Запровадження другого рівня пенсійної системи — справа складна, радикальна та відповідальна. Це своєрідна революція у сфері пенсійного забезпечення. Її неможливо вводити шляхом еволюційного розвитку солідарної системи, бо вона вимагає нових високих технологій, необхідних для роботи накопичувальних пенсійних систем.

Ці високотехнологічні системи мають забезпечити надійний захист пенсійних коштів громадян, що накопичуватимуться протягом майже 40 років (для молоді, яка тільки починає свій трудовий шлях). І захищати треба від багатьох ризиків не тільки фінансово-економічної та політичної природи, а й пов’язаних із непрофесійним управлінням та адмініструванням накопичувальних пенсійних фондів (НПФ).

Але, розглядаючи імовірні строки старту нової системи в Україні, урядовці про це відверто не кажуть. Ця дата коливалася між 2007 та 2017 роком, хоча жодний уряд не надав ще чітких пояснень, чому саме існують такі серйозні відмінності в оцінці запуску нової системи. Посилання політиків на «докризовий» та «дуже кризовий» стан вітчизняної економіки експертами з фінансових та фондових ринків одностайно не підтримується. Більшість представників ринку вважають: запроваджувати обов’язкове накопичувальне пенсійне страхування можна вже найближчим часом — з 2011—2012 року. То в чому основні причини розбіжностей урядової та експертної оцінки готовності нашої країни до запуску другого рівня пенсійної реформи?

Причина криється у неготовності попередніх урядів України забезпечити належний державний контроль за запуском та подальшою роботою згаданих нових високих технологій цієї системи. Адже це вимагає високого професіоналізму не тільки від ринку, а й, передусім, від державних регуляторів, які мають допомагати становленню, розвитку та роботі нового сектору, і пильно стежити за дотриманням багатьох критично важливих стандартів роботи з коштами накопичувальної пенсійної системи.

Водночас, накопичувальне пенсійне забезпечення (НПЗ) в Україні вже запроваджено і функціонує на засадах добровільності. Політики та урядовці мали б розглядати третій рівень пенсійної системи як справжній «пілотний проект» загальнодержавного масштабу. Адже його відвертий аналіз дозволяє зробити численні висновки щодо можливості та готовності запровадження другого рівня.

Перше, що виявляє такий аналіз, — це реальна неготовність уряду та органів державного регулювання (насамперед — Держфінпослуг) забезпечити належну роботу всіх суб’єктів НПЗ. Дотепер Держфінпослуг виявився неспроможним побудувати та запровадити чітку систему регулювання і контролю за діяльністю таких суб’єктів. Так, з кінця 2003-го до початку 2010 року Держфінпослуг:

— не запровадив системного аналізу фінансової та бухгалтерської звітності НПФів, а також методологію реагування на виявлені у звітності недоліки роботи цих фондів, аби упередити порушення матеріальних прав учасників пенсійних фондів;

— не розробив методологію забезпечення ефективної роботи членів рад НПФ, які мають відігравати роль громадського контролю за роботою компаній з управління активами (КУА), адміністраторами та банками-зберігачами. У більшості випадків члени рад НПФ не виконують своїх обов’язків через нерозуміння своєї місії, недостатність знань у сфері НПЗ або формальний підхід засновників НПФ до формування таких рад;

— не забезпечив належної роботи банків-зберігачів НПФ, які також мають контролювати діяльність КУА та адміністраторів НПФ, але у більшості випадків теж не виконують своїх обов’язків через відсутність належного регуляторного впливу;

— не забезпечив належного обов’язкового проведення висококваліфікованої перевірки якості програмного забезпечення, що використовується адміністраторами НПФ для ведення персоніфікованого обліку пенсійних коштів, що належать учасникам НПФ. Через це адміністратори НПФ ще й досі сперечаються, чи потрібно запроваджувати щоденний розрахунок вартості одиниці пенсійних внесків та за якою методологією це треба робити. Хоча у всьому світі така вимога є основною гарантією захисту пенсійних накопичень від шахрайства та навмисних чи ненавмисних помилок обліку коштів.

Протягом останніх шести років Держфінпослуг не здійснив ще багато інших покладених на нього функцій регулювання та нагляду у сфері накопичувального пенсійного забезпечення. Через це замість активної допомоги уряду в підготовці запровадження другого рівня пенсійної системи Держфінпослуг висловлював свої сумніви щодо життєздатності навіть третього рівня пенсійної системи.

І справді, через численні недоліки та непрофесіоналізм державного регулювання у сфері НПЗ цей рівень не може нормально працювати. Належне функціонування як третього, так і другого рівня пенсійної системи вимагає радикального підвищення професіоналізму та якості роботи Держфінпослуг, зміни його існуючої інституціональної побудови.

Анна Нечай, доктор юридичних наук, міжнародний експерт з питань пенсійної реформи.