мільярдами гривень на рік!

Що ж виграє держава від того, що стягне, наприклад, із ДП «Поділлягеодезкартографія» 1243104 гривні (414368 гривень нібито необґрунтованого доходу та 828736 гривень штрафу) в дохід державного бюджету? Анічогісінько, тільки втратить. Тому що, забравши в підприємства більш як мільйон двісті тисяч гривень, держава повинна дати йому субвенцію на сплату санкції (прибуток ледь перевищує чверть цієї суми), а потім, змусивши його працювати безприбутково, давати своєму підприємству дотацію або ж визнавати його банкрутом. Останнє тягне за собою звільнення 250 фахівців (із двох підприємств) із наступною постановкою їх на облік у центри зайнятості, що додатково коштуватиме державі більш як мільйон гривень за півроку.

Ми розуміємо: одне таке підприємство, що потрапило під жорна інспекції й на яке накладено мільйон чи півтора мільйони економічних санкцій, для держави — крапля в морі. Але ж їх — чотириста, в них — близько 50 тисяч працівників. Разом із сім’ями — 200 тисяч невдоволених людей, котрі очікували від нової владної команди обіцяного поліпшення рівня життя, а мають, як казав один відомий вітчизняний політик, те, що мають. Не хотілося б цю тему переводити в площину політики, але жодна з попередніх команд влади такого не допускала.

Складається враження, що Держінспекція з контролю за цінами (чи, може, її керівник Тетяна Рудь?) веде системну роботу й має на меті зупинити діяльність підданих перевірці державних підприємств, штучно збанкрутувавши їх, і тим самим дати широку дорогу приватним підприємствам, котрі за такі само послуги беруть у населення удвічі-втричі більше грошей. А таку діяльність інакше, як корупційною, і не назвеш. Пам’ятаєте, Маяковський писав, що коли в небі запалюються зорі, значить, це комусь потрібно. А якщо в Україні призупиняється робота державних підприємств — це також комусь потрібно?

Ви, Василю Петровичу, не могли не знати про цю ситуацію. Після того, як ми проінформували про неї радника Президента України народного депутата України Анатолія Кінаха, 17 липня ц. р. він надіслав Вам листа з додатком на 44 аркушах, де ситуація змальована достатньо детально. Ви доручили справу своєму заступникові, той, щоб не мати зайвого клопоту, переправив її на розгляд... голові Державної інспекції з контролю за цінами в Україні Тетяні Рудь. Та вона ж — не унтер-офіцерська вдова, щоб сама себе відшмагала!..

Ми надіслали своє звернення, а з ним — і всі необхідні документи, заступникові міністра Кабінету Міністрів України з антикорупційної діяльності Андрію Богдану. Він також відправив наш запит на розгляд... тій самій Тетяні Рудь — ніби якесь зачароване коло. Відповідь ми, щоправда, отримали. Чітку, навіть категоричну: не згодні — йдіть до суду!

Так і зробили. Не дочекавшись Вашої, Василю Петровичу, реакції, Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру і Вінницький інститут землеустрою звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду з зустрічним позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області з вимогою скасувати її рішення про застосування до нього економічних санкцій. А поки що справа перебуває в судовому провадженні, державні підприємства зазнають збитків. Ми віримо в правосуддя і сподіваємося, що й у цьому випадку судочинство буде об’єктивним.

Водночас категорично вважаємо, що такі дії Державної інспекції з контролю за цінами завдають шкоди національним інтересам України, оскільки викликають невдоволення чинними законами й підривають авторитет державної влади в цілому й команди Президента Віктора Януковича, зокрема. Якщо Ви, Василю Петровичу, також у цій команді, то не компрометуйте її — схаменіть Держінспекцію за цінами в Україні, зупиніть «п’яту колону» державного сектору української економіки! Це ж не так важко — достатньо лише розібратися в усіх нюансах нормативно-правової бази, навести в ній жорсткий порядок, виключити в ній будь-які розбіжності, різночитання і різнотлумачення чинних законів кожним державним чиновником — від найнижчого рангу до найвищого.

Сподіваємося на ваше конструктивне втручання і законне та об’єктивне врегулювання ситуації.