А помітили? Не встигла ще осінь наскочити — від економіки вже повіяло холодком. Але ж улітку ми, споживачі, здебільшого, на півднях. Тому купівельна активність зазвичай падає. Але не цього року. Виявляється, серпень від серпня відрізняється. Продавці зуміли-таки нас накрутити. Каюся, сама не встояла, після повідомлень про майбутнє подорожчання проїзду в столичному метро накупила жетонів про запас. Тепер думаю: навіщо мені їх стільки? Ажіотаж — рушійна сила торгівлі, от посередники вміло на наших почуттях і спекулюють. У новинах по телевізору тільки й говорять, що про те, що очікується подорожчання продуктів. Щоб народ у паніці почав змітати з прилавків крупу, борошно, макарони... Навіть обсяги продажу непопулярної ячної крупи зросли. Люди скуповують те, що довше зберігається. Надивилися сюжетів про гречку ледь не на кожному каналі. Перше посилання в народу яке? Терміново до магазину. А не побігли б — дивись, гречка коштувала б не чотирнадцять гривень за кіло, а тільки вісім. Так що ми й винні. Розмітаючи гречку, самі роздуваємо ціни. Спекулянтам залишається лише підтримувати чутки про майбутнє подорожчання.
Із хлібом — та ж історія. У серпні тільки й розмов було, що про істотне зниження врожаю зернових. Мовляв, озимі підмерзли, потім їх висушило літнє сонце. Не виключено — хліб через це здорожчає. Народ уже в паніці. Погано те, що в нас, у владних кабінетах, не можуть до пуття пояснити людям: за рік, разом із тваринництвом з’їдаємо близько 14 мільйонів тонн пшениці, зібрали її набагато більше. Тепер от оголосили: вивіз зернових за кордон буде обмежено. І правильно! Експортні санкції ще навіть не ввели, просто прилюдно повідомили про наміри. А посередники так стурбовані, що перестали скуповувати пшеницю, щоб вивезти за кордон. Рахуємо далі. Хліб, той, котрий зараз печеться, виробляємо із зерна торішнього врожаю — його в країні також чимало. Тоді про яке подорожчання йдеться?
Пекарі, звичайно, можуть стверджувати, що ціна на продукт № 1 зростає, бо дорожчають газ, бензин, електроенергія. Це аргумент. Тільки так само ресурси ростуть і для аграріїв — адже сільгоспвиробники не на сусідній планеті живуть. Тепер такі доводи: за останні сім років зерно підскочило в ціні на 20—30%, а буханець подорожчав ледь не вдвічі. До того ж ціни на пшеницю то підвищуються, то знижуються, на хліб — неухильно зростають. Тут у мене запитання: чому, коли дешевшає зерно, не падає в ціні й хліб? Запитання, до речі, що має схвилювати у владних кабінетах всіх і в якому закладено відповідь, чому буханець не повинен дорожчати, якщо, звичайно, там хочуть втримати ціну. Натомість Президент заявив буквально таке: можливо, буде невеличке подорожчання. Хто його знає, наскільки «невеличке», але сигнал регіональна влада одержала. Ціну на буханець, мовляв, уже можна «відпускати». Звідси висновок: дефіцит зерна, якщо й настане, то не раніше наступного року, в період збирання нового врожаю, а хліб погрожує здорожчати, спричинюючи споживчу паніку, вже сьогодні.
Іду якось я, дивлюся — в підземному переході бабуся картоплю продає. «Скільки?» — запитую. — «Шість гривень за кіло», — відповідає. — «А чого так дорого?» — «А що ви хочете, адже хліб дорожчає!».
Через цей ажіотаж зростає ціна на те, на що не має зростати.
Таке враження, що влада вирішила до виборів у місцеві ради, які мають відбутися через кілька місяців, обмежитися повзучим подорожчанням. А вже потім...
Хоча я стомилася від цих розмов і готова, якщо країні потрібно, платити за буханець хліба на гривню-дві дорожче. Тільки прикро, що гроші ці підуть у кишеню торговців. У нашому балансі інтересів завжди перекоси. Перемагає зазвичай не той, хто турбується, що інфляція зростатиме, а той, хто хоче на цьому нажитися. А ажіотаж вигідний не тільки торговцям, а й до деякої міри владі, оскільки зростання обсягів роздрібного товарообігу характеризуватиме економіку з позитивного боку. У статистиці поставлять плюс. Вийде: жити стало краще, жити стало веселіше.
Загалом, наша статистика — окрема тема для розмови. Чесно, і для мене було дивною новиною довідатися, що, за прогнозами експертів від влади, серпень стане п’ятим поспіль місяцем дефляції або нульової інфляції. Ціни зростуть, а інфляції як не було, так і немає.
Тільки, здається, незабаром безперспективні розмови про хліб відійдуть на задній план. Настане холоднеча — й на порядку денному будуть зовсім інші турботи. На тлі проблем з опаленням хлібне питання здасться бурею в склянці води. Навіть якщо ціни на буханець підвищаться — мало хто помітить. Такі невеселі думки навівають «газові» новини серпня. Їх було багато. Головні — тарифи на газ для населення й підприємств теплокомуненерго підвищили з першого серпня на 50 відсотків, другу порцію подорожчання обіцяють у квітні майбутнього року. А отут ще голова правління Газпрому Олексій Міллер «обнадіяв», що «у випадку об’єднання ВАТ «Газпром» з НАК «Нафтогаз України» ціна на газ для населення України може бути така, як для населення Росії». І додав: «У нас ціна на газ для населення Росії встановлюється державою, є неринковою, сьогодні це 1880 рублів за тисячу куб. м. Це трохи більш як 60 доларів за тисячу кубометрів».
Так що головного болю до зими й крім хліба — вище даху. Хоча тут можна за наших громадян і порадіти: ще недавно ціни на газ для населення були нижчі, ніж у сусідній державі.
А ще пройшла новина, що з першого вересня дорожчає електроенергія для промислових підприємств. І цим навряд чи кого здивуєш. Тарифи щомісяця підвищуються на 1—2 копійки за кіловат. Схоже, інформація, як і «хлібна», працює проти стабілізації — на зростання цін. Такий для мене очевидний висновок.
З огляду на все вищесказане, чи то ми якось не так живемо, чи то на Заході нам перестали довіряти. Стало відомо, що іноземці скорочують інвестиції в Україну. У першому півріччі 2010 року в економіку нашої держави закордонними інвесторами вкладено 1,783 млрд. дол. прямих інвестицій, що становить 66% від надходжень за перше півріччя року минулого, інформує Держкомстат. А тут ще МВФ спантеличив повідомленням, що світова економіка відновлюється після кризи. Але попереджають про можливість нового спаду. Тільки після хліба й гречки нас цим не залякаєш. Пережили перший виток кризи, візьмемо в МВФ у борг гроші — переживемо й другий.
