Німеччина повинна продемонструвати свою дружбу — з тим, щоб мати вплив на Україну

І цього разу українська «тема» не стала винятком: знаний у ФРН український письменник Юрій Андрухович у «Франкфуртер альгемайне цайтунг» закликає Європу, й Німеччину зокрема, не спускати ока з України, оскільки «менш ніж за півроку після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося й сліду».

Не переповідатиму статтю, оскільки її цитували українські ЗМІ. Як і не полемізуватиму з письменником, котрий, безперечно, має власний погляд на події, як і право його оприлюднювати. Але чому після прочитання цього твору залишається почуття ніяковості? У нас з’явилася якась дурнувата традиція — з будь-якого приводу апелювати до «світової і європейської спільноти». Грішать цим передовсім політики, причому незалежно від того, при владі вони чи в опозиції. Як тільки що, то — квилить-плаче Ярославна: «Європейська спільното, розсуди, ока не спускай, втруться, підкажи!». А також мало не покарай — не давай кредитів, не інвестуй, не вкладай і т. д., і т. п. З якого це дива «спільнота» мала б втручатися у наші внутрішні справи, і не лише навчати уму-розуму, а й у той чи інший спосіб карати? А самотужки — ні? До того ж не йдеться про вселенську катастрофу чи стихійне лихо...

Утім, я про інше: навіщо нам Європа? Вона, Європа, все-таки потрібна Україні, і, можливо, Янукович під час візиту 30 серпня спробує бодай на півкроку піти далі, ніж попередники. Бо чого-чого, а балачок про євроінтеграцію було доста. Я переглянула інформацію в Інтернеті за останні п’ять-шість років щодо відносин України та «локомотива» Європейського Союзу — ФРН, і, крім розмов про євроінтеграцію, нічого більше не знайшла.

Результат — дірка від бублика. В лютому 2007-го під час зустрічі Віктора Януковича, котрий тоді обіймав посаду прем’єр-міністра, з канцлером Ангелою Меркель обговорювалися питання утворення зони вільної торгівлі, підписання угоди про асоціацію з ЄС. Минуло два з половиною роки, а ці само питання нині знову на часі. Чому цей непростий потяг ніяк не зрушить з місця: українці не зробили для цього відповідних кроків, чи євроспільнота, в тому числі Німеччина, не вважає їх достатньо придатними, щоб вважати своїми?

Тим часом Україна хоче, щоб угода про асоціацію давала їй перспективу подальшого членства в ЄС, а Брюссель не поспішає давати її Києву. Ангела Меркель вважає інакше: угода про асоціацію не має стосунку до перспективи України стати членом союзу. Ось таке «різночитання» сторонами цієї проблеми. То, можливо, цього разу вони з’ясують «стосунки»?

Так само й зі скасуванням візового режиму для українців. Пані Меркель навіть заявляла понад два роки тому, що «процес вступив в оперативну фазу, з тим щоб невдовзі здійснити лібералізацію віз з метою повної ануляції візового режиму». Відтоді перемовники товчуть воду в ступі, але ніяк не дійдуть згоди, а політики й керівники держави без упину живлять громадян патокою обіцянок про вільні мандри країнами ЄС. Хоч уже очевидно, що ця ідея не буде реалізована. Про це без дипломатії заявив керуючий справами фракції ХДС/ХСС (правлячої партії. — Авт.) у Бундестазі, член міжнародної комісії парламенту Манфред Грунд: «Свого часу ми намагалися бодай лібералізувати візовий режим з Україною, але сильно обпеклися. Тепер не хочемо цього» (йдеться про візовий скандал 2004 року. — Авт.).

За офіційною інформацією, Президент Віктор Янукович та канцлер Ангела Меркель обговорюватимуть двосторонні відносини, а також питання підтримки ФРН пріоритетів України у співпраці з ЄС. На думку багатьох експертів, відносини двох країн матимуть нову динаміку.

Приміром, Манфред Грунд вважає, що Віктор Янукович у змозі покласти край хаосу, спричиненому попередніми керівниками держави: «2004 року ми сподівалися, що в Україну прийшла демократія. Натомість країна опинилася у безладі, стала непередбачуваною. Скажімо, скасування зон вільної торгівлі у кількох регіонах звело нанівець співпрацю німецьких підприємців з українськими партнерами, й обидві сторони зазнали збитків. Нині очікуємо від українського уряду прозорих правил гри».

Німеччина — другий після Росії торговельно-економічний партнер для України. І хоча зрозуміло, що економічні рішення в країні приймає не Президент, а Прем’єр-міністр, однак німецькі інвестори чекають від Віктора Януковича нових гарантій їхньої діяльності, створення правового поля, необхідного для інвестицій. Німеччина зацікавлена у підтримці уряду України, каже експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Олександр Рар. На його думку, якщо нинішній український уряд зазнає краху, то країна буде розколота, що є загрозою і для ФРН.

О. Рар також вважає, що «Німеччина повинна продемонструвати Януковичу свою дружбу — з тим, щоб мати вплив на Україну. Приміром, тим, що підготувати нові пропозиції про використання в Україні відновних джерел енергії. Навіть якщо нині енергетичний ринок України неприбутковий, то Німеччина має надати йому державну підтримку. Бодай тому, що вона зацікавлена у зменшенні енергетичної залежності Києва від Росії і виведенні з експлуатації застарілих атомних реакторів».

Німецькі фахівці, політики та експерти нині шукають принадні точки дотику співпраці з Україною. Зокрема: 80% газу постачається до Європи саме через її територію, вона сусідить з ЄС і, відіграючи важливу роль у чорноморському регіоні, опікується безпекою на Балканах. А стабільність східних кордонів напряму залежить від стабільності України. Також країна з 46-мільйонним населенням — вигідний економічний партнер. Тому Німеччина має інтерес підтримувати уряд України. Хто б заперечував? От лишень потрібно нарешті вже не тільки розказувати про «відчинені двері», а й реалізовувати ідеї...

Наприкінці візиту Віктор Янукович на запрошення Німецького товариства зовнішньої політики виступить перед політиками та фахівцями в галузі економіки зі своєрідною промовою, в якій викладе власне бачення подальшого розвитку України та відповість на запитання. Від успіху чи неуспіху цієї промови значною мірою залежатиме, чи прийдуть великі німецькі інвестиції в Україну.

Берлін.