І знову про з’їдені «вершки» і майже відняті «корінці»

Не будемо навантажувати читача викладенням основних тез того матеріалу, скажемо лише про одне: газета намагалася тоді звернути увагу зацікавлених організацій і посадових осіб на те, що продаж формально майже на 100 відсотків державного підприємства «собі коханому» безроздільно контролює так званий «реальний власник». А держава, в бюджеті якої, кажуть, вже який місяць вітер гуляє, робить при цьому вигляд, що вона просто так, десь збоку нервово сигаретки палить...

І ось минуло два місяці. На жаль, нічого в кращий бік не змінилося. Нам, зауважимо, не раз доводилося розбирати ситуації, коли під майже хоровий стогін і плач, що, бач, немає коштів, державні структури чомусь відбиваються від тих грошей і ногами, і руками. Однак випадок із «Сумихімпромом» навіть у цьому ряду найкраще описується російським словом «вопиющий». Не вірите?

22 серпня кілька відомих в Україні фахівців були змушені об’єднатися у громадську робочу групу (далі — ГРГ) із вирішення проблемних питань титанової галузі України. Остання підготувала звернення до Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, Генерального прокурора Віталія Яреми, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, міністра юстиції Павла Петренка, в.о. Голови Фонду держмайна Дмитра Парфененка. Текст цього листа є в редакції «Голосу України», його також розповсюдило Українське національне інформаційне агентство новин (УНІАН), і там без зайвої дипломатії йдеться про таке: «Критична ситуація, яка склалася в титановій галузі української промисловості, обумовила виникнення громадської робочої групи, яка ставить собі за мету припинення знищення галузі, відновлення її потенціалу та постанову галузі на служіння державі, а не особистим інтересам представників колишньої злочинної влади».

Погодьтеся, сказано різко і не якимись «екстремістами», а дуже вихованими людьми, схильними до толерантних стосунків і коли вже й до суперечок, то виключно наукових. Адже серед підписантів листа — знаний учений-металург (і автор «Голосу України»), член-кореспондент НАН України, колишній міністр промисловості (у 1995—1997 роках) Валерій Мазур, колишній заступник очільника цього ж міністерства (у 1991—2002 роках) Григорій Осауленко та інші фахівці, в компетентності яких сумніватися не доводиться. Це ж як їх допекло, що довелося вдатися до нестриманої риторики?

А те, що знане не лише в Україні підприємство «Сумихімпром» доведено до банкрутства, а найголовніше, що коли не вжити заходів, то воно просто буде ліквідовано і розпродано під час процедури банкрутства. Адже спроба приватизації по-тихому зірвалась, й ініціатори останнього шукають своєрідний «вихід зі становища». Додамо й таке: як стверджують не лише члени ГРГ у своєму зверненні, а й численні виступи ЗМІ, серед «реальних власників» цілком державних підприємств титанової галузі України фігурує не лише відомий (після гучної історії із затриманням у Відні — поза межами України) промисловець Дмитро Фірташ, а й колишній керівник адміністрації Президента України Сергій Льовочкін.

«Найбільш складна ситуація склалася навколо ПАТ «Сумихімпром», яке, окрім переробника титану, є ще й єдиним великим виробником фосфатних добрив в Україні»... Згадана група осіб, пишуть члени ГРГ, «спочатку встановила над ним оперативний контроль шляхом призначення у 2010 році на посаду голови правління підприємства Ігоря Лазаковича. [Той] до цього чотири роки працював заступником голови правління ЗАТ «Кримський Титан», котре, знову-таки, входить до складу Group DF. За менш ніж два роки управління Лазаковичем І.В. ПАТ «Сумихімпром» перетворилось на банкрута, найбільшу частину боргів якого сконцентрували підприємства, які входять [...] до Group DF. Саме підприємства Group DF, використовуючи наявність великих обсягів зобов’язань («Сумихіпрому». — Авт.), утворили комітет кредиторів підприємства, ініціювали процедуру [його] санації і призначили керуючим [останньою] того самого Ігоря Лазаковича, який довів ПАТ «Сумихімпром» до банкрутства». (Хай не лякають читача квадратні дужки: тут і далі — це лише редакційна правка, яка ніяк не змінює зміст звернення).

До речі, а що ж у цих умовах робить держава? Чи й далі вона стоїть збоку і тільки нервово палить якусь «Приму»? Схоже, що саме так. «Держава повністю усунута від управління ПАТ «Сумихімпром», не впливає на процес санації підприємства і на дії керуючого санацією Лазаковича І.В., хоча і є власником майже 100 відсотків акцій ПАТ», — стверджують підписанти звернення до вищих посадових осіб України.

«Робоча група доходить висновку, що, швидше за все, має місце організоване доведення підприємства до банкрутства в інтересах вищевказаної групи осіб.

Як випливає із фінансової звітності ПАТ «Сумихімпром» за період з 2009-го по 2011 рік, його чистий дохід збільшився з 486 мільйонів гривень до 2 114 мільйонів гривень. Але діяльність підприємства залишилася збитковою. Поясненням є те, що сировина для виробництва та інша продукція для виробничих потреб ПАТ «Сумихімпром» постачається виключно підприємствами групи Фірташа—Льовочкіна. Така само ситуація і зі збутом готової продукції.

[Купуючи] товари за значно завищеними цінами у підприємств групи Фірташа—Льовочкіна, ПАТ «Сумихімпром» ставало їхнім боржником. Продаж продукції ПАТ «Сумихімпром» на світовому ринку [знову-таки] здійснюється офшорними компаніями Фірташа—Льовочкіна, що також дає їм змогу концентрувати основну частину прибутку на [рахунках] цих компаній, залишаючи ПАТ «Сумихімпром» збитковим».

Остання цитата стала ще однією ілюстрацією поміченої нами у згаданому вище матеріалі про вершки і корінці схеми «відносно чесного» (за Ільфом і Петровим) віднімання державних коштів у чиїсь бездонні кишені. Однак продовжимо далі: «Посадові особи ПАТ «Сумихімпром», — ідеться у зверненні членів ГРГ, — у тому числі голова правління Лазакович І.В., свідомо створили передумови для виникнення неплатоспроможності ПАТ, що дало змогу порушити справу про банкрутство в той момент, коли розмір вимог підприємств групи Фірташа—Льовочкіна до ПАТ «Сумихімпром» гарантував би їм контроль над підприємством під час процедури банкрутства.

Порушення в суді справи про банкрутство було ініційовано ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції», яке не було кредитором ПАТ «Сумихімпром», але придбало права [на] вимоги до ПАТ «Сумихімпром» на [суму] 40 мільйонів гривень у банку «Форум». А враховуючи те, що, за інформацією ЗМІ, ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» підконтрольна партнеру [групи] Фірташа—Льовочкіна І. Фурсіну, можна стверджувати, що права [на] вимоги до ПАТ «Сумихімпром» були придбані саме з метою порушення справи про банкрутство».

Іншими словами, як бачимо, справу «чесного» віднімання потужного активу у держави «копають глибоко» і на високому професійному рівні. До речі, щоб добродій Лазакович часом не висунув зустрічних претензій, що його обмовили, підписанти наводять такі факти: «Після порушення провадження у справі про банкрутство посадові особи ПАТ «Сумихімпром» умисно не вжили жодних дій з метою захисту прав та інтересів підприємства в межах чинного законодавства. 31.01.2012 р. у судовому засіданні представники ПАТ «Сумихімпром» визнали вимоги ТОВ «КУА «Промислові інвестиції», а представник прокуратури не заперечував проти порушення судом справи про банкрутство, в результаті чого судом було ухвалено рішення про введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядником майна ПАТ «Сумихімпром» арбітражного керуючого Марченка Р.В.

Результатом дій підприємств Фірташа—Льовочкіна із концентрації боргів ПАТ «Сумихімпром» напередодні порушення справи про банкрутство стало те, що комітет кредиторів підприємства був сформований виключно з їхніх представників, а саме з ТОВ «КУА «Промислові інвестиції», ПАТ «Комерційний банк «Надра», ТОВ «Синтез Ресурс», ПрАТ «Кримський Титан», Ostсhem Іnternatіonal GmbH».

І тут ще одна цікава «закономірність», помічена членами громадської робочої групи. Крім того, що прокуратура в суді нічого «не заперечувала» і «представник ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» також голосував за такий склад комітету кредиторів». Через усе це «до участі в комітеті кредиторів ПАТ «Сумихімпром» не було допущено представників держави, (державний. — Авт.) «Укрексімбанк» та низку приватних банків-кредиторів, сума вимог яких до ПАТ «Сумихімпром» перевищує мільярд гривень».

Отакої! До речі, які висновки роблять підписанти документа? Невтішні: «Унаслідок зловживання керівником санації ПАТ «Сумихімпром» Лазаковичем І.В. та розпорядником майна Марченком Р.В. [своїми] повноваженнями, [а саме] в умисному намаганні відтермінувати погодження плану санації та створенні підстав для здійснення ліквідації ПАТ «Сумихімпром» в процесі банкрутства, завдається [суттєва] шкода державним інтересам, які полягають у відновленні платоспроможності і беззбитковій роботі ПАТ «Сумихімпром» як потенційного об’єкта приватизації.

Така діяльність керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» Лазаковича І.В. та розпорядника майна Марченка Р.В. має на меті задоволення інтересів власників Group DF Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна, які зацікавлені у придбанні майнового комплексу ПАТ «Сумихімпром», у тому числі в разі його продажу в процесі ліквідації частинами».

Чого ж вимагають члени ГРГ від адресатів свого листа? Наведення хоч якогось ладу та вжиття «всіх передбачених законодавством заходів щодо захисту інтересів держави від злочинних посягань». Далі йдуть вичерпні рекомендації не останніх в Україні фахівців, як це зробити, щоб врятувати цінний державний актив від втрати, а то й узагалі знищення. Але, на наш неосвічений погляд, оте все вже абсолютно зайве. Бо було б хоч трішки бажання, то ще б після липня місяця, коли стало відомо про «художества» навколо «приХватизації» «Сумихімпрому», вистачило б і законних підстав, і повноважень, щоб не доводити справу до того, що вже громадська робоча група буквально волає: «Рятуйте!».

Як буде цього разу — чи не залишать все як є у сподіванні, що саме розсмокчеться?