Кардинальне реформування податкових систем у будь-якій країні диктується об’єктивними чинниками її суспільного розвитку, логічно вимагаючи збільшення державних видатків для розв’язання комплексу соціально-економічних проблем. Зовсім очевидним є й те, що для досягнення цілей розвитку необхідно лояльне державне втручання в процес формування виробничих відносин і функціонування продуктивних сил.
Податки в будь-якому суспільстві — це об’єктивно існуюча реальність. І вони не повинні асоціюватися тільки в контексті податкового тиску на бізнес. Як сказав німецький професор податкового права Йоахим Ланг, «...обкладання податками — це інститут свободи». Справді, добровільне і повне перерахування податків — це запорука вільної подальшої підприємницької діяльності й гарантія фінансових можливостей держави.
Але фінансування державних функцій у повному обсязі саме по собі створює суперечності між величиною потреби в податкових надходженнях і реальній можливості їхнього одержання. Це питання є «каменем спотикання» під час реформування податкових систем. Саме тому в розвинених країнах триває постійний пошук шляхів, як підвищити ефективність податкових систем і забезпечити державні фінансові потреби, з одного боку; а з другого — як зменшити податковий тиск на суб’єктів економіки й оптимізувати видатки держави.
Потрібно зауважити, що цей процес у розвинених державах іде практично постійно. А ми на двадцятому році існування незалежної держави Україна досі не маємо податкового кодексу — закону, котрий, без перебільшення, стосується кожного громадянина, всіх суб’єктів господарської діяльності в країні.
І це за того, що більшість фахівців характеризують податкову систему України як неефективну й таку, що не сприяє стабільним та адекватним надходженням до державного бюджету, а чинне податкове законодавство замість стимулюючої ролі депресивно впливає на розвиток економіки, як істотне гальмо соціально-економічного розвитку держави.
Упродовж останніх років тривають спроби прийняти Податковий кодекс — економічну конституцію країни. Більше того, законопроект не раз розглядався на засіданні Верховної Ради України. Але віз і нині там.
Назву кілька причин становища, що склалося:
* проект Податкового кодексу автори подавали як просту систематизацію чинного податкового законодавства, без істотних елементів реформування самої системи;
* реформа оподаткування була підмінена точковими змінами чинного законодавства (нагадаю, що тільки стосовно податку на додану вартість і податку на прибуток було законодавчо прийнято 151 зміну й 800 постатейних виправлень!!!);
* було задіяно цинічний лобізм галузевих груп і могутніх бізнес-еліт;
* виявили повну безвідповідальність і непрофесіоналізм державні чиновники та профільні міністерства.
Такий стан украй негативно позначається на перспективах економічного розвитку України. Адже серед основних проблем сучасної економічної політики одне з головних місць посідає дилема наповнення дохідної частини державного бюджету з бюджетів усіх рівнів. Але ця проблема апріорі не може бути розв’язана без створення ефективної податкової системи й, головне — без реалізації базових основ податкової політики, які сповідують такі принципи, як: господарської незалежності, справедливості, пропорційності, врахування інтересів платників податків, економічності, нейтральності (рівного податкового тягаря).
Проект Податкового кодексу, який нині представлено на всенародне обговорення, має стати саме тим законодавчим документом, що врегулює проблемні питання, і створити ґрунт для економічного зростання в Україні.
Основне в цій роботі, на наше глибоке переконання, знайти й реалізувати баланс інтересів між державою і платниками податків, знайти ефективні механізми, які дадуть змогу модернізувати економіку України, забезпечать становлення інноваційної моделі її розвитку, методологічно об’єднають бюджетну й податкові політики, створять умови для реформування всієї фінансової системи України.
Податковий кодекс має закласти ідейну основу для модернізації національної податкової системи, закласти основу для формування дієвої системи податкових органів, а також визначити форми й методи податкового контролю, права й відповідальність учасників податкових відносин, чітко виписати порядок та умови податкового виробництва.
Виконання цих завдань є особливо важливим. Українське суспільство тривалий час «тоне» у проблемах адміністрування ПДВ, фіктивному нарахуванні податку на прибуток, зміні акцизів на товари споживання, недоліках і перевагах спрощеної системи оподаткування. Також в усіх на слуху залишається актуальним питання встановлення справедливіших ставок оподаткування доходів населення (прогресивної шкали), а також якнайшвидшого введення податку на нерухомість, що продиктовано найгострішим дефіцитом державних фінансів.
У запропонованій статті буде проаналізовано саме ті основні питання, які слабо прописані або взагалі не знайшли відображення у проекті Податкового кодексу. Читачеві представлено результати й висновки контрольних аналітичних досліджень, які здійснювала Рахункова палата під час контролю за надходженням коштів до державного бюджету України.
Карати чи помилувати?
Перед тим, як назвати гострі податкові питання, обійдені в Податковому кодексі, коротко зупинюся на суто адміністративному аспекті справи.
Державна податкова адміністрація найчастіше сприймається суспільством у личині «цербера». Питання справді не риторичне, якщо порівняти низку показників діяльності податкової адміністрації за останні роки.
Почнемо спочатку з нібито позитивних для платника податків боків її діяльності — списання податкового боргу. Скажемо прямо, ця практика набула системного характеру, обсяги списань зросли за останні роки втричі — з 2,4 млрд. гривень у 2007-му до 7,5 млрд. гривень у 2009-му. При цьому податковий борг у державі зріс на 35 відсотків і досяг 14,1 млн. гривень.
З другого боку, за останні роки податковою адміністрацією було щорічно порушувалося близько 
3 тисяч кримінальних справ. Але до суду доходила тільки кожна п’ята. Реакція суб’єктів господарювання адекватна зусиллям податківців.
Практично кожне друге рішення податкових органів оскаржується в судовому порядку й виграється позивачами. Тільки 1406 справ на суму 2,1 млрд. грн. було скасовано 2008 року, відповідно 1019 справ на суму 3,8 млрд. грн. — 2009-го. Наведені дані свідчать про вкрай низький рівень результативності роботи податкових органів як на стадії нарахування штрафних санкцій і пені, так і під час наступного стягнення належних сум. Отже, чинна система відповідальності за порушення податкового законодавства не сприяє підвищенню рівня податкової дисципліни в країні.
Однак в обговорюваному проекті Податкового кодексу ці питання, на жаль, взагалі не враховано. Варто зауважити, що посилення «каральних» функцій податкової адміністрації не розв’яже проблем, а створить величезний вал судових розглядів, що на практиці не забезпечить підвищення рівня контролю за вчасним надходженням податків у бюджет.
На нашу думку, для вирішення цього питання необхідно в першу чергу в Податковому кодексі передбачити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Зокрема, щодо повноти застосування всього комплексу механізмів примусового погашення податкового боргу, які передбачено законодавством України для забезпечення надходження до державного бюджету донарахованих податків, штрафних санкцій і пені за рахунок активів боржників. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені.
По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запобіжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов’язань.
По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли, і пені в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів.
По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов’язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є невиконані зобов’язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видатками бюджету.
Надбання народу — майже безоплатно...
Україна — унікальна країна в Європі стосовно оцінки вартості використання природних ресурсів. Вони найдешевші на континенті, більше того, за окремими видами добутих корисних копалин у нас не встановлено відповідної плати, і в Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету.
І це за того, що в пояснювальній записці проекту Податкового кодексу його розроблювачі посилаються на останні тенденції в податковій політиці європейських країн стосовно необхідності перенесення податкового навантаження на екологічні платежі й плату за використання природних ресурсів.
Водночас у проекті Податкового кодексу України залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Рахункова палата цьогоріч провела аудита виконання повноважень державними органами влади із забезпечення повноти нарахування і вчасності надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до державного бюджету України. Перевіркою встановлено, що в країні відсутня ефективна система оподаткування нафтогазодобувної галузі, яка б забезпечувала стягнення в інтересах держави відповідної плати за власні природні ресурси, сприяла й стимулювала інвестування в розвиток галузі, а відповідно приводила б до розширення податкової бази і стабілізації надходжень рентних платежів до державного бюджету. Чинна система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.
Так, валові доходи підприємств нафтогазодобувної галузі збільшилися в 2009 році практично на 
1 млрд. гривень, або на 3,2 відсотка порівняно з 2008-м. Водночас фактичні надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до державного бюджету скоротилися з 7,4 млрд. гривень у 2008-му до 4,7 млрд. гривень у 2009 році. Лише по рентній платі за видобуток нафти платежі зменшилися майже на 2 млрд. гривень. Рівень податкового навантаження загалом по галузі скоротився в 2009 році порівняно з 2007-м на 20 процентних пунктів і становить лише 26 відсотків.
Слід зазначити, що в цьому питанні Україна відстає і від європейської практики, і від змін, що відбуваються в країнах СНД. Так, у Російській Федерації одержання додаткових доходів бюджету в 2011—2013 роках планується переважно за рахунок збільшення ставок на видобуток вуглеводнів. У більшості країн ЄС ставки рентних платежів на нафту становлять від 50 до 85 відсотків рентного доходу. У Норвегії система оподаткування нафтових компаній передбачає сплату податків у розмірі майже 80 відсотків одержуваного доходу. У Казахстані ставки рентного податку на сиру нафту, газ і конденсат установлюються в розмірах, які забезпечують нафтокомпаніям мінімальну рентабельність на рівні 20 відсотків.
На відміну від наведених прикладів, в Україні оподаткування рентними платежами здійснюється залежно від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у проекті Податкового кодексу України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5 відсотків і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів — народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу, що суперечить Конституції України та інтересам країни.
Уважаємо, що держава повинна ефективно виконувати одночасно функцію власника природних ресурсів і забезпечувати водночас адекватне оподаткування доходів від видобутку ліквідних і обмежених природних копалин.
Загалом податкова політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов’язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші). Це світова практика раціонального й ефективного використання природних ресурсів і відхід від її може спричинити необоротні наслідки.
Наприклад, для забезпечення економіки й населення країни водними ресурсами держава фактично витрачає від 18 до 25 копійок за 1 куб. м води, без обліку видатків на природоохоронні заходи, а для покриття реальної потреби необхідно здійснювати фінансування з розрахунку від 30 до 45 копійок за 1 куб. м використаної води. При цьому фактична плата державі за   1 куб. м використаних водних ресурсів за чинними ставками збору за спецводокористування становить лише 0,03 гривні, тобто є вкрай заниженою й не забезпечує фінансування необхідних видатків на поновлення природних ресурсів і запобігання екологічних катастроф. У проекті Податкового кодексу враховано пропозиції Рахункової палати щодо збільшення ставок збору за використання водних ресурсів, але водночас не переглянута загальна оцінка й дієвість податкової політики в цьому напрямі, зокрема, це стосується застосування пільгових режимів оподаткування. Так, на сьогодні збір фактично сплачується з кожних 90 літрів з розрахунку 1 тис. куб. м використаної води, решта обсягу або звільнена від оподаткування, або обкладається за зниженими коефіцієнтами.
Отже, пропонований у кодексі порядок сплати збору за водокористування є неефективним і збитковим для держави. Держава, з одного боку, фактично дотує бізнес-сектор економіки, а з другого — не забезпечує достатніх надходжень коштів для поновлення природних ресурсів і фінансування природоохоронних заходів. Я вже не кажу про якість споживаних водних ресурсів.
У доробці Податкового кодексу необхідно передбачити координацію державної податкової та ресурсної політики, а збільшення ресурсних платежів повинно розглядатися як джерела компенсації втрат бюджету внаслідок скорочення податкових ставок на доходи й споживання, а питома вага надходжень від використання природних ресурсів має збільшуватися й забезпечувати адекватний рівень доходів державного бюджету.
Вакханалія пільгового оподаткування
Використовуючи результати контрольно-аналітичних досліджень, проведених Рахунковою палатою, можна сміливо стверджувати, що в нас жодна з державних структур управління не володіє загальною сумою пільгового оподаткування у країні. Більше того, цей процес у масштабах країни ніхто не аналізує й не регулює.
За офіційним даними Державної податкової адміністрації України, недонадходження до державного бюджету внаслідок пільгового оподаткування за 2009 рік становили 27,5 млрд. гривень, або 18,5 відсотка від загальної суми податкових платежів. За розрахунками Рахункової палати, суми недонадходжень до державного бюджету внаслідок застосування пільгового оподаткування, за офіційними показниками, значно занижені, а на практиці перевищують 25 відсотків суми податкових надходжень. Перевірками достовірності цих показників установлено, що Міністерство фінансів України та Державна податкова адміністрація не володіють повною й достовірною інформацією про суми ненадходжень до державного бюджету податку на додану вартість унаслідок пільгового оподатковування лікарських засобів і виробів медичного призначення. Наявна звітна інформація щодо обсягу пільг з ПДВ на медичні товари, за даними Державної податкової адміністрації України, протягом 2007—2009 років була істотно занижена через невнесення повних даних Державної митної служби України й обсягу пільг, наданих під час продажу цих товарів на внутрішньому ринку.
Це лише так звані «прямі втрати» державного бюджету. При цьому офіційна звітність фіскальних органів не враховує недонадходження до державного бюджету внаслідок надання пільгових преференцій на підставі галузевих законів. Так, відповідно до інформації Державної виконавчої служби, станом на 1 січня 2010 року, в її органах перебуває документів на суму понад 29,7 млрд. гривень, виконання за якими зупинено дією таких законів.
І це неодиничні випадки «задзеркалля» системи пільгового оподатковування, відсутності чіткої державної політики в цьому найважливішому питанні. Основні причини такої ситуації полягають у тому, що більшість законів у частині застосування соціально-податкових режимів розробляється не економічним блоком Кабінету Міністрів, не державою, а окремими бізнес-групами й потім цинічно лобіюється у Верховній Раді. Безсистемні галузеві податкові пільги і преференції стали своєрідним консерватором недостатнього розвитку галузей народного господарства, гальмом для розв’язання соціальних проблем і питань у галузі, масштабним резервом недоодержання доходів до державної скарбниці.
За результатами перевірки Рахункової палати стосовно обґрунтованості надання пільги за податком на додану вартість на лікарські засоби й вироби медичного призначення зроблено висновок, що в Україні застосування пільгового режиму оподаткування медичних товарів здійснюється безсистемно й неефективно. На законодавчому рівні не було визначено соціально-економічної мети податкових преференцій і відсутній чіткий порядок їхнього надання, що призвело до неефективної державної політики в частині забезпечення населення якісними медичними товарами. Установлено, що недонадходження ПДВ за цією пільгою до державного бюджету за 2007—2009 роки, за розрахунками Рахункової палати, становили майже 20 млрд. гривень. Крім того, пільгове оподаткування лікарських засобів і виробів медичного призначення не сприяє розвитку вітчизняного виробництва й забезпеченню населення України якісними та ефективними медикаментами. Рівень податкового навантаження загалом по фармацевтичній галузі має показник менше відсотка, а по деяких більших оптових компаніях — на рівні 0,1 відсотка. Такий стан зберігається в галузі ось уже протягом 10 років, у результаті держава недоодержує доходів у середньому до 5 млрд. гривень на рік, ціни на ліки та медичні товари неухильно зростають, фармацевтична промисловість не розвивається.
На жаль, такі приклади неодиничні. Саме тому в проекті Податкового кодексу потрібно чинну систему надання пільг з метою встановлення чітких термінів дії таких преференцій, визначення цілей дії таких переваг галузі або господарських суб’єктів і здійснення контролю за досягненням соціально-економічних результатів.
Саме оптимізація преференцій і податкових пільг повинна розширити податкову базу, принести додатково доходів державі від 4,5 до 5 млрд. гривень на рік і забезпечити рівні та справедливі умови роботи господарським суб’єктам.
Податкова система повинна бути побудована на базі загальноприйнятих принципів економічної теорії про рівність. Мабуть, розробники Податкового кодексу про це забули.
Простота й ефективність
Протягом останнього десятиліття в податкове законодавство щорічно вносилися зміни, чим розв’язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У результаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що українське податкове законодавство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.
Саме життя, проблеми розвитку країни вимагають нових підходів, нових правил в адмініструванні й контролі за податками. І питання навіть не стільки в скороченні рівня податкового навантаження на суб’єкти господарювання, скільки в підвищенні прозорості й дієвості податкового законодавства, його спрощенні й зрозумілості для всіх учасників процесу.
Тому очевидно, що проблему радикального вдосконалення податкової системи можливо розв’язати лише за допомогою прийняття єдиного комплексного документа, в якому має бути баланс між інтересами держави і платниками податків. При цьому необхідно керуватися загальними засадами побудови податкових систем розвинених країн як для платників податків, так і для фіскальних органів влади.
Прийняття Податкового кодексу є реальною необхідністю й вимогою часу. Однак він не може звестися до простої систематизації чинного податкового законодавства й об’єднання чинних законів та їхніх норм. Водночас запропоновані в проекті кодексу основи функціонування податкової системи залишилися майже без змін: більшість норм, передбачених у кодексі, сформовано на основі чинних законів і підзаконних актів. Це відображається також у тому, що в структурному відношенні проект Податкового кодексу складається зі штучно об’єднаних законодавчих актів, викладених у відповідних розділах кодексу, які присвячено окремим видам податків і зборів і які мають свою окрему нумерацію.
Але суть створення єдиного документа має полягати в докорінній переробці всіх чинних законодавчих актів, які регулюють податкові та бюджетні відносини. Результатом такої роботи повинно стати якісне впорядкування законодавства, забезпечення його погодженості й компактності, виключення із законодавчого масиву старих неефективних норм, які не виправдали себе, а також заміна невдалих норм новими.
Так, у проекті кодексу внесено визначення 262 спеціальних термінів, зібраних з інших податкових законів, і більшість із них відрізняється від чинного законодавства лише редакційними виправленнями. Але при цьому не знято питання неоднозначного тлумачення податкових норм, є непогодженість з іншими розділами цього кодексу. Деякі визначення потребують наповнення їх конкретним юридичним змістом, так, наприклад, доцільно уточнити, про які «інші документи» йдеться.
За великої кількості термінів створюється враження, що розроблювачі не керувалися загальними засадами побудови податкової системи, що знаходить вираження в загальних елементах податків і включає поняття суб’єкт, об’єкт, джерело, одиниця, обкладання, ставка, пільги та час їхньої дії.
Аналіз проекту кодексу показав наявність негативної тенденції: замість скорочення масиву законодавчих норм унаслідок його уніфікації й упорядкування відбулося його збільшення. Зокрема, обсяг тексту проекту, що регулює питання оподаткування ПДВ, податку на прибуток підприємств і акцизного збору, істотно збільшено порівняно з чинним законодавством.
Збільшення прав податкових органів з одночасним значним розширенням переліку обов’язків платника податків у частині формування й надання податкової звітності, нарахування і сплати податків і зборів призведе до нерозуміння й конфліктів із платниками податків, збільшення судових позовів. І, як наслідок, дія цих норм кодексу може призвести до зменшення надходжень до бюджету.
Як можна судити з проекту Податкового кодексу, створення мотивації добровільної сплати податків на практиці не здійснено. Становище посилюється тим, що в проекті кодексу відсутня чітка система відповідальності податкових і митних органів як у стосунках із платниками податків, так і виконанні своїх повноважень у частині забезпечення законності й ефективності податкового законодавства й повноти та вчасності зарахування надходжень до бюджету. Поняття простоти, доступності, розуміння і прозорості системи оподаткування є базовими принципами побудови податкової системи, і це треба врахувати під час доробки проекту.
Колективна безвідповідальність
В українському законодавчому полі склалася ситуація, коли в бюджетно-податковому законодавстві чітко не визначено роль, права й відповідальність державних органів влади, що забезпечують контроль за формуванням доходів державного й місцевого бюджетів.
Так, наприклад розроблювачі Бюджетного кодексу вважають, що Бюджетний кодекс має врегулювати бюджетний процес переважно в частині виконання видаткової частини бюджету, а положення щодо формування дохідної частини бюджету мають бути врегульовані в Податковому кодексі. Наприклад, у новій редакції кодексу у главі «Відповідальність за скоєні порушення бюджетного законодавства» у переліку порушень бюджетного законодавства не встановлено ні однієї норми відповідальності податкових і митних органів за забезпечення вчасного нарахування й повноти сплати податків і зборів у бюджети всіх рівнів.
Водночас розроблювачі Податкового кодексу розглядають свій документ лише в контексті формування взаємовідносин контролюючих органів із платниками податків. Тому норм стосовно прав та обов’язків таких органів у частині виконання ними повноважень з контролю й забезпечення надходжень доходів до бюджетів Податковим кодексом також не передбачено.
Унаслідок цього в законодавчому полі повністю відсутні обов’язки й відповідальність податкових і митних органів як перед платниками податків, так і загалом перед українським суспільством. Така ситуація призводить до переваги каральної спрямованості функцій цих органів, що у свою чергу завдає істотної шкоди побудові гармонічних і сталих взаємин платників податків з державним бюджетом. На практиці не здійснюється дієвої й ефективної координації роботи Державної податкової адміністрації та Державної митної служби ні з боку Міністерства фінансів, ні Кабінету Міністрів. У результаті — практично повна безконтрольність і безкарність, неправомірні дії посадових осіб органів влади.
Наприклад, перевіркою Рахункової палати встановлено, що СП «Полтавська газонафтова компанія» протягом 2007—2009 років добуто 532,0 тис. тонн нафти, 70,4 тис. тонн газового конденсату й 1351,8 млн. куб. м природного газу, за які не сплачено до бюджету жодної копійки рентних платежів. За розрахунками Рахункової палати, сума рентних платежів, несплачених до державного бюджету тільки за два останні роки становить понад 1,1 млрд. гривень. Компанія продовжує добувати нафту в значних обсягах цього року, не сплачуючи податки у вигляді рентних платежів, а також штрафних санкцій за порушення податкового законодавства у попередні роки. Однак притягнення до відповідальності за неправомірні дії з боку працівників податкових органів не сталося.
Наведені приклади та інші встановлені перевірками факти свідчать про необхідність проведення зовнішнього контролю за виконанням податковими органами контролюючих функцій на предмет дотримання принципів нейтральності та ефективності. Саме в забезпеченні такого контролю за економічними зловживаннями з боку податкових і митних органів, здійсненні аудита ефективності виконання ними повноважень, установлених законодавством, проведенні оцінки прийнятих управлінських рішень полягає місія Рахункової палати.
Нині Рахункова палата розробляє методику оцінки діяльності податкових і митних органів, що передбачає не лише оцінку ефективності виконання контрольних повноважень, а й оцінку стану роботи із платниками податків загалом, захист їхніх прав у спірних питаннях. Аналіз результатів перевірок Рахункової палати відповідно до цих критеріїв також дасть змогу здійснювати повноцінну й усебічну оцінку роботи податкових і митних органів, їхніх рішень у контексті досягнення балансу інтересів: «держава — податковий орган — платник податку».
Для того, щоб Рахункова палата могла надавати українському суспільству, Верховній Раді й Кабінету Міністрів України якісну та об’єктивну інформацію стосовно оцінки ефективності формування доходів державного бюджету, необхідно в Податковому кодексі України передбачити статті щодо зовнішньої оцінки функціонування податкової системи України, оцінки контролю за вчасним і повним надходженням податків до державного бюджету, правомірності й обґрунтованості надання податкових і митних пільг та преференцій. Ці питання є принциповими й мають бути внесені як доповнення до проекту Податкового кодексу.
Підсумовуючи викладене, хочу ще раз підкреслити той неспростовний факт, що Податковий кодекс повинен не тільки погодити базові принципи податкової та бюджетної політики держави, але, найголовніше, він зобов’язаний забезпечити баланс інтересів різних груп населення, стимулювати виробників товарів і послуг, і, що не менш важливо, він має створювати передумови для реформування всієї податкової системи країни для підвищення ефективності її функціонування й максимально можливого наповнення дохідної частини державного бюджету й бюджетів регіонів. Усі ці положення мають знайти своє місце також у Податковому кодексі, проект якого винесено на всенародне обговорення.
Післямова. Історія створення Податкового кодексу в Україні виходить із глибин майже п’ятнадцятирічного періоду. За ці роки було представлено близько 10 проектів Податкових кодексів. Але результатів цієї тривалої роботи реальне суспільство не відчуло. І це промовисто свідчить про даремно загублений час багатьма структурами влади в державному масштабі. Сьогодні ситуація теж неоднозначна. Неясно, який Податковий кодекс і яких авторів буде впроваджено. Принаймні кажуть про два варіанти проекту Податкового кодексу. Спостерігається явне протистояння між Податковою адміністрацією, Міністерством фінансів, економічним блоком уряду та підприємницьким середовищем. Свого часу Рахункова палата надала Верховній Раді, Кабінету Міністрів постатейні пропозиції зі змінами до кодексу, але тільки частина з них була врахована. Може спрацювати прецедент «випадковості», оскільки багато пропозицій не розглядаються й не вносяться до проекту Податкового кодексу. Ця ситуація має дуже насторожувати, остільки єдиний конституційний орган зовнішнього контролю доходів і видатків державного бюджету практично відсторонено від системи законодавчого податкового регулювання. Із жалем доводиться констатувати, що під час підготовки проекту Податкового кодексу вкотре виявлено серйозні недоліки системи державного управління та механізмів формування економічної політики. Та чи буде зроблено з цього необхідні висновки? Питання залишається відкритим...
Валентин СИМОНЕНКО,глава Рахункової палати України, доктор економічних наук,професор,член-кореспондент НАНУ.