Аномальна погодна ситуація, що склалася в Україні, змушує всіх задуматися про наше спільне майбутнє, долю планети Земля. На жаль, громадяни не чують нині від вчених, влади якихось зрозумілих рецептів, шляхів виходу із кризи. Ситуація в країні стає непередбачуваною. Українські чорноземи нагріваються до небачених температур, вигорає гумус. Лісостеп стає степом. Степ наближається до пустелі. Палають пожежі. Складається враження, що висока спека в декого вбила здатність мислити. Зі своїми роздумами з приводу аномальних природних явищ, кроків, які потрібно здійснити, ділиться Станіслав Ніколаєнко, народний депутат кількох скликань. Станіслав Миколайович тривалий час працював на Херсонщині в зоні ризикованого землеробства, викладав в аграрних навчальних закладах. Має певний практичний і теоретичний досвід.
До чого веде глобальне потепління
Третє тисячоліття світ зустрів перевищенням 6-мільярдної позначки чисельності населення. До того ж з 1950-го по 2010 рік населення Землі зросло від 2,5 до 6,7 млрд. осіб. За прогнозами вчених, населення має побільшати в найближчі 50 років ще на 2,8 млрд. і становитиме майже 10 млрд. осіб.
Таке стрімке зростання населення на земній кулі відбувається на тлі загроз зменшення виробництва основних продуктів харчування. На сьогоднішній день, за даними ООН, у світі 1,2 млрд. голодних людей, ще стільки ж не мають доступу до чистої води. Щорічно помирають від голоду понад 6 млн. осіб.
Особливо тривожною є проблема глобального потепління, підвищення температури земної поверхні, спричиненого збільшенням концентрації діоксиду вуглецю в повітрі. Свідками цих безпрецедентних явищ в Україні ми стали цього літа. Станом на 2004 рік середня температура Землі досягла 14,43 градуса за Цельсієм проти 13,9 в 1970-му. Починаючи з 1940 року температура Землі підвищилась на 2,5 градуса за Цельсієм. За даними американських науковців, впродовж XXІ століття температура може підвищитись ще на
4 градуси. Унаслідок цих процесів тільки за 2002 рік було зруйновано близько 3 тисяч квадратних кілометрів крижаного щита Антарктиди. І цей процес триває.
Усі ті тривожні явища відбуваються на тлі виснаження підземних водоносних шарів. За оцінками експертів, перевикачування води на земній кулі щорічно становить 160 млрд. тонн. Якщо врахувати, що на виробництво тонни зерна за міжнародними нормами потрібно 1000 тонн води, то в разі припинення перевикачування води світове виробництво зернових упаде найближчим часом на 140 млн. тонн, яких достатньо, щоб прогодувати 480 млн. людей (8 відсотків населення Землі). Зауважу водночас, що кількість прісної води, яка виробляється у світі за річний гідрологічний цикл, нині залишилась така само, як була 1950 року і, мабуть, буде такою 2050-го.
За оцінками Міжнародного інституту водного менеджменту, зменшення водополиву внаслідок вичерпання водоносних шарів може знизити збір зернових в Індії з мільярдним населенням на одну четверту. Могутній Китай змушений буде імпортувати зерно в масштабах, що дестабілізують світовий ринок. Криза може зачепити Ефіопію, Нігерію, Пакистан. Зазначу, що із середини XX століття світова площа посівів зернових на душу населення зменшилась удвічі, з 0,24 до 0,12 гектара. З 1950-го по 1990 рік світовий збір зерна з гектара зростав на 2 відсотки щорічно, а з 1990-го — лише на відсоток. Я вже не кажу про Україну, де цьогоріч маємо спад виробництва зерна.
Ефективне використання зрошення — шлях нарощування сільськогосподарського виробництва
Нині зрошення як головний чинник інтенсифікації землеробства застосовується у 110 країнах світу і забезпечує більш як половину всього виробництва.
Близько 40 відсотків світового продовольства вирощують на поливних землях, до речі, ця продукція потужно субсидується державами. США, Індія, Ізраїль, Іспанія та інші країни здійснюють рішучі заходи щодо екологічного використання води, вдосконалення діючих систем зрошення. Застосування ними лише крапельного зрошення зменшує витрати води на 30—70 відсотків і збільшує врожаї на третину, тобто подвоюється продуктивність використання води. Останніми роками площі під крапельним зрошенням, іншими мікрозрошувальними методами зросли у 50 разів і становлять 2,8 млн. гектарів. Але це поки що становить лише 1 відсоток світових зрошувальних систем.
Департамент водних ресурсів США володіє інформаційною службою управління зрошенням. До її складу входить понад 100 автоматизованих комп’ютерних метеостанцій, які щогодини видають рекомендації фермерам: коли, скільки і де потрібно поливати. Така система тільки в Каліфорнії на гектарі люцерни дає економії 100 доларів на рік, зберігає 13 відсотків витрат води. Тут доречно зауважити, що колись і Каховська зрошувальна система була не гірша, вважалася однією з найкращих у світі.
Інтенсифікація сільгоспвиробництва шляхом зрошення дає змогу США щороку продавати продовольства на 41—43 млрд. доларів і майже на таку само суму закуповувати нафтопродукти. Схожим шляхом іде багато країн. В Узбекистані, де проживають 24 млн. осіб (за останніх 10 років населення зросло на 5 млн. осіб), на зрошенні отримують 96 відсотків продукції землеробства. Японія із 120 млн. населення зрошує 3,1 млн. гектарів землі і цим переважно розв’язує всі свої продовольчі проблеми. Єгипет, завдяки побудованому свого часу СРСР Асуанському гідрокомплексу, маючи 64 млн. населення і лише 3,3 млн. гектарів сільгоспугідь, забезпечує себе сільськогосподарською продукцією, ще й поставляє її на експорт.
Мені можуть дорікнути, що я весь час навожу позитивні приклади з-за кордону, як правило, розвинених країн. Але це не зовсім так. Бангладеш за останніх 16 років за допомогою простих педальних помп, які приводяться в дію мускульною силою людини, зумів додатково запровадити зрошення на 250 тис. гектарів земель! За допомогою однієї простої помпи зрошується 20 соток землі. Вартість такого пристрою — 35 доларів. Чистий річний прибуток для фермера від використання помпи становить 100 доларів.
Що ж діється в Україні
Цього року страшенна посуха. Проведений аналіз викликає багато запитань щодо наших перспектив в аграрному секторі. Національним багатством держави було 5,8 млн. гектарів меліорованих земель (13,4 відсотка всіх сільгоспугідь), у тому числі 2,5 млн. гектарів зрошуваних (5,7 відсотка сільгоспугідь).
За даними нашого Гідрометцентру, в Україні з останніх 15 років 9 характеризувалися як посушливі й лише 2 роки — з надмірними опадами. Усього за останнє століття посухи спостерігалися 44 рази. Жорстока посуха 1999-го, 2002 року, цьогорічна спека за показниками температури перевищила історичні максимуми. Як наслідок — на більшій частині території на глибині до 1,5 метра доступна рослинам ґрунтова волога була відсутня. Нас врятувало те, що посуха вдарила фактично після дозрівання врожаю. Частина районів Херсонщини, Дніпропетровщини, Кіровоградщини, Полтавщини, Одещини, Криму, Запорізької області отримали мізерні врожаї, не знають, як сіятимуть озимі. Нагадаю декому, що в 1986—1990 роках колгоспи і радгоспи на зрошуваних землях отримували лише продукції рослинництва на суму понад 5 млрд. доларів, майже 25 відсотків загального об’єму! На зрошених землях вирощувалося дві третини овочів, третина льоноволокна та високоякісних кормів.
За останніх 20 років унаслідок безглуздого ставлення держави до використання зрошуваних та осушених земель посівна площа кукурудзи на зерно скоротилася в 3,3 разу, овочевих культур — в 1,2, кормових культур — в 1,7. Валове виробництво зерна в Україні зменшилося в 1,6 разу, в тому числі кукурудзи — у 7,2, овочів — в 4,5, кормів — в 3,6 разу (дані наведено станом на 2005 рік).
Минулого року в Україні працювало близько 900 тис. гектарів поливних земель (36 відсотків від наявних). Понад 1,5 млн. гектарів цих земель використовували як богарні! Державі завдано збитків на кілька мільярдів гривень, громадяни не отримали необхідної кількості дешевих овочів, зерна, м’яса, молока, які так потрібні населенню, особливо дітям. Усе це возять із-за кордону, і ці продукти дуже сумнівної якості.
Невиправних втрат меліорації завдала недолуга земельна реформа. У багатьох господарствах півдня України — на Херсонщині, Одещині, в Запорізькій та Миколаївській областях, в Криму — селяни руйнували зрошення, намагаючись перевести його у звичайні поливні землі задля того, щоб при отриманні паю мати більшу у фізичному вимірі площу землі. Але яка з них користь за такої погоди.
Чорним смерчем по меліоративних спорудах пройшла варварська заготівля металолому. Знищено насосні станції, лінії електропередач, дощувальні машини, навіть викопуються труби високого тиску. Невже попередній уряд, місцева влада не бачили цього? Чому відповідним указом чи постановою не заборонили збір металу, вивезення його за кордон? Адже коли захотіли при Кучмі знищити колгоспи, за вказівками західних хазяїв, то не чекали відповідних законів, а всупереч Конституції низкою антиконституційних указів знищили господарства і внесли хаос у земельні питання.
Незрозумілою є й сучасна енергетична політика на селі. Невже не зрозуміло, що вартість 1 кВт електроенергії не може бути однаковою для сільських господарств, які мають достатньо вологи, і тих, які дістають воду із земних глибин чи користуються зрошенням. Ціна мусить бути диференційована. У бюджеті країни потрібно передбачити кошти на це.
Що потрібно робити
Не хочу претендувати на роль оракула, але викажу лише деякі судження щодо можливих кроків із виходу з цієї кризової ситуації. Думаю, що вчені Аграрної та Національної академій наук зроблять це краще. На мою думку, Україна повинна негайно розпочати створення і реалізацію державної програми подолання цих серйозних кліматичних явищ. Без сумніву, потрібна і міжнародна співпраця. Серед першочергових завдань — відродження, ефективне використання зрошення, зупинення вирубки лісів, вітрозахисних посадок, перехід до вирощування більш посухостійких сільськогосподарських культур, економніших щодо споживання зерна джерел тваринного протеїну і т. д.
Як тут не повернутись до рекомендацій талановитого, на жаль, уже покійного, Федора Трохимовича Моргуна стосовно заліснення до 10 млн. гектарів колись бездумно розораних земель, використання безплужного, безвідвального обробітку землі. Нині площа пошматованих залишків природних лісів в Україні катастрофічно зменшується. У багатьох господарствах степової зони України майже винищено лісосмуги. За даними китайських учених, збереження лісів утричі цінніше, ніж їхні вирубка і переробка.
На нашу думку, рішучого перегляду потребують будівельні норми і правила, зокрема, щодо вентилювання та кондиціювання приміщень, товщини стін, перекриттів, дахів. Окрім житла, це стосується навчальних і медичних закладів, виробництва. Такої перебудови потребують й інші приміщення.
У 2002 році Кабінет Міністрів України затвердив «Комплексну програму розвитку меліорації земель до 2010 року». Вона, на жаль, майже не виконана, хоча і передбачала, в кращому разі, не розвиток, а лише збереження наявних систем та їх невелику реконструкцію. Потрібна нова, ефективна програма зрошення земель.
Гострою проблемою стає питна вода. Чинний закон і державна програма потребують негайного уточнення. На мою думку, парламенту, уряду слід широко стимулювати через надання пільгових кредитів господарства, фермерів, селян, які досягають проектних показників на зрошенні. Необхідно, попри все, віднайти кошти на проведення аварійних ремонтів меліоративних систем, адже вийшло з ладу більш як третина систем зрошування, близько половини трубопроводів залишилися без електрохімічного захисту, розкрадено більшість катодних станцій, не діє служба захисту підземних водних споруд.
Особливої уваги потребує проблема виготовлення та придбання зрошувальної і поливної техніки сільгосппідприємствами. Є нагальна потреба надання господарствам для цих цілей безвідсоткових кредитів.
Зваженого підходу вимагає питання регулювання ціни за спожиті господарствами електроенергію і воду. В умовах, що склалися, це потрібно робити за рахунок бюджету. В іншому разі більшість господарств просто не зможе користуватися водою. Намагання господарств поливати землю вночі, економлячи енергію, спричиняє спротив енергетиків.
Серед невідкладного — здійснення комплексу наукових, організаційних, технічних, агрономічних завдань, виведення посухостійких та селекція водоефективних культур. На часі застосування низькоенергетичних точних розбризкувачів води, замкнутих контурних систем поливу. Слід подумати над створенням організацій споживачів води, справедливого та ефективного ринку води.
Україна з її багатими землями, водами, лісами, працьовитими селянами має шанс на тлі різкого погіршення природних чинників не лише безболісно їх подолати, а й стати потужним світовим експортером сільськогосподарської продукції, що дасть змогу розв’язати багато економічних та енергетичних проблем.
І ще одне. Ми повинні зробити головне: змінити свідомість наших громадян, особливо молоді, стосовно того, що природні ресурси не безкінечні. Знущатися над Землею, Природою, не дослухатися до сигналів Всесвіту означає довести світ до краху. Цього робити ми не можемо.
Станіслав НІКОЛАЄНКО,академік Російської академії освіти, голова Ради партії «Справедливість».
Мал. Миколи КАПУСТИ.
