З давніх давен є вічне питання: Як нагодувати людину? Якщо людині дати рибу — вона буде ситою один день. Якщо людину навчити ловити рибу, вона буде ситою все життя. Саме школа і вчить людину, образно кажучи, ловити рибу і бути ситою. Потім до шкільних знань додається досвід, набуваються контакти — так формується, так виховується людина. Адже не випадково кажуть, хто володіє знаннями, той володіє світом.

 Першого вересня, у традиційний День знань, у селі Мукошин Любешівського району Волинської області відбулася знаменна подія — відкриття нового приміщення загальноосвітньої школи. Це дійсно важлива подія, бо зараз, у період глобальної фінансово-економічної кризи, яка особливо гостро відчувається в Україні, таких подій дуже мало в нашій країні.

Відкриття цієї школи безпосередньо пов’язане з ім’ям їхнього земляка, що народився у сусідньому селі Ветли, Першого заступника Голови Верховної Ради України Адама Івановича Мартинюка. Сталося так, що раніше за його сприяння у цьому селі було відкрито народний дім у складі: клубу, фельдшерсько-акушерського пункту і поштового відділення. Тоді ж гостро постало питання про будівництво школи, яка розміщувалась у чотирьох чи то в п’ятьох «корпусах», так вчителі називали пристосовані для цього приміщення на два-три класи.

І ось школа у центрі Мукошина готова до прийому дітей. Спорудження велося винятково за рахунок спонсорів, залучених Першим заступником Голови Верховної Ради України Адамом Івановичем Мартинюком і без жодної державної копійки. Темпи будівництва для нашого часу рекордні — два роки, воно велося силами різних організацій на чолі з вихідцем із села Віктором Петровичем Симоновичем, а також методом народної забудови мешканцями села.

Незважаючи на перший осінній дощ, на майдані біля школи зібралися школярі і їх батьки, прийшло практично все село. Сюди ж приїхали директори шкіл, сільські голови, депутати районної ради.

Хлібом-сіллю, букетами живих квітів зустріли присутні Адама Івановича Мартинюка, голову обласної державної адміністрації Бориса Петровича Климчука, голову районної держадміністрації Василя Трохимовича Корця.

В урочистій обстановці під звуки Державного гімну перед школою піднімаються Державний прапор України, прапори Волинської області і Любешівського району.

Першим для виступу слово надається Адаму Івановичу Мартинюку:

— Я виступаю перед вами не тільки як перший заступник глави парламенту, — сказав Адам Іванович, — виступаю як і вчитель, який після закінчення Луцького педагогічного інституту імені нашої знаменитої землячки Лесі Українки викладав історію в одному із сіл району — Велика Глуша, тож освітянська сфера мені добре знайома.

І якщо в радянські часи головним лозунгом країни були крилаті слова: «Все краще — дітям!», і освіта була справді доступна кожному, то сьогодні освітянські проблеми забезпечуються, на жаль, за залишковим принципом. Але і сьогодні від навчальної політики держави залежить майбутнє України. І ми повинні про це завжди пам’ятати, незважаючи на нинішні складні і прості проблеми, відсутність фінансового забезпечення.

Один олігарх якось запитав мене: «Чим я можу допомогти суспільству?» Відповідь моя була такою: «Вкладайте гроші в освіту, допомагайте сільським школам, особливо на периферії. Це допоможе забезпечити рівність можливостей для дітей, які живуть у різних частинах нашої країни. І це у досить короткий термін принесе найкращий прибуток людям, суспільству, державі. Адже якщо проглянути біографії кращих людей країни, то майже всі вони народилися в селах, які по праву є колискою України».

На мій погляд, відповідальне завдання сім’ї, школи, суспільства і держави — виростити людину, гідну свого високого покликання. Тож навчання — це не розкіш, а головне право людини! Геніальний вчений Ейнштейн казав: «Знання — це те, що залишається в пам’яті після навчання і що набувається в житті». У знаменитому Оксфордському університеті висить напис: «Чим більше я вчуся, тим більше я знаю!».

Усі ми є свідками і учасниками гострої боротьби навіть не навколо історії, а за саму вітчизняну історію, яку донедавна як тільки міг паплюжив «помаранчевий» режим. Як викладач історії хочу наголосити, що Велика Перемога у Великій Вітчизняній війні, 65-річчя якої ми відзначаємо у цьому році, була досягнута тому, що тоді була Радянська влада, відповідальна перед народом. Принагідно нагадаю визнання одного з фашистських злочинців на Нюрнберзькому процесі. На запитання радянської сторони про те, чому вони програли війну, той відповів: «Ми програли насамперед вашій школі, вашому радянському вчителю, вашій системі освіти і виховання, які зуміли підготувати видатну солдатську плеяду».

А у 1958 році, тобто всього через 13 років після закінчення дуже страшної для нашої країни війни, весь світ зі здивуванням сприйняв запуски перших штучних супутників Землі, створених у Радянському Союзі. А в 1961 році радянський громадянин Юрій Гагарін уперше побував у космосі. Американці тоді прислали в СРСР велику делегацію, яка довго вивчала секрет цього радянського чуда. Один із розділів у їх об’ємному звіті, який нараховував понад дві тисячі сторінок, так і називався: «Що знає радянський Іван і чого не знає американський Джон».

Американці зробили правильний висновок: Радянський Союз виграв суперництво передусім за шкільною партою і в студентській аудиторії. Виходячи з цього, Сполучені Штати в десять раз збільшили видатки на освіту. А сьогодні за цим показником вони перевершують Україну у 30 — 35 разів. Вдумайтесь у ці цифри. У 2010 році США вкладуть у науково-конструкторські розробки 400 мільярдів доларів, об’єднана Європа — 270 мільярдів, Китай і Японія — по 140 мільярдів доларів. А наші вкладення на цьому фоні виглядають просто мізерними. Тож українська освіта — явно на голодному пайку.

І якщо ми не будемо підтримувати належним чином освіту, якщо втратимо останні залишки нашого зразкового радянського навчання, то це значить, що наша Україна повністю втрачає своє майбутнє. А це вже питання державної безпеки!

Україна має надзвичайно потужні національні освітянські традиції, їх потрібно враховувати і розвивати при модернізації і реформуванні галузі, а не просто калькувати західний досвід. Це питання добре розуміють коаліція більшості у Верховній Раді, Президент і Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки України. У нас є спільна визначеність, що питання освіти є стратегічним для успішного розвитку України, для досягнення нею лідерських позицій у Європі і у світі.

Ми повинні ще і ще раз подивитись на нормативно-душове фінансування шкіл, наскільки воно підходить нашій системі. Необхідно ще і ще раз подивитись на введений у рамках болонського процесу Єдиний державний екзамен, реалізація якого фактично звелася до примітивних тестових форм і до жалюгідної європейської копії. Необхідно ще раз розглянути стратегічні імперативи реформування освіти, розробити і ввести стандарти загального і вищого професійного навчання, зв’язати навчання з економікою, наукою і виробництвом.

Верховна Рада 6 липня цього року проголосувала за запропонований мною Закон «Про внесення змін у законодавчі акти України з питань загального, середнього і дошкільного навчання». Тепер українські школярі будуть вчитися 11 років. Але обов’язковим стає відвідування з п’ятирічного віку дитячого садочка, дошкільне виховання повинно стати фундаментом формування особистості дитини. Цим новим законом ми забезпечили те, що у 2012 році армія не залишиться без новобранців, а вищі учбові заклади — без абітурієнтів.

Для забезпечення рішучого підйому економіки нашої країни потрібні висококваліфіковані спеціалісти, здатні приймати самостійні рішення, передбачати їхні наслідки, нести за них відповідальність. А для цього необхідно повернути належну увагу суспільства до питань освіти, модернізувати всі її складові, підвищити її якість, щоб вона була на рівні світових стандартів, упроваджувати новітні технології навчання, інформатизацію і комп’ютеризацію та інші ефективні механізми її подальшого розвитку, формувати нову особистість фахівців зі значно вищим інтелектуальним, духовним і творчим потенціалом, активною громадською позицією.

Виконуючи програму «Освіта — для всіх», ми повинні відрегулювати освітянську систему, яка сьогодні в рамках «дикого капіталізму» комерціалізується, будується на приватній власності і отриманні прибутку. Треба сказати, що сьогодні в Україні вузів значно більше, ніж їх було в усьому Радянському Союзі. У той же час ми маємо різке перебільшення таких випускників, як юристи, економісти, і гострий дефіцит інженерно-технічних кадрів. Крім того, необхідно звернути увагу на підтримку професійної освіти, бо 60—80 процентів кадрового потенціалу становлять робітничі спеціальності.

Ми вважаємо, що на потреби освіти щороку повинно виділятися коштів не менше 10 процентів національного доходу, а частка витрат на вищу професійну освіту повинна становити не менше трьох відсотків видаткової частини державного бюджету.

«Святу трійцю» навчання, заявив Адам Мартинюк, становлять учителі, учні та батьки, які спільними зусиллями здатні забезпечити якісний і результативний процес навчання і виховання.

У зв’язку з цим необхідно ще раз звернутись до статусу педагогічних працівників, надати їм статус державного службовця, підняти їх заробітну плату, яка повинна бути вищою за середню зарплату в промисловості. Необхідно добиватись встановлення нормальної сітки годин для вчителів, гідної доплати за класне керівництво, за вислугу років. Без зміцнення позиції вчителя будь-які програми модернізації і розвитку людського потенціалу приречені на провал. Велике спасибі вам, шановні мої колеги по педагогічній праці, за ваш невтомний і самовідданий труд!

З особливим хвилюванням я звертаюсь до учнівської молоді. Нам зрозумілі ваші почуття, бо ми це у свій час уже пройшли. Хочу сказати, що перед вами відкриваються широкі і романтичні перспективи, адже школа не тільки збагатить вас знаннями, вона загартує ваш характер і структурує ваше мислення, навчить вас розбиратися в людях і в подіях.

Необхідно підняти роль батьків у навчальному процесі. На жаль, школу сьогодні повністю відділили від батьківської громадськості. А проблем досить багато і вони під силу впливу батьківського колективу. Хочу подякувати батькам, які роблять все можливе для своїх дітей, знаходять останню копійку, щоб їх сини і дочки були здорові, красиво одягнуті, щоб були нагодовані. Незважаючи на нестатки, вони кожен день виховують своїх дітей як справжніх патріотів нашої землі.

Зрозуміло, виховує дитину не тільки школа і сім’я. Виховує все оточуюче середовище. Бо якщо дитина бачить гідні приклади батьків дома і вчителів у школі, а все життя навколо неї з його кричущою несправедливістю, соціальним розшаруванням, обманом, лицемірством і дворушництвом у державному масштабі волає зовсім про інше, то юна людина часто не витримує цього. Не випадково древні люди говорили, що «закон безсилий, якщо суспільство аморальне». А якщо додати сюди ще й негативний вплив засобів масової інформації і насамперед телебачення, яке зовсім не думає про моральне виховання молоді, то картина стає ще більш серйозною і катастрофічною.

На жаль, наше суспільство сьогодні вже не можна назвати найбільш читаючим. Статистика говорить про те, що третина сімей взагалі нічого не читає, а художня література, запропонована комерційними видавництвами, просто руйнує дитячу психіку.

Школа — це початок вашого свідомого життя. Вона допоможе вам обрати майбутню професію, виходячи із ваших уподобань та інтересів, реальних знань та потреб країни, соціального замовлення суспільства, тобто чи є ваше бажання і попит на ці спеціальності на сучасному ринку праці. Саме звідси ви підете туди, куди лежить ваша душа, займетесь своєю улюбленою справою. І це буде головною складовою вашого успіху.

Зі сторони свого багатого життєвого досвіду, сказав на закінчення виступу Адам Іванович, хочу зазначити, що навчання не закінчується в школі. В американців є така заповітна ціль: «Селф мейд мен» — «людина, яка сама себе зробила». Я знаю, що це таке, бо сам, без нічиєї допомоги, вийшов у люди, у 26 років захистив дисертацію на звання кандидата історичних наук.

Отож освіта — процес довгостроковий і творчий. Щоб досягнути чогось значного, то треба вчитись протягом всього життя, треба постійно працювати над собою, займатись самоосвітою. Тільки це допоможе кожному справитись із будь-якими найскладнішими проблемами і викликами часу, тільки це допоможе вам ставити перед собою великі завдання і досягати їх. Я ще раз бажаю всім всього найкращого у вашому житті!

Адам Мартинюк вручив керівнику будівельної організації Віктору Симоновичу Почесну грамоту Верховної Ради України. А директор школи Надія Колтунович подарувала їм обом — Адаму Мартинюку і Віктору Симоновичу — вишиті сорочки.

На святковому мітингу виступили голова облдержадміністрації Борис Климчук, голова райдержадміністрації Василь Корець, голова районної ради Валерій Панасюк, голова сільської ради Віктор Абрамович та інші. Вони тепло привітали всіх присутніх з Днем знань і відкриттям школи, побажали вчителям і батькам нових успіхів у роботі і у навчанні і вихованні дітей, а дітям — міцних і глибоких знань. Виступаючі щиро дякували Адаму Мартинюку за те, що у своїй напруженій державній роботі він не забуває про рідний край і робить все можливе, щоб допомогти своїм землякам.

Адам Мартинюк, Борис Климчук і Василь Корець перерізали червону стрічку і вручили директору школи ключі від школи. Священик отець Димитрій освятив нове приміщення. І ось над селом переливчасто пролунав малиновий дзвін шкільного дзвоника. Діти і вчителі, батьки і гості заповнили шкільне приміщення. Новий навчальний рік у новій школі почався.

Як і в усій області, в школі відбувся перший урок «Будуємо нову Україну, будуємо нову Волинь!». Мені довелось розмовляти з першокласниками. На запитання «Ким ви хочете стати?» діти, не змовляючись, відповіли: «Ми хочемо стати Мартинюком!».

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів.

Фото автора.