Незалежності, звичайно, хочеться. Такої, справжньої. Щоб не тільки духовної, а й економічної. Словом, щоб жити по-людськи. Щоб можна було не тільки ходити в колонах по майданах і пісні привселюдно співати, прославляючи Україну. Хочеться, щоб рідна держава не оббирала тебе цінами й тарифами, хочеться жити не від зарплати до зарплати. Але не дуже добрі у нас справи з економічною незалежністю.
Взяти, наприклад, київське метро. Ціни обіцяють підвищити з 1,75 до 2 гривень за жетон. Кажуть, для рівної лічби, щоб легше було рахувати. Дві гривні — воно, звичайно, зручніше. Але, погодьтеся, і півтори — теж непогано. Якраз три гривні за два жетони. Тільки зроблять дві. Розумію, так державі легше мене обібрати.
Або взяти газ. Минулого тижня стало відомо, що Шевченківський районний суд Києва підтвердив рішення Стокгольмського арбітражу та визнав, що НАК «Нафтогаз України» порушила контракт. Тепер ми зобов’язані повернути
«Росукренерго» 11 мільярдів кубометрів газу. А це, що не кажи, три мільярди доларів. Те, що міністр палива й енергетики доручив НАКу подати апеляцію, слабка втіха для громадян. Швидше за все, це зроблено для годиться. Хоч убийте, але не вірю, щоб від апеляції була користь. От вам і наочний приклад, як рука руку миє! Тепер догадуюся, куди підуть мої гроші від подорожчання газу для населення з 1 серпня нинішнього року. А казали — на розробку в країні нових родовищ...
І розумію тепер, чому згідно з опитуванням, проведеним інститутом Горшеніна, лише кожний шостий громадянин України готовий платити за газ та енергоносії більше. Проте кожен четвертий хоч зараз стане лікуватися вітчизняними препаратами, а 39% — говорити державною мовою.
Кому свята, а хто й на городі спину гнув. У цьому сенсі чим більше вихідних — тим краще. Битви на полях за хліб насущний також не припинялися. В експортерів зерна свої баталії. Можливо, й правильно, що уряд збирається обмежити вивіз пшениці, ячменю й жита, про що було зроблено публічну заяву, бо з цими хлопцями, не доведи Боже, залишишся і без хліба. У Кабміні про це знають і перестраховуються — соціальні вибухи їм не потрібні. Тож обмеження, можливо, і на краще. Тільки потрібно б Кабміну ще й механізм продумати, як зробити, щоб аграрії одержали за свій врожай гідну ціну. А то не встигли оголосити про введення квот на експорт, як фуражний ячмінь трейдери вже закуповують по 1200 гривень за тонну. Хоча нещодавно брали по 1600. А на осінньо-польові роботи (у країні вже почали сіяти озимий ріпак) грошей потрібно чимало.
Хоча тут палиця на два кінці. Уряду про сільгоспвиробників би пам’ятати, але й про споживачів кінцевої продукції не забувати. Взяти, приміром, гречану крупу, яка з початку року подорожчала ледве не вдвічі. Винувата не тільки посуха, але й розмови про дефіцит. Треба сказати, обґрунтовані. В Росії з магазинів її вимітають миттю. В Україні гречку посередники готові купувати в аграріїв по 6 тисяч гривень за тонну — небачена ціна. Тільки бажаючих продавати мало. Гречки до нового врожаю не вистачило. А в кого вона є — чекають, доки подорожчає ще. На полях хоч і збирають гречку, чекати серйозного падіння цін не варто: і врожай не буде великим, і заробити селяни хочуть, і Росія поруч...
Щодо молока, то тут також немає ніяких втішних новин для споживача. Закупівельні ціни на нього продовжують зростати. Одна із причин — дефіцит кормів через посуху. Та й поголів’я корів за рік зменшилося майже на 115 тисяч. Заводам тепер не вистачає сировини, вони готові платити за неї більше. Якщо в липні приватникам не давали і 2,5 гривні за літр, то зараз купують по 3. Великі ферми намагаються вторгувати по 4—4,5 гривні. Тож після переробки літровий пакет магазинного молока навряд чи коштуватиме дешевше, ніж 7 гривень.
І ще, ледве не забула. Минулого тижня набула чинності постанова уряду, в якій схвалено макроекономічні показники на 2011 рік. Під ці цифри й буде підганятися майбутній бюджет. У документі зазначається, що індекс споживчих цін становитиме 108,9%, тобто, щоб було зрозуміліше, ті ж продукти подорожчають на 8,9%. Хоча зазвичай в нас на папері картина оптимістичніша, ніж у житті.
