Новопризначений глава Інституту національної пам’яті, член КПУ Валерій Солдатенко вважає, що голодомор тридцятих років не був «етноцидом» українців. «Ніхто, сидячи на троні, не приймав рішення про те, як би мені заморити голодом українську націю», — заявив він в інтерв’ю газеті «КоммерсантЪ-Украина».
«Сидячи на троні марксизму-ленінізму», один із ідеологів КПРС, можливо, й справді має специфічне уявлення про тих, хто і для чого морив голодом українську націю, але скажіть, ради Бога, до чого тут історична правда і сама національна пам’ять, яку фахівець комуністичної історії намагається звести до банальної амнезії? «У нас, в сучасній Україні, на певному етапі становлення держави виникла спокуса сказати, що у нас погані сусіди, які нас взяли, покарали, голодом морили. Це не підтверджено документально, — заявляє товариш Солдатенко. — Перед нами не стоїть завдання виправдати злочинні методи колективізації та хлібозаготівель, які призвели до таких наслідків, але треба враховувати, в якому геополітичному положенні перебувала країна...»
Завдання виправдати злочинні методи не стоїть, але таким трактуванням питання воно блискуче виконується. В одному з обласних відділень Держархіву дивом збереглися журнали реєстрації смерті громадян за 1932-33 роки. Страшно гортати їхні сторінки. «Причина смерті — «українець», — можливо, не усвідомлено, від поспіху, стверджували експерти з більшості ранніх записів, але символічна суть діагнозу вироку не змінювалася від «технічних похибок» у цих документах. Опальна національність означилась і в пізніших записах, де смерть від голоду 6-річних дітей трактувалась як результат пологової травми, а загибель 40-річних чоловіків пояснювалася старечою немічністю. Що ще треба для встановлення «етноциду»?
Не вітає директор Інституту «Комуністичної пам’яті» визнання Героями України Степана Бандери та Романа Шухевича, бо це було «великою помилкою». «Жодних наукових підстав присуджувати звання не було. Цим рішенням переслідувалися політичні цілі, але ніяк не наукові». Цікаво, яке наукове підґрунтя і не політичні цілі, на думку Валерія Солдатенка, переслідували укази про звання Героїв України людям, які мають до заслуг перед Батьківщиною таке саме відношення, як новий директор Інституту національної пам’яті до всебічних і об’єктивних знань про минувшину. Адже Герой України — це не фізична спритність вчасно нагнути хребет перед сильними світу цього, а національна пам’ять — не реставрація комуністичної ідеології та традицій марксизму-ленінізму.
Членство в Компартії ніколи не заважало моїй науковій роботі, заявив в одному з інтерв’ю Валерій Солдатенко. Можливо, конкретно його науковій роботі не заважало, а навіть сприяло, але на яку зону перетворюється країна, де навіть національною пам’яттю намагаються маніпулювати з позиції її пригноблювачів. «Солдатенкові більше б личило очолити інституцію пам’яті Сталіна чи Кагановича, — коментує народний депутат Анатолій Гриценко. — Мільйони українців загинули, ми й зараз відчуваємо результат вбивства гена української нації, а нам розповідають про не підтверджені документами факти геноциду...»
Треба просто ознайомитися з документами, а не з їхньою інтерпретацією в підручниках КПРС. І взагалі, насамперед, перечитати Закон України «Про голодомор тридцятих років», де заперечення геноциду вважається злочином. Тим паче неприпустимим в устах «хранителя» національної пам’яті.
