Помер Борис Клімчук.
 
Ця сумна подія сталася 2 вересня після тяжкої хвороби, з якою він мужньо боровся.
Борису Петровичу було лише 63 роки.
У народі кажуть: Бог першими забирає до себе найкращих. Може, й так. Але хотілося б, щоб було дещо інакше.
Борис Клімчук фактично перший волинян, який став біля керма краю, коли у 1994 році його обрали головою обласної ради. То був складний час: підприємства зупинялися, заробітна плата і пенсії не виплачувалися. Але Борис Петрович не плакався, не жалівся, рук не опускав і не давав цього робити іншим. Область одна з перших в країні розпочала проводити приватизацію, зокрема заправок.
Він пригадував: «Мене запитували, а що ти будеш робити, коли розпочнеться посівна? Де пальне візьмеш? А я відповідав: а чому я повинен шукати пальне? Моє завдання — створити умови, тобто дати людям вудочку, а риби вони наловлять самі. Так і сталося. І наступного року область одна з перших закінчила весняно-польові роботи, і проблем з пальним не було».
Варто було бачити, якою радістю світилося його обличчя, коли він у 1999 році ділився з журналістами результатами опитування волинян, проведеного вченими місцевого університету на його прохання. Особливо його тішило те, що більша половина земляків у вирішенні проблем покладала сподівання не на державу, а на себе.
Борис Клімчук шанував журналістів. І не тільки столичних, а й місцевих, знав кожного по імені. Він любив гостре слівце і красне письменство. І багато робив для становлення газетярського цеху області. Дуже цінував і любив колектив «Голосу України», був гостем не тільки на сторінках газети, а й неодноразово заїжджав до редакції.
Так сталося, що вісім років Борис Петрович працював за межами області — працював радником Президента, був Надзвичайним і Повноважним Послом у Литовській Республіці, в Азербайджані.
Але у 2010 році він повертається на Волинь і знову очолює облдержадміністрацію. Напевне, щось відчував чи передчував, бо чимало уваги і зусиль доклав до того, щоб в області з’явився не один десяток кілометрів доріг з твердим покриттям, а вулиці волинських сіл були освітлені і ошатні...
Осиротіла не тільки дружина Світлана Олексіївна, не тільки дочки і внуки, осиротіли волиняни. Не стало справжньої людини, не стало глави роду Волинського краю. Але пам’ять про Бориса Клімчука завжди буде світлою, завжди буде доброю.