У Києві батькам, які повезли дітей до школи, минулого тижня столична влада зробила подарунок, як то кажуть, з барського плеча. У День знань можна було поїздити в метро за старими цінами. Презентоване ще влітку в офіційних кабінетах подорожчання жетонів до двох гривень відтермінували на тиждень. Живемо!.. «Пригальмували» до пори до часу й маршруточники, в яких апетити теж — ого які. Мовляв, дорожчає метро — давай піднімати до чотирьох гривень ціну й на наземні перевезення. Бензин на заправках поки що стабільний, але такий ось у маршруточників «метровий» аргумент... Але спасибі за те, що нас, тих, хто прибув із відпусток, повертають до суворих реалій життя поступово — залазитимуть у наші гаманці не сьогодні, а тільки завтра. Оце державні мужі нарешті зрозуміли, що нічого маринувати наших дітей за партами цілих 12 років. Країна крокує назад до 11-річної освіти. Треба знову переписувати підручники, змінювати програми — утискати, так би мовити, процес. Зрозуміло, за чиї гроші.

Але ж як вони, бідні, там, на владному олімпі, житимуть, якщо не залазитимуть у наші гаманці. У керівних кабінетах розводять нас, наче кроликів. Благо, зробити це не так важко. Не встигли чиновники оголосити про підвищення по країні тарифів на комунальні послуги — наш народ уже в банках вишиковується в черги, щоб встигнути заплатити за старими цінами. Віддамо навіть наперед, хоч і останнє. Минулого тижня стало відомо: громадяни так захопилися процесом, що сплатили з початку року за тепло, гарячу воду та інші блага цивілізації понад 18 мільярдів гривень — 101,9 відсотка від нарахованих за цей період сум.
Також згадали в керівних кабінетах й про «багатеньких буратін». Експортерам металу, зерна, соняшнику, лісу та іншим любителям приторговувати вітчизняною сировиною за межами держави влада повертає податок на додану вартість. Свого часу ці хлопці озолотилися на тому, що повивозили немало добра за кордон. А тепер, як у тому фільмі про Шурика: «А компот?» Трейдери зо два роки ходили похмурі, проводили гнівні прес-конференції на предмет неповернення їм державою ПДВ: «Про це ж, мовляв, у законі написано!» Ще трішки, і дійшло б до соціальних акцій, знедолені експортери позалишали б свої «мерседеси» й на знак протесту ходили б на роботу пішки. Але уряд урятував ситуацію — вирішив повертати. З чийого гаманця робиться цей подарунок? Зрозуміло, з нашого. Адже бюджет поповнюється за рахунок громадян України. Щоправда, чи то уряд наші заощадження пожалів, чи то в керівних кабінетах трейдерів не дуже то й полюбляють. Тільки їм замість грошей дали так звані цінні папери — ПДВ-облігації, за якими кошти держава обіцяє виплачувати частинами впродовж п’яти років. За цей час або емір помре, або ішак здохне. А в подальшому уряд розумно від цього «рекету» відмежувався. За проектом нового Податкового кодексу метал, ліс, зерно не обкладатимуться ПДВ, відповідно, й повернення цього «криміналізованого» податку скасовується.
А! Ще один для зернотрейдерів подарунок. Недавно в уряді розтрубили, що запроваджуватимуть обмеження на експорт зерна, щоб не страждала через неврожай наша продовольча безпека. Зараз кажуть, що такий крок — недоцільний. Як тепер бачу, що відбувалося у цей проміжок часу. Ходять експортери керівними кабінетами. «Стук-стук» — «Хто там?» — «Це ми, зерноторговці, й не з порожніми руками...».
А Міністерство агрополітики оприлюднило свій прогноз на цьогорічний урожай зернових: зберемо цих культур не 46, і навіть не 42 мільйони тонн, а ледь більше сорока. Хоч розстріляй — не розумію, чим у величезній споруді на Хрещатику, окрім цього, ще займаються? Навіщо нам, платникам податків, робити коштовний подарунок, тримаючи таке МінАП? Хоча ні — куди ж тоді зерноторговці зі своїми проблемами ходитимуть?
Ледь не забула про подарунок для китайського народу. В рамках офіційного візиту Президента наша делегація домовилася про можливість імпорту 20 тисяч тонн гречки. Це застереження вітчизняним аграріям, які накручують ціну й притримують продукцію у прагненні виторгувати якнайбільші бариші. Не хочете зараз по шість, спробуйте пізніше продати ще свою гречку по три гривні за кілограм. І навряд чи вийде... Але, з другого боку, замість підтримувати китайців, можновладці могли б спрямувати ці гроші на закупівлю крупи українського виробництва. Різниця в тому, що з нашими селянами багато мороки, й навряд чи щось для себе матимеш, а на зовнішньому фронті чиновникам можна добре збагатитися.
Такий ось подарунковий набір...