Олегу Грачову — 60 років!

Кажуть, що за законами предків, за всіма писаннями і приписами людині уготовано витримати три проби, щоб дотримати всіх життєвих точок відліку й орієнтирів. Як бачимо, такі три напрями є в долі Олега Грачова — парламентська, партійна й наукова діяльність. І на всіх трьох напрямах він показав себе гідно, глибоко розуміючи інтереси держави й суспільства, інтереси кожної людини.

Так склалося, що вся його біографія тісно пов’язана із трьома республіками — Україною, Білоруссю й Росією. Він — росіянин за національністю — народився в сім’ї заслуженого офіцера-фронтовика в прикордонному білоруському місті Бресті, де минули його молодість і роки становлення, більша частина його свідомого життя проходить в Україні. І скрізь у нього є родичі, близькі друзі та знайомі. На жаль, нині об’єктивна історична реальність розділила ці братні слов’янські республіки державними кордонами, але вона не розділила наші серця й душі.

У Верховній Раді України Олег Олексійович був першим заступником голови Комітету у закордонних справах, тривалий час виконував обов’язки голови цього комітету, можна сказати, що фактично він був парламентським міністром закордонних справ. Активним була його участь у діяльності парламентської фракції комуністів. Підготовлені ним конкретні й аргументовані законопроекти, пропозиції, постанови та інші документи, його глибокі й продумані виступи на засіданнях парламенту, на міжнародних конференціях і симпозіумах, конструктивні зустрічі з іноземними дипломатами, позитивні результати проведених ним численних закордонних відряджень декларували миролюбну політику України, захищали права і свободи українських громадян за кордоном.

Протягом багатьох років Олег Олексійович очолював депутатську групу Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Республікою Білорусь. Треба сказати, що в нього склалися дуже теплі стосунки із Президентом Білорусі Олександром Лукашенком, якого він у неофіційній обстановці з повагою й любов’ю називає «бацьком». Пам’ятаю, який резонанс викликала об’ємна стаття Олега Олексійовича «Білорусія рідна, Україна золота», опублікована в газеті «Голос України». Цей номер газети в терміновому порядку по дипломатичних каналах був спрямований до Мінська, де стаття була передрукована місцевою пресою.

В юнацькі роки Олег Грачов був активним комсомольцем, профспілковим діячем. У 1973 році вступив до Комуністичної партії, брав активну участь в її діяльності, був делегатом кількох партійних з’їздів і конференцій. У 1990 році його обирають членом Ленінського (тепер Старокиївського) райкому партії, котрий за своїм авторитетом і важливістю питань, що розв’язувалися, був одним із найкращих у столиці України.

Коли в серпні 1991 року відбувся контрреволюційний, антидемократичний переворот і Комуністичну партію України незаконно заборонили, Олег Грачов не відступився, він залишився вірний ідеям соціальної справедливості. Весь Київ пам’ятає, як вранці 7 листопада 1991 року, в річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, Олег Грачов із червоним прапором у руках гордо пройшов Хрещатиком. У той складний і напружений час це був справжній революційний подвиг.

Разом зі Станіславом Гуренком, Петром Симоненком, Адамом Мартинюком, Георгієм Крючковим та іншими соратниками Олег Грачов зробив усе можливе для конституційного скасування заборони Комуністичної партії й відновлення її діяльності. Природно, що після її відновлення в червні 1993 року комуністи столичної партійної організації обирають його першим секретарем Київського горкому партії та членом президії Центрального Комітету Компартії України, в 2000—2003 роках він був секретарем ЦК КПУ.

Практично все трудове життя Олега Грачова пов’язано з науковою діяльністю. Після закінчення в 1972 році Брестського інженерно-будівельного інституту він працював у ньому асистентом, викладачем, а з 1977 року мешкає в Києві, навчається в аспірантурі, а потім працює науковим співробітником Інституту механіки Академії наук УРСР, потім старшим науковим співробітником Інституту математики АН УРСР, завідувачем відділу Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва. З 1984 року він — кандидат технічних наук.

Після закінчення в 2006 році своїх депутатських повноважень Олег Грачов працює завідувачем відділу проблем діяльності та стратегії наукового розвитку Національної академії наук України. Є академіком Міжнародної слов’янської академії наук, заступником голови Антифашистського комітету України.

Якщо судити з політичного та наукового потенціалу й багатого життєвого досвіду Олега Олексійовича, то в цієї людини є потужний заряд і невичерпний запас творчої енергії, які нашому суспільству необхідно активно використовувати. Треба сказати, що Олег Олексійович — оптиміст, він вважає, що, попри всі складності життя, все-таки «завтра буде краще, ніж учора».

У ці ювілейні дні особиста пошта Олега Грачова працює в посиленому режимі: звідусіль — з нашої країни, з близького й далекого зарубіжжя — надходять до нього вітальні телеграми, листи, лунають телефонні дзвінки... Люди віддають належне його високому авторитету, його заслугам перед країною і трудовим народом.

Бажаємо Вам, дорогий Олеже Олексійовичу, нових творчих успіхів у Вашій роботі, міцного здоров’я, сімейного щастя та довгих років життя.